Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вогнем і мечем. Том перший - Сенкевич Генрик - Страница 44
— Ти глузуєш, добродію підполковнику? — спитав він.
— Ні! — флегматично відповів Вернер. — Наш вояцький обов’язок вимагає від нас не порушувати угоди. Служба закінчується у червні. І хоч ми служимо за гроші, але ми не зрадники. Інакше ніхто нас не найматиме, та ви й самі не довірятимете нам, бо хто поручиться, що в першій же битві ми знову не перейдемо на бік гетьманів?
— Чого ж ви тоді хочете?
— Щоб нам дали піти.
— Нічого з цього не вийде, шалений чоловіче! Я накажу знищити вас до ноги.
— А скільки своїх втратиш?
— Жоден із вас не піде.
— А від вас і половини не лишиться.
Обидва казали правду, тому Кричевський, хоч флегматичність німця збурила в ньому усю кров, а лють починала душити, не хотів іще зав'язувати битви.
— Поки сонце стоятиме над рукавом, — крикнув він, — подумайте! А ні — накажу на курки натиснути.
І квапливо відплив у своєму човнику, щоб порадитися із Хмельницьким.
Настали хвилини чекання. Козацькі байдаки оточили тісним кільцем німців, котрі зберігали спокій, який тільки досвідчені й бувалі у бувальцях вояки можуть зберігати перед обличчям небезпеки. На погрози й образи, які щохвилини лунали з козацьких байдаків, вони відповідали зневажливим мовчанням. Справді переконливим здавався цей спокій у порівнянні з дедалі сильнішими вибухами люті з боку молодців, які, грізно стрясаючи списами і пищалями, скриплячи зубами і лаючись, нетерпляче чекали сигналу до бою.
Тим часом сонце, повертаючи з південного боку неба на західний, поволі знімало свої золоті відблиски з рукава, який поступово поринав у тінь.
Нарешті поринув повністю.
Тоді заграла сурма, і тої ж миті голос Кричевського озвався здалеку:
— Сонце зайшло! Ви вже надумали?
— Вже! — відповів Вернер і, повернувшись до солдатів, махнув оголеною шпагою. — Feuer![75]. — скомандував він спокійним, флегматичним голосом.
І гухнуло! Плюскіт тіл, що падали у воду, шалені крики і гарячкова стрілянина відповіли голосам німецьких мушкетів. Гармати, підвезені до берега, озвалися басом і почали сіяти ядра на німецькі байдаки. Дими геть затягли рукав, і серед криків, гуркоту, посвисту татарських стріл, тріскотні пищалей і самопалів тільки регулярні мушкетні залпи давали знати, що німці досі захищаються.
На заході сонця битва ще кипіла, але, здавалося, слабшала. Хмельницький укупі з Кричевським, Тугай-беєм і кільканадцятьма отаманами під’їхав до самісінького берест га оглянути битву. Його роздуті ніздрі втягували пороховий дим, а вуха з насолодою слухали крики німців, що тонули і гинули. Усі троє воєначальників дивилися на цю бійню, як на видовисько, яке заодно було для них доброю прикметою.
Битва вщухала. Постріли змовкли, а натомість дедалі гучніші крики козацького тріумфу линули до небес.
— Тугай-бею! — мовив Хмельницький. — Це день першої перемоги.
— Ясиру нема! — буркнув мурза. — Не хочу я таких перемог!
— Візьмеш його в Україні. Весь Стамбул і Галату наповниш своїми полоненими!
— Візьму хоч і тебе, як не буде кого!
Сказавши це, дикий Тугай зловісно розсміявся, а за хвилю додав:
— І все-таки я залюбки взяв би цих «франків».
Тим часом битва зовсім стихла. Тугай-бей повернув коня до табору, а за ним і інші.
— Ну, тепер на Жовті Води! — вигукнув Хмельницький.
РОЗДІЛ XV
амісник, слухаючи звуки битви, очікував із хвилюванням її кінця, гадаючи спершу, що Хмельницький б'ється з усіма гетьманськими військами.Але надвечір старий Захар розповів, як усе було. Звістка про зраду семенів під проводом Кричевського і знищення німців до глибини душі обурила молодого рицаря, вона була передвістям майбутніх зрад, а намісник добре знав, що переважну частину гетьманських військ становлять козаки.
