Таємні стежки - Брянцев Георгий Михайлович - Страница 60

Багаті квартали здавалися вимерлими, будинки стояли з забитими вікнами і дверима. Де-не-де залишилися двірники, слуги, довірені.

Есесівці скаженіли. На Базарній площі з'явилася шибениця. На ній цілий тиждень висіли задубілі трупи. Прибитий до стовпа напис повідомляв, що повішені – зрадники інтересів Німецької імперії. Прізвищ покараних гітлерівські кати не назвали, але народ їх пізнав.

У місті хазяйнували солдати, поліцаї і аферисти всіх мастей та відтінків. З'являтися на вулицях з настанням темряви, навіть при наявності спеціальних перепусток, було рисковано. Однієї ночі мешканці будинку Вагнера почули тріск автоматної черги. Вранці на вулиці виявили труп чоловіка. Труп пролежав дві доби, його прибрали самі городяни. Перелякані сміливими повітряними десантами Радянської Армії, німецькі патрулі в кожному перехожому ладні були вбачати парашутиста і часто стріляли в городян без попередження.

Викликані на чергове побачення до Юргенса, Микита Родіонович і Андрій помітили, що його резиденція охороняється автоматниками; один розмістився в передній кімнаті, біля самих дверей, другий – біля входу в будинок з двору.

В особняку, як і раніше, панував непорушний спокій. Особняк нагадував острівець тиші і порядку серед бурхливого моря. Вірний собі, цілком спокійним залишався і сам Юргенс.

Розмова, що відбулася, носила не зовсім звичайний характер. Переконавшись у тому, що учасники групи забезпечені всім необхідним і ні в чому не мають особливої потреби, Юргенс попросив їх зробити приблизний підрахунок продуктів харчування місяців на п'ять.

На здивовані погляди друзів Юргенс відповів по-російськи:

– Звикайте, звикайте… В нашій роботі часом зустрічається багато незрозумілого, але це не повинно вас лякати. У недалекому майбутньому ви самі дізнаєтесь, чим це викликано.

Микита Родіонович і Андрій, озброївшись олівцями і папером, сіли за підрахунки.

Коли питання про харчування було розв'язане, Юргенс сказав:

– Прошу мати на увазі, що присвоєні вам клички: Марс, Сатурн і Юпітер, є одночасно і паролями. Отже той, хто назве їх вам, незалежно від того, хто це буде, знає про все, і ви зобов'язані будете виконати те, що він вимагатиме. Кажу це тому, що все може трапитись.

– Як це все-таки розуміти?

Юргенс посміхнувся:

– Час напружений. Мало що може трапитись! Сьогодні я тут, завтра – там; сьогодні я живий, а завтра мене вб'є випадкова куля… Ось так. Забувати про це не можна… До речі, як я розмовляю по-російськи? – раптом спитав він.

– Краще, ніж ми по-німецьки, – сказав Микита Родіонович. – Вас можна прийняти за росіянина.

– Навіть?

– Звичайно.

– Це добре. Ніхто з нас не знає, якою мовою і коли доведеться розмовляти. Ви думали над тим, як і яким шляхом краще повернутися в Росію?

Ожогін і Грязнов чекали, що сьогоднішня розмова почнеться саме з цього питання, до нього вони підготувалися.

– Думали, – відповів Микита Родіонович.

– Ну і як?

Ожогін виклав свою точку зору. Повертатися до Радянського Союзу під виглядом військовополонених – невигідно і небажано. Недоцільно також говорити про те, що вони взагалі були на території Німеччини, бо це може накликати на них підозру…

– Не згодний, – перебив Микиту Родіоновича Юргенс. – Полону в своїх нових біографіях вам не уникнути, оскільки ви опинилися на території Німеччини. Раніше ще можна було сказати, наприклад, що ви жили в районах, тимчасово окупованих німцями, або були в партизанах, але тепер такі варіанти виключені. Залишається полон. Полон і втеча з полону. Обов'язково втеча, причому, групова. Тікало п'ять, шість, сім чоловік, живими лишилося троє. Питання: куди тікали, де ховалися, жили, що робили? Це треба серйозно обміркувати. Прізвища полонених, які тікали з таборів і загинули, вам дадуть. Дадуть також найменування табору. Не виключена можливість, що доведеться з'їздити і подивитися на цей табір, щоб потім зуміти розповісти про нього. Уявимо й інший варіант: до табору вас не довезли, і ви по дорозі втекли. Такі факти були. Зовсім недавно місцева влада виловила чотирьох росіян, які втекли з заводу і ховалися в лісах протягом двох років. «Такий варіант теж підходить.

