Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Таємні стежки - Брянцев Георгий Михайлович - Страница 34
Це була територія цуркового заводу. Ні високих димарів, ні цехів, ні огорожі. Все виробництво – пилорама. Вона стояла на відкритому повітрі і приводилася в рух двома старенькими путиловськими тракторами. Трактори торохтіли з ранку до ночі: одночасно вищали циркулярні і дворучні пилки, стукали сокири.
Коли Повелко і Заломін вийшли на галявину, завод працював. Кілька чоловік згрібали цурки в купи і вантажили на підводи. Вранці їх повинні були відправити в місто.
Друзі попрямували до хатинки, відведеної їм для житла. З комина вився веселий димок. Не встигли Повелко й Заломін порівнятися з бараком, як їм назустріч вийшов директор заводу Сивко. Це було незвичайно: Сивко рідко бував на заводі і завжди опівдні, під час обіду.
– Повелко, – сказав сухо директор, – зайдеш до мене ввечері в сторожку.
Повелко кивнув головою на знак згоди і, не Чекаючи роз'яснень, пішов до хатинки.
– Чого це він? – поцікавився Заломін, коли вони найшли в хату і почали квапливо стягувати з ніг чоботи та розмотувати мокрі онучі.
– Нащось треба, – посміхнувся Повелко. – Без мене, брате, він ніякої справи розв'язати не може.
– Та ну?! – з робленим подивом перепитав старий. – А я гадав – сміття з його хати прибирати чи з кози торішні реп'яхи висмикувати.
Обидва розсміялися… Однак виклик директора зацікавив і навіть схвилював їх. Ось уже два тижні, як Попелію й Заломін працювали на заводі, але й досі до них зверталися лише з питаннями, що стосувалися виробництва.
Сивко прийняв їх на завод за паролем і сам визначив їм місце для житла. Він же видав документи, в яких зазначалося, що вони є робітниками цуркового заводу акціонерного товариства і живуть на території підприємства. В хатинці друзям було зручно. Крім них, тут жила старенька куховарка, яка більшу частину дня проводила в клопотах по господарству. Повелко й Заломін спали на величезній печі, що займала майже половину кімнати. Вранці вони одержували наряд на роботу, яка звичайно зводилася до ремонту мостів на лісовій дорозі, що вела до міста. Наряди давав виконроб Хапов. Фактично він керував усім підприємством, бо Сивко заглядав на завод дуже рідко. Робітники майже не знали свого директора, зате Хапова недолюблювали і називали між собою «жилою», «продажною шкурою», «душогубом». Знали про зв'язок Хапова з німцями. Мабуть, він був не з лякливих: піхто із ставлеників окупантів не наважувався жити и лісі, а Хапов ось уже більше року перебував на заводі і часто відвідував лісосіки.
З Повелком і Заломіним виконроб майже не розмовляв і не робив їм зауважень. Два тижні друзі прожили мирно, спокійно.
Як тільки посутеніло, Повелко одягнувся і вийшов. Сторожка лісника містилася за шістсот метрів від заводу, на підвищеному місці. До неї вела добре протоптана стежка.
Сивко був у сторожці сам. Коли Повелко зайшов, він, так само, як і вдень, сухо сказав:
– Сідай.
Повелко сів і запитливо подивився на директора.
– Ти коли-небудь березовий сік пив? – спитав Сивко.
Повелко здивовано подивився на Сивка. Він не розумів, яке значення має, пив він сік чи ні.
– Так, пив, і не раз.
– А як добувається сік, знаєш?
Довелося сказати, що й цей секрет відомий змалку.
– Добре, – посміхаючись, сказав директор заводу і почастував Повелка німецькою сигаретою.
Закурили. Кілька секунд пройшло в мовчанні. Перервав його Сивко:
– Бачиш пляшки? – він показав пальцем на шість пляшок, що стояли на підлозі біля стіни. – Забери їх і завтра на світанку йди в ліс, зроби зарубки, стоки і підвісь пляшки. Але не це головне. Іти треба до джерела і потім по течії струмка кілометрів з чотири, поки не побачиш праворуч на узліссі старий дерев'яний хрест. Під ним похований лісник. Сядь біля хреста і чекай, поки до тебе підійде людина від командира партизанської бригади Кривов'яза.
Сивко назвав пароль, відгук, яким повинен Повелко відповісти, і докладно проінструктував, що і як сказати партизанові.
– Якщо він що-небудь передасть, добре запам'ятай. Потім розкажеш.