Терзання намісника зростали, а тріумф у запорозькому таборі ще додавав до них гіркоти. Усе складалося якнайгірше. Про князя нічого не було чути, а гетьмани, як з’ясувалося, припустилися страшної помилки, бо, замість рушити усім військом до Кодака або, зрештою, чекати супротивника в укріплених таборах в Україні, вони розділили свої сили і самі себе ослабили, дали широкі можливості для віроломства і зради. Щоправда, у запорозькому стані вже й до цього ходили розмови про Кричевського і про окрему військову експедицію під проводом Стефана Потоцького, але намісник цим чуткам не йняв віри. Він гадав, що це всього-на-всього посилені передові загони, які в потрібний момент будуть відведені назад. Тим часом усе сталося інакше. Хмельницький завдяки зраді Кричевського зміцнив свої війська кількома тисячами людей, над молодим Потоцьким нависла страшна небезпека. Його, позбавленого допомоги і заблукалого у степових просторах, Хмельницький міг тепер легко оточити і повністю розгромити.
Потерпаючи від ран, тривожачись, пан Скшетуський безсонними ночами своїми втішався тільки думкою про князя. Зірка Хмельницького неодмінно згасне, коли підніметься у своїх Лубнах князь. А хто знає, чи не з’єднався він уже з гетьманами? І хоч значні були сили Хмельницького, і хоч похід почався вдало, і хоч із ним ішов Тугай-бей, а в разі невдачі обіцяв прийти на допомогу і сам «цар» кримський, у Скшетуського навіть і думки не було, що ця завірюха протримається довго, що один козак може струснути всю Річ Посполиту і зламати грізну її силу. «Біля порогів українних хвиля ця розіб’ється», — думав намісник. Та й чи не так кінчалися вони, усі бунти козацькі? Спалахували як полум’я і згасали після першого зіткнення з гетьманами. Так було досі. Коли з одного боку ставало до бою гніздо низових хижаків, а з другого — держава, береги якої омивали двоє морів, розв’язку передбачити було легко.
Гроза не може тривати безконечно, а отже, вона минає, і розпогоджується. Ця думка підтримувала пана Скшетуського і, можна сказати, держала його на ногах, бо, зрештою, висів на ньому такий тягар, якого ще ніколи в житті йому нести не довелося. Гроза, хоч і мине, може спустошити поля, зруйнувати житла і завдати непоправної шкоди. Саме через неї, через цю грозу, він сам мало не втратив життя, позбувся сил і опинився в гіркій неволі якраз тоді, коли свобода для нього була важливіша за життя. Як же тоді від завірюхи могли вберегтися істоти слабші, котрі не можуть себе захистити? Що там було з Геленою в Розлогах?
Але Гелена мала вже бути у Лубнах. Вона снилася намісникові в оточенні доброзичливих людей, приголублена самим князем і княгинею Гризельдою, боготворена рицарями, але зажурена за своїм гусаром, котрий пропав десь на Січі. Та настане нарешті хвилина, коли гусар повернеться. Сам Хмельницький обіцяв йому свободу, а втім, хвиля козацька котиться й котиться до порогів Речі Посполитої і, коли розіб’ється, буде кінець печалям, зажурам і тривогам.
Хвиля й справді котилася. Хмельницький, не гаючись, згорнув табір і вирушив назустріч гетьманському синові. Сила у нього вже була дійсно грізна, бо разом із Семенами Кричевського і чамбулом Тугай-бея вів він близько двадцяти п’яти тисяч вишколених вояків, що рвалися до бою. Про військо Потоцького певних відомостей не було. Втікачі казали, що у нього дві тисячі важкої кавалерії і кільканадцять малих гармат. При такому співвідношенні сил результат битви вгадати було важко, бо однієї атаки страшних гусарів часто вистачало, щоб здолати у десять разів чисельніші загони. Так, пан Ходкевич, гетьман литовський, із трьома тисячами гусарів стер свого часу під Кірхгольмом на порох вісімнадцять тисяч відбірної піхоти і кавалерії шведської; так, під Клушином одна панцерна хоругва в шаленому кидку рознесла кілька тисяч англійських і шотландських найманців. Хмельницький пам’ятав про це і тому йшов, як пише русинський хроніст, поволі й обережно: «… численними очима розуму свого, як хитрий ловець, усібіч поглядаючи і караули на милю і навіть далі від обозу тримаючи»[76]. Так підійшов він до Жовтих Вод. Знову схопили двох язиків. Вони підтвердили нечисленність коронних сил і донесли, що каштелян через Жовті Води вже переправився. Почувши це, Хмельницький неначе прикипів до місця й окопався валами.
75
Вогонь! (нім.).
76
Самійло Величко (прим. автора).
- Предыдущая
- 44/108
- Следующая