Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Тяжкі часи - Диккенс Чарльз - Страница 18
Пана Товкматча дуже смутило, що Джуп так нерозумно й уперто чіпляється за надію, відкидаючи вищу втіху — знати з математичною точністю, що батько її бездушний волоцюга. Та що вдієш? Дітодавс повідомляв, що на цифри вона вкрай тупа; що, здобувши раз загальне уявлення про земну кулю, вона вже анітрохи не цікавилася її точними вимірами; що пам’ять на дати в неї надзвичайно погана, і запам’ятовує вона хіба ті, що з ними пов’язані які-небудь сумні події; що тільки-но загадаєш їй швидко вирахувати подумки, скільки коштуватиме двісті сорок сім муслінових чепчиків по одному шилінгові й два з половиною пенси за штуку, як вона заллється слізьми; що вона найвідсталіша учениця в цілій школі; що вже два місяці, як їй утлумачують основи політичної економії, а ось щойно вчора їй утерло носа отаке-о, три фути від землі, хлоп’я, коли вона на питання: «Яка найперша засада цієї науки?» — дала безглузду відповідь: «Чинити людям те, що я бажаю, щоб вони мені чинили».
Пан Товкматч, покивавши головою, зауважив, що все це дуже прикро і що це свідчить про необхідність безнастанного товчіння в ступі науки за допомогою системи, режиму, Синіх книг, офіційних звітів і статистичних таблиць; і що на Джуп треба налягти. Так і зроблено, проте вона від того тільки почала дужче журитись, а однаково не розумнішала.
— От, либонь, гарно бути такою, як ви, панно Луїзо! — сказала вона якось увечері, коли Луїза спробувала хоч трохи розтлумачити їй нездоланні домашні завдання.
— Ти так гадаєш?
— Я б же тоді так багато знала, панно Луїзо! І все, що мені тепер важке, зробилося б легке.
— Тільки чи стало б тобі від того краще, Сесі?
Дівчинка, подумавши, тихо промовила:
— Але й гірше б не стало, панно Луїзо.
На те Луїза відказала:
— А це хтозна.
Дівчата так мало знались одна з одною — як через те, що життя в Кам’яній Осаді, одноманітне, мов крутіння коліс у машині, не дуже схиляло до товариських взаємин, так і через заборону, накладену на Сесине минуле, — що й досі були майже як чужі. Сесі трохи розгублено дивилась на Луїзу темними своїми очима, не знаючи, сказати ще щось, а чи мовчати.
— Ти он як гарно нашу матір доглядаєш і яка ласкава з нею, — заговорила знов Луїза. — Я б так зроду не зуміла. Ти й сама для себе краща, ніж я для себе.
— Але ж я, панно Луїзо… я ж така дурепа! — не здавалася Сесі.
Луїза засміялась несподівано весело й запевнила її, що помалу й вона порозумнішає.
— Ой, якби ви знали, яка я дурна! — трохи не плачучи провадила Сесі. — У школі я весь час помиляюсь. Пан і пані Дітодавс раз у раз мене викликають, а я раз у раз помиляюсь. А що я вдію, як ті помилки мені самі на язик набігають!
— А пан і пані Дітодавс, мабуть, ніколи не помиляються, еге, Сесі?
— Ой, що ви! — вжахнулось дівча. — Вони ж усе знають!
— Ану розкажи, які ж у тебе помилки.
— Та мені аж соромно, — неохоче сказала Сесі. — Ну ось, наприклад, сьогодні пан Дітодавс розказував нам про натуральний добробут.
— Мабуть, національний, — зауважила Луїза.
— Еге ж. А хіба воно не однаково? — несміливо спитало дівча.
— Кажи вже краще національний, коли вія так казав, відповіла Луїза ухильно.
— Ну, про національний добробут. То він сказав: «Ось нехай ваш клас буде нація. І в цієї нації є п’ятдесят мільйонів грішми. Чи забезпечено добробут цій нації? Ученице номер двадцять, чи цій нації забезпечено добробут і чи ти живеш у достатку?
— А що ж ти відповіла? — спитала Луїза.
— Я, панно Луїзо, сказала, що не знаю. Я собі подумала: звідки ж я знатиму, чи нації забезпечено добробут і чи в достатку я живу чи ні, поки я не знаю, в кого ті гроші і чи є там скількись і моїх? А воно, виявилось, зовсім сюди не тичеться. Цифри про це зовсім не кажуть, — відмовила Сесі, втираючи сльози.
— О, це була велика помилка, — знов зауважила Луїза.
