Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Справа № 3-172 (г) відновлюється - Крупенкін Віктор Іванович - Страница 26
– Ми з тобою друзі, Володю, – сказав він. – І ти повинен мовчати про те, що сталюся вчора на новосіллі. Я прошу тебе, дуже прошу нікому нічого не казати. Сам розумієш, що мене може тепер чекати.
Вітковський стривожено запитав:
– Посадять?
– Так. За вбивство, – нервово прикусив губу Чилікін, дивлячись кудись вбік.
– Він же сам помер.
– Але ж винен у цьому я.
– Цього ніхто не доведе Волкова, на щастя, пішла спати, а бачив тільки я.
– Тому я й прошу тебе, чуєш, як рідного брата прошу, тримай язик за зубами. Забудь про удар штопором, його не було, чуєш, не було… – тихо промовив Чилікін і з сумом додав – І навіщо я приїхав до Євпаторії, не послухав матері? Працював би зараз на заводі, жив би вдома і горя не знав би. А тепер мені загрожує тюрма, я став убивцею. Яке страшне слово: вбивця!..
Він замовк, в розпачі обхопивши руками голову. Йому до болю шкода було себе, втраченого місця в житті. Все, все полетіло до біса! Видно, даремно в нього вірили майор Буров і вихователь-волжанин, даремно так раділи його поверненню з колонії Сенька Патефончик і мати, марно возилися з ним заводські хлопці і майстер Червонцев, якщо він знову зірвався і став злочинцем. Страшно й подумати, що Іван загинув від його руки! Адже все було добре до вечірки. Ні, не до вечірки, а до вступу в технікум, коли він втратив свою честь і совість, обдурив усіх, став чимсь схожим на пройдисвіта і п'янчужку Жорика. З цього почалась його біда, саме з цього. Коли б не це, він не випив би зайвого на новосіллі, інакше реагував би на мову п'яного Ключини.
З важкої задуми Чилікіна вивів голос Вітковського:
– В тому, що трапилось, я теж винен. І не менше, ніж ти. Це була моя ідея вступити всім до технікуму, жити на одній квартирі. Цё я запропонував відсвяткувати новосілля. Якщо посадять тебе, то мушу сісти і я.
– Ти не маєш відношення до смерті Івана, – підняв голову Чилікін.
– Ні, маю.
– Яке?
– А таке, що Іван напився, що я залишив вас двох, що не встиг стримати тебе…
– Не будь наївним. Для слідства це не доказ, щоб посадити тебе за грати. 1 не видумуй дурниць, не бери на себе зайвої вини.
– Тоді й ти не винен ні в чому.
– Значить, обіцяєш мовчати?
– Як склеп Тамерлана.
– Слово честі?
– Дімо, хіба я тобі не товариш? – з докором глянув на Чилікіна Вітковський. – Можеш бути спокійним, з мене не вирвуть зізнання. Тільки давай подумаєм, що говорити всім, в тому числі й слідчому. До прокуратури нас, звичайно, покличуть і, можливо, не один раз…
Чилікін встав з ліжка, заклав за спину руки, пройшовся по кімнаті Зупинився, нервовим рухом скуйовдив чуба. Потім повернувся до Вітковського і твердо промовив:
– А говорити будемо ось що: святкували новосілля, Іван вийшов, впав у сінях…
– У дворі, – поправив його Вітковський.
Чилікін заперечливо похитав головою:
– Ні, в сінях. У дворі могли бачити, як він падав. Пригадуєш, весь забруднений повернувся до кімнати? Треба стверджувати, що Іван впав у сінях і вдарився в стіну. Я навіть вм'ятину в штукатурці зробив, коли йшов дзвонити по телефону. Це для того, щоб переконливіше було, від чого стався крововилив у мозок. І більше ні слова, розумієш?
– Добре, якби це саме говорила хазяйка.
– А ми при ній навмисне заведемо про це мову. Вона прийме все за чисту монету і скрізь буде говорити, що її квартирант Ключина помер своєю смертю.
– Це правильно, – погодився з ним Вітковський, гризучи від хвилювання кінчик галстука. – А три свідки – це вже сила!..
Так вони організували таємну змову, не задумуючись про її наслідки. Приховати правду про смерть Ключини Чилікіна змусив страх перед покаранням, а Вітковського – жалість до товариша, якому загрожувала тюрма. Хлопці забули тоді про одне: всякий злочин рано чи пізно буде розкрито.