Ідучи від директора заводу, Повелко спитав:
– А як з Хаповим? Що він подумає?
– Добре, йди! Обміркуй, як краще виконати завдання, і менше турбуйся про те, що подумає Хапов. Та й, зрештою, не так важливо, що він подумає.
Повелко зв'язав пляшки вірьовочкою, повісив на плече і пішов.
Вранці Заломін ще спав, як Дмитро Повелко взяв свої пляшки і тихо вийшов з хати. Дійшовши до джерела, він пішов уздовж лісового струмка. Струмок не визнавав ні стежок, ні доріг і, вибираючи нахил грунту, іноді зовсім непомітний для очей, біг вперед з веселим дзюрчанням. Кілометрів через три він уже перетворився в невелику річку.
Повелко йшов не менше години, перш ніж побачив чорний, зроблений з двох товстих соснових брусків хрест, що самітно стояв на узліссі. Дмитро озирнувся – навколо жодної душі.
Він сів на зелену травичку, що ледь пробилася з землі, сперся спиною на хрест і закурив. У лісі щебетали якісь пташки, сонце піднялося і пригрівало крізь одяг.
Минуло не менш години. Дмитра потягло до сну Голова його схилилася на груди, і він задрімав.
Коли Повелко прокинувся, з зусиллям підвів неслухняну, наче налиту свинцем, голову і розплющив очі. перед ним стояв чоловік.
– Продай березового соку, – сказав незнайомий.
– Та хіба він продається? Так почастувати можу, – відповів Повелко.
– Тоді будьмо знайомі: Олександр Мухортов
І Сашурка – це був він – простягнув Повелку руку.
Дмитро назвав себе і подивився на партизанського зв'язківця. Він дав би йому років двадцять сім-двадцять вісім. У плечах широкий, волосся кучеряве, очі сміливі й веселі. Хлопець як хлопець, а зростом не вийшов.
«Не більше ста шістдесяти, – прикинув Повелко. – Мабуть, на півголови нижчий за мене».
– Тут говорити будемо? – спитав він.
– Можна й тут, – погодився Сашурка.
Вони сіли один проти одного.
Сашурка запропонував партизанського «горлодеру». Задимили.
Почав Повелко:
– На завод повинні пригнати велику партію військовополонених з табору. Сивко сам підняв це питання перед управою і комендантом міста, і з ним начебто погодились. Обіцяють дати чоловік двісті. Люди потрібні для викочування лісу і вантаження його на автомашини. Зараз машини не ходять, а як тільки підсохне дорога – підуть. Тоді й людей приженуть. Сивко каже, що військовополонених можна відбити, але зробити це треба не на території заводу, а по дорозі, щоб заводські робітники не потрапили під підозріння. Яка буде охорона, Сивко дізнається заздалегідь і повідомить. Він просить партизанів до прибуття військовополонених у цих краях не з'являтися і не насторожувати фашистів, а то як би не змінили планів.
– Ясна річ, – погодився Сашурка, – хлопців безперечно відіб'ємо. Комбриг такі операції любить… Ну, а ще що твій Сивко казав?
Повелко сказав, що директор заводу просить поради, як виманити з міста начальника гестапо Гунке. Підпільна організація патріотів міста винесла Гунке смертний вирок, і його треба виконати.
Сашурка розреготався:
– Винести вирок – одна справа, а виконати його – інша. Так можна і Гітлера, і Герінга, і Гесса, і Гіммлера, і всіх інших присудити до смерті, а ось як їм вірьовку накинути на шию – це питання.
Повелко заперечив: підпільники рідко виносять смертні вироки, але вже коли виносять, то й виконують їх. І він назвав кілька прізвищ гестапівців, знищених патріотами.
– Ну, а ти передай кому слід, – заговорив у свою чергу Сашурка, – що справи на фронті зовсім добре розгортаються. Наші ввійшли в Тернопіль, визволили майже весь Крим, тепер черга за Севастополем. Потім скажи: нам днями з повітря боєприпасів, вибухівки, солі підкинули, і якщо це вкрай необхідно, маленьке замовлення зможемо прийняти і виконати. Зрозумів? Повелко ствердно закивав головою.
– Сьогодні п'ятниця, – у понеділок знову зустрінемось. А тепер прощавай! Мені, брате, назад іти та й іти…
Зв'язківці потиснули один, одному руки і розійшлися.
- Предыдущая
- 34/90
- Следующая