— Авжеж, панно Луїзо, тепер я це знаю. Тоді пан Дітодавс каже: «Ану, спитаймо тебе ще. Ось нехай цей клас — велике-превелике місто, і живе в ньому мільйон душ. А з того мільйона за рік тільки двадцять п’ятеро померло з голоду на вулиці. Що ти скажеш про таке співвідношення?» Я думала, думала й нічого кращого не надумала: кажу, по-моєму, їм від того не легше вмиралося, що неголодних був мільйон чи хоч би й мільйон мільйонів. І знов я не так відповіла, як треба.
— Авжеж, не так.
— Тоді пан Дітодавс ізнов каже: «Ану, ще раз тебе спитаю. Ось нехай у нас є скотистика…»
— Статистика, — поправила Луїза.
— Еге ж, панно Луїзо. А я завше кажу скотистика, і це ще одна моя помилка… Статистика морських аварій. «І ось я бачу, — це пан Дітодавс каже, — що за якийсь час сто тисяч душ вирушило в далекі подорожі морем, і з них лише п’ятсот потонуло або згоріло з суднами. Решта лишились живі. Скільки це відсотків?» Я й кажу, панно, — Сесі заплакала гірко зі скрухи, що так прикро помилилась, — кажу, що ніскільки.
— Ніскільки?
— Для родичів та друзів тих людей, що погинули, воно й є ніскільки. Ні, я ніколи не вивчуся, — зітхнула Сесі. — А найгірше мені ось що: хоч мій сердешний тато дуже хотів, щоб я вчилась, і хоч я з усієї сили стараюся вчитесь, бо він так хотів, але самій мені не подобається вчитись.
Луїза стояла й дивилась на гарненьку голівку, соромливо похилену перед нею, поки Сесі знов підвела на неї очі. Тоді спитала:
— А твій тато сам, мабуть, дуже вчений був, що й тебе хотів так вивчити?
Сесі не відповіла, вона так видимо боялася ступити на заказаний терен, що Луїза додала:
— Нас же ніхто не чує. А якби хто й почув, то нічого тут нема страшного: хіба вже й такого не можна спитати?
— Ні, панно Луїзо, — зважилась тоді відповісти, похитавши головою, Сесі. — Мій тато зовсім не вчений. Тільки що писати вміє, та й то мало хто годен прочитати те, що він напише. Хоча я його дуже легко читаю.
— А мати?
— О, тато казав, що вона була дуже вчена! Вона вмерла зразу, як я вродилась. Вона… — Сесі аж знітилась, сповіщаючи таку страшну річ, — вона була танцівниця.
— А твій тато любив її?
Глибока, жадібна й боязка цікавість вчувалася в тих запитаннях — цікавість сторожка й непевна, мов зацьковане, зацуране створіння, що ховається на відлюдді.
— О, аякже! Так ревно любив, як і мене! Він і мене спершу любив тільки через неї. Він скрізь мене возив із собою, як я ще зовсім маленька була. Ми з ним ніколи не розлучались.
— Але ж потім він тебе покинув, Сесі?
— Тільки щоб мені краще було. Ніхто його не розумів так, як я, бо ніхто його так не знає. Я певна, що йому серце тоді рвалось, як він мене покинув задля мого ж добра — задля свого б він так ніколи не зробив. І він ані хвилиночки не буде щасливий, поки не вернеться по мене.
— Розкажи мені ще про нього, — попросила Луїза. — Я більше ніколи тебе не розпитуватиму. А де ви жили?
— Ми мандрували скрізь, ніде не жили подовгу. Мій тато… — Сесі вимовила жахливе слово пошепки, — клоун.
— Він людей смішить, так? — спитала Луїза, порозуміло кивнувши головою.
— Еге ж. Тільки вони, бувало, не хотіли сміятись, і тоді тато плакав. А наостанці вони дуже часто не хотіли сміятись, і він вертався додому зовсім прибитий. Він же не такий, як усі. Хто його не зна так добре, як я, і не любить так щиро, думають, що він трошечки схибнутий. З нього часом кпили, збиткувались, і ніхто не знав, як воно йому дошкуляє, тільки я бачила, коли ми вдвох з ним зоставалися. Вони ж не розуміли, який він уразливий.
— І ти була йому втіхою в усіх прикрощах?
Дівчинка притакнула головою; сльози котилися їй по щоках.
— Та гадаю, що була, і він завше так казав. Він щодалі робився такий заляканий, неспокійний, почувався таким убогим, кволим, невченим та безрадним (це він сам про себе раз у раз так казав), що ото через те й хотів, аби я багато навчилась і не була така, як він. Я йому часто читала книжки вголос, аби звеселити його, і він дуже любив слухати. То були негарні книжки, мені сказано, щоб я тут про них і словом не згадувала, але ж ми тоді не знали, що від них якась шкода.
- Предыдущая
- 18/75
- Следующая