Слідчий Тулякова повірила їхнім свідченням. Маючи справу з майбутніми викладачами, комсомольцями, вона просто не сподівалась, що вони приховають од неї істину. І слідство було припинено.
Проходили дні, були вже перші числа травня, а Чилікін не міг заспокоїтись. Його на кожному кроці переслідував образ померлого друга. Він навіть боявся голосно назвати ім'я Ключини. Вітковському, який не відчував за собою безпосередньої вини в смерті Івана, було краще на душі. Але він теж почував себе незручно, коли згадував, що обдурив на допитах слідчого.
Якось, вийшовши з Вітковським із студентської їдальні, Чилікін обвів сумним поглядом вулицю і глухо промовив:
– Хоч буря й минула, але мені краще виїхати звідси.
– Навіщо?
– Береженого і бог береже. А раптом знову в прокуратурі відновлять справу? Буває так – для перегляду. А в далекій стороні мені житиметься спокійніше.
– Твоя правда. Тільки як же я сам залишусь?
– У тебе совість чиста. Докори не будуть мучити. А коли я зникну, ти забудеш про все це.
– А ти?
– А я, мабуть, все життя буду каятись.
– Тоді викинь з голови думку про від'їзд, або давай разом після екзаменів кудись майнемо.
– Тобі нема чого їхати з Євпаторії. Через рік закінчиш технікум, станеш викладачем фізкультури. Навіщо тобі розлучатися з своєю мрією, тим більш, що вона вже майже здійснилася?
– Тебе самого я нікуди не пущу.
– Добре, поїдемо вдвох.
А через три дні після цієї розмови Чилікін втік сам, залишивши сто карбованців – плату за квартиру. Всі свої речі він продав, щоб добратись до Одеси.
В ОДЕСІ
Сходячи по трапу з борту білосніжного теплохода, Чилікін тепло привітався в думках з веселим приморським містом, де жив його давній приятель Сеня Патефончик. «Добридень, Одесо! От я й знову твій гість».
Подорож морем, зміна оточення, відчуття певної свободи і незалежності приглушили в ньому почуття тривоги. Забулося все: і смерть Ключини, і тривожна думка про викриття, і справжнє дезертирство з технікуму.
Чилікіним раптом заволоділо якесь непереможне бажання сісти в таксі, поїхати на Дерибасівську, 23, взяти з собою Патефончика і забратися з ним в найкращий ресторан, щоб відзначити своє звільнення од мук совісті. Адже життя повернулося до нього лицем, кликало, вабило яскравими вогнями ліхтарів.
Проте таксі він не взяв, а зайшов в найближчі відділення зв'язку і написав два листи в Євпаторію. Один, короткий, – Володі Вітковському. Другий, більший і докладніший, Чилікін послав директору технікуму Броннікову, повідомивши про своє рішення тимчасово припинити навчання і попрацювати рік-два на великому будівництві. Цими листами Чилікін зробив те, до чого не додумався на місці. Тепер він був спокійний. Його раптовий від'їзд з Євпаторії не викличе сумніву, і нікому не спаде на думку розшукувати його. А це найбільше турбувало Чилікіна. В міліції могла виникнути підозра у зв'язку з його зникненням, що для Дмитра було дуже небажаним і навіть небезпечним.
Потім Чилікін вирішив піти на квартиру Патефончика. По дорозі зайшов до магазину, взяв пляшку горілки і закуски. Якось незручно було з'являтися до друга з порожніми руками.
Та йшов Чилікін до Патефончика не лише для того, щоб провідати його. Сподівався, що йому пощастить підмовити Сеньку поїхати з ним у Сибір чи на Алтай на якесь велике будівництво. Вітковського не хотілося зривати з технікуму. А Патефончик – у душі романтик, йому тільки подай голос, все покине і на край світу поїде. Біля нього й забудеться все, що трапилося в Євпаторії. Та й грішми він допоможе. Хлопець заробляє добре, не раз про це писав у листах.
Опинившись біля знайомих дверей сьомої квартири по Дерибасівській, 23, Чилікін з завмиранням серця натис кнопку дзвінка. Минула хвилина, дві, але ніхто не відчиняв.
«Невже немає вдома?» – подумав Дмитро і знову подзвонив нетерпляче, різко.
Як і минулого разу, двері відчинила та сама сива бабуся. Тільки тепер вона була зовсім старою, ще більш зморшкуватою.
– Добридень, бабусю, – радісно привітався з нею Чилікін. – А Сені Веселова немає вдома? Дзвоню, дзвоню, а він не відчиняє.
- Предыдущая
- 26/31
- Следующая