– Зрозуміло, – кивнув головою Ожогін.

– У мене запитання, – промовив Андрій, який досі мовчав.

– Будь ласка.

– Радіотехніка нам буде видана?

– Ні в якому разі. Ви самі забезпечите себе технікою на місці, після остаточного зміцнення свого становища. Ви переконались, що все це не таке складне, як здається на перший погляд.

Розмова затяглася. Ожогін і Грязнов зробили з неї висновок, що Юргенс після арешту Марквардта почувай себе невпевнено, хоч і намагається старанно приховати це…

– Може статися так, що ми будемо залишені напризволяще, – сказав Андрій по дорозі додому.

– Все можливо, – погодився Микита Родіонович. – У паніці можуть забути не лише про нас.

– Ну що ж, не забудуть – добре, забудуть – ще краще.

… В домівці Вагнера ніхто не спав. Альфред Августович, Абіх, Алім сиділи в кабінеті над картою.

– Ми склали «послужний список» Моллера. Нате, полюбуйтесь. – Вагнер простягнув Ожогіну списаний аркуш паперу. – Неточними можуть бути лише дати, а за решту ручуся головою.

Це був страшний список жертв – список комуністів, антифашистів, яких видав і занапастив Моллер. Ось комуніст – робітник Саймер, у справі якого виступало всього лише два свідки: поліцай і Моллер. Саймера, коли він розклеював листівки, бачив тільки поліцай, а Моллер дав свідчення за плату. Ось адвокат Брандт. Він з'явився у місті перед війною і оселився у Моллера в готелі. Брандт у свій час був активним бійцем Інтернаціональної бригади в Іспанії. Якось у колі друзів Брандт сказав, що готовий битися за Москву так само, як бився за Мадрід. На другий день його арештували. Серед свідків був Моллер. Ось зубний лікар – старий Лернер. Протягом року він замінив Моллеру майже всі гнилі зуби Якось лікар, між іншим, показав Моллеру портрет Тельмана, який зберігав кілька років. Тієї ж ночі з'явилися гестапівці і арештували лікаря. Старий Лернер помер у тюрмі. Кравець Келлер. У нього була дочка Роза, яка жила на нелегальному становищі: її переслідували за участь у першотравневому страйку. Будучи замовцем Келлера, Моллер під приводом допомоги Розі дізнався у батька, де ховається дочка, і видав її гестапівцям. Слідом за Розою арештували і родину Келлера. У списку було зазначено дванадцять жертв.

– Це лише ті факти, які відомі мені і друзям, – сказав Вагнер, коли Ожогін прочитав список. – А скільки ми не знаємо! Як бачите, ця прилизана і слизька людина страшніша й небезпечніша за будь-якого явного гестапівця.

– З такою гадиною треба кінчати, сказав Ожогін.

– І чим швидше, тим краще, – підтримав його Гуго Абіх. – Я прошу доручити це мені. У мене є деякі міркування…

Гуго пояснив. Є в організації інвалід війни Пауль Рот. Він живе на території недіючого цегельного заводу. Крім Рота, на заводі нема нікого. Гуго вважає, що непогано було б заманити Моллера туди. Завод, розташований на околиці міста, – найзручніше для цього місце.

– Ваш інвалід – надійна людина? – поцікавився Микита Родіонович.

– Цілком, – відповів Гуго.

– Я теж так вважаю, – підтвердив Вагнер.

XIII

Новий знайомий сподобався Андрію. Ідучи сюди, на цегельний завод, Грязнов сподівався побачити старого солдата, безногого або безрукого, похмурого, озлобленого. А перед ним стояла порівняно молода людина, не старша тридцяти п'яти років. Андрій дізнався, що Рот переніс дуже складну операцію після тяжкого поранення.

– Ти зрозумів, що від нас вимагають? – спитав Гуго.

– Та тут і розуміти нема чого, – відповів Пауль. – Ходім, я покажу вам своє господарство, – запропонував він гостям.

Двосхилі гостроверхі навіси, вкриті черепицею, займали площу в кілька гектарів. На них і між ними лежав чистий, незайманий сніг, який блищав під холодним промінням сонця. Під навісами чорніла земля. Де-не-де виднілися залишки цегли-сирцю. Територія заводу була обведена глухою дерев'яною огорожею.