Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вогнем і мечем. Том перший - Сенкевич Генрик - Страница 8
А до хана князь мав ось яку справу: він просив покарати кількох татарських мурз, котрі свавільно вчинили набіги на його задніпрянську державу і котрих він сам, зрештою, жорстоко побив. Хан, звісно ж, дав розумну відповідь — пообіцяв прислати у квітні особливого посла, покарати неслухів, а щоб зажити собі ласки такого славного вояка, як князь, послав йому зі Скшетуським чистокровного коня і соболевий шлик. Пан Скшетуський, відпослувавши з неабиякою честю, що вже саме собою було доказом великого від князя фавору, вельми зрадів, що йому дозволили у Чигирині затриматися і що з поверненням не кваплять. Натомість старий Зацвіліховський був надто стурбований тим, що ось уже певний час діялося в Чигирині. Вони разом вирушили до Допула, волоха, котрий тримав у місті постоялий двір і винарню, і там, хоч година стояла ще рання, застали силу-силенну шляхти, адже день був базарний, а до того ж у Чигирині цього дня ночувала худоба, яку гнали до табору коронних військ, отож люду в місті зібралося безліч. Шляхта, як завше, збиралася на базарному майдані у так званому Дзвонецькому Куті, у Допула. Були тут і орендарі Конецпольських, і чигиринські чиновники, і довколишні землевласники, що сиділи на привілеях, була шляхта осідла, ні від кого не залежна, а ще економський люд, дехто із козацької старшини і всяка шляхетська дрібнота, що жила або на чужих хлібах, або в себе на хуторах.
І ті й ті сиділи на лавах, що стояли біля довгих дубових столів, і голосно розмовляли, і все про подію, яка сколихнула місто, — про втечу Хмельницького.
Скшетуський із Зацвіліховським усілися собі окремо в куточку, і намісник заходився розпитувати, що за цабе таке цей Хмельницький, про якого тільки й говорять.
— А ти, добродію, не знаєш? — здивувався старий жовнір. — Це писар Війська Запорозького, суботівський дідич і… — додав він тихо, — мій кум. Ми знаємося давно. У різних битвах бували, в яких він себе добре зарекомендував, особливо під Цецорою. Такого досвідченого у ратній справі вояка не знайдеш, либонь, і в усій Речі Посполитій. Уголос про це не скажеш, але то гетьманська голова — людина великої руки і великого розуму. Козацтво слухає його більше, ніж кошових і отаманів. Він чоловік не без добрих якостей, але гордовитий, неспокійний і, коли ненависть візьме у ньому гору, може бути страшний.
— Що ж із ним сталося, що він із Чигирина втік?
— Дряпалися вони зі старостою Чаплинським, як коти, але то дрібниця. Звісно ж, шляхтич шляхтичеві з неприязні намагався сала за шкуру залити. Не він один, і не йому одному. А ще подейкують, ніби він до старостихи клинці підбивав; староста у нього коханку відбив і побрався з нею, а він потім їй знову голову морочив, і таке цілком можливе, бо, звісно ж, молодичка нівроку. Але це тільки видимість, за якою криється щось серйозніше. Тут, добродію, ось у чім річ: у Черкасах живе старий Барабаш, козацький полковник, приятель наш. У нього зберігалися привілеї і якісь королівські грамоти, де сказано, що козаків чинити опір шляхті заохочували. Та оскільки він чоловік людяний і добрий, то тримав їх у себе і не розголошував. І ось Хмельницький, запросивши Барабаша в гостину до себе у Чигирин, напоїв його, а сам послав до нього на хутір людей, щоб вони ті привілеї і грамоти у дружини його відібрали, а потім із ними втік. Аж страшно, щоб через них заколоту якогось, як ото остряницевого, не вчинили, бо repeto[6]: чоловік цей страшний, а зник не відомо куди.
Пан Скшетуський відповів:
— От лис! Пошив мене у дурні! Я його цієї ночі у степу зустрів і з аркана витяг!
Зацвіліховський аж за голову схопився.
— Лелечко, що ти говориш, добродію? Цього не може бути!
— Може, якщо було. Він назвався полковником князя Домініка Заславського і сказав, що його в Кодак до пана Гродзицького від великого гетьмана послано. Але я йому не повірив, бо не водою він плив, а степом скрадався.
— Цей чоловік хитрий, як Улісс. І де ж ти його зустрів, добродію?
— Біля Омельника, на правому березі Дніпра. Певно, він на Січ їхав.
— А Кодак хотів обминути. Тепер intelligo[7]. Людей чимало було при ньому?
— Душ сорок. Але вони запізно приїхали. Якби не мої, старостині слуги його б задавили.
— Постривай, добродію. Це дуже важливо. Старостині слуги, кажеш?
— Так він сам сказав.
— А звідкіля ж староста міг знати, де його шукати, якщо тут, у місті, всі голову сушать, куди Хмельницький подівся?
— Цього і я сказати не можу. А можливо, Хмельницький збрехав і звичайнісіньких лиходіїв за старостиних слуг видав, щоб іще дужче на кривдах своїх наголосити?
— Такого бути не може! І все ж дивна це річ. А чи відомо тобі, добродію, що є гетьманські укази — Хмельницького ловити й in fundo[8] затримувати?
Намісник не встиг відповісти, бо цієї миті з величезним галасом до винарні зайшов якийся шляхтич. Грюкнувши дверима раз і другий, він пихато розгледівся довкола і закричав:
— Чолом вам, добродії!
Був це чоловік років на сорок, приземкуватий, із запальним виразом обличчя, що його підкреслювали банькаті, наче дві сливи, бистрі очі. Він був, як видно, дуже жвавий, буйний і скорий до гніву.
— Чолом вам, добродії! — повторив шляхтич голосніше й різкіше, не діставши одразу відповіді.
— Чолом, чолом, — озвалося кілька голосів.
Це і був пан Чаплинський, чигиринський підстароста, довірений слуга молодого пана хорунжого Конецпольського.
У Чигирині підстарости не любили, бо він був великим забіякою, позивайлом і гнобителем, та оскільки мав він впливову підтримку, багато хто з ним якшався.
Одного лише Зацвіліховського, як, зрештою, і всі інші, він шанував за авторитет, чесноти і відвагу. Побачивши його, Чаплинський зразу ж підійшов і, вельми гордовито вклонившись Скшетуському, усівся біля них зі своєю квартою меду.
— Добродію підстаросто, — звернувся до нього Зацвіліховський, — чи не чув ти чогось про Хмельницького?
— Висить, добродію хорунжий, не будь я Чаплинський, висить, а якщо досі й не висить, то висітиме. Тепер, коли є гетьманські укази, дай мені тільки до нього добратися!
Кажучи це, він так грюкнув кулаком об стіл, аж усе, що було у квартах, повиливалося.
— Не розхлюпуй, добродію, вина! — мовив Скшетуський.
Зацвіліховський перебив намісника:
— А чи доберешся ти до нього? Адже він утік і ніхто не знає куди.
— Ніхто не знає? Я знаю, не будь я Чаплинський! Ти, добродію хорунжий, либонь, знаєш Хведька. Так оцей Хведько і йому служить, і мені. І буде він юдою Хмелю.
Та що там багато казати! Став Хведько якшатися з молодцями Хмельницького. Спритний хлопець! Знає про кожен його крок. Узявся мені доставити Хмельницького живим чи мертвим і подався у степ заздалегідь, знаючи, де на нього чекати!.. А, вража душа!
Сказавши це, він знову грюкнув кулаком об стіл.
— Не розхлюпуй, добродію, вина! — із притиском на кожному слові повторив Скшетуський, з першого погляду відчувши страшенну огиду до підстарости.
Шляхтич почервонів, блиснув своїми банькатими очима, гадаючи, що йому дають нагоду, і спаленіло втупився у Скшетуського, але, побачивши на ньому мундир Вишневецьких, угамувався, бо, хоч хорунжий Конецпольський і чубився тоді із князем, Чигирин усе-таки був дуже близько до Лубен, і не вшанувати людей князя було небезпечно.
Та й сам князь людей добирав таких, що кожен мав двічі подумати, перш ніж когось зачепити.
— То Хведько, кажеш, узявся Хмельницького тобі доставити, добродію? — знову заходився розпитувати Зацвіліховський.
— Авжеж, Хведько. І доставить, не будь я Чаплинський.
— А я тобі, добродію, скажу: не доставить. Хмельницький пастки уникнув і на Січ подався, про що треба іще сьогодні повідомити нашому краківському панові. Із Хмельницьким жарти кепські. Одне слово, і на розум він меткіший, і рука в нього важча, і таланить йому більше, аніж тобі, добродію, бо ти надто запальний. Хмельницький, повторюю тобі, ваша милость, безпечно поїхав, а якщо ти мені не віриш, тоді оцей рицар підтвердить, котрий його учора в степу бачив і, з цілим і здоровим, із ним попрощався.
6
Повторюю (лат.).
7
Розумію (лат.).
8
На місці (лат.).
- Предыдущая
- 8/108
- Следующая