Квентін Дорвард - Скотт Вальтер - Страница 44

— Тоді кажу з усією щирістю, государю, — відповів Галеотті, — коли у вашому замірі є щось таке, що… що, коротше кажучи, могло б потривожити совість, не доручайте цьому юнакові таких справ принаймні доти, доки він не прослужить у вас кілька років і не етапе таким самим безсовісним, як і інші.

— Це те, що ти вагався сказати мені, мій добрий Галеотті? І гадав, що твої слова можуть образити мене? — вигукнув король. — Я знаю, ти розумієш не гірше за мене, що державна політика не завжди може керуватися принципами релігії й моралі, хоч у приватному житті саме так і треба поводитися. Чому ми, земні государі, засновуємо церкви й монастирі, подорожуємо до святих місць, накладаємо на себе каяття й виконуємо обітниці, без яких інші обходяться? Все це робиться задля блага й добробуту наших підданих і королівства, які іноді й примушують нас вживати заходів, що суперечать християнській совісті. Але небо милосердне, заслуги нашої святої церкви безмежні, а заступництво Амбренської божої матері та благословенних святих неустанне, невтомне і всемогутнє.

Він поклав свій капелюх на стіл і, побожно ставши перед ним навколішки, прочитав молитву: Sancte Huberte, Sancte Juliane, Sancte Martine, Sancta Bosalia, Sancti qnotquot adestis, orate pro me peccatore![152]

Після цього він ударив себе рукою в груди, піднявся, натяг капелюха і промовив:

— Будь певний, отче мій, коли в нашій справі і є щось таке, на що ти натякав, то виконання його не буде доручено цьому юнакові, і він ні про що навіть не підозріватиме.

— Вельми розсудливо, мій королівський брате, — сказав астролог. — Так само треба остерігатися запальності вашого молодого повіреного, що є неминучою вадою людей сангвінічного темпераменту[153]. Проте, виходячи з даних моєї науки, можу з певністю сказати, що цю ваду надолужують інші його властивості, що їх відкрили мені гороскоп та мої спостереження.

— Чи сьогодні опівночі буде сприятлива година, щоб розпочати небезпечну подорож, отче? — спитав король. — Дивися, ось твої ефемериди[154], ти бачиш положення Місяця щодо Сатурна і Юпітера; мені здається, це означає, згідно з законами твого мистецтва, успіх для того, хто посилає експедицію цієї години?

— Для того, хто посилав експедицію, — сказав астролог, хвилину помовчавши, — таке положення. зірок справді обіцяє успіх, але мені здається, що кривава окраска Сатурна загрожує небезпекою й нещастям тим, кого посилають. Отже, звідси я роблю висновок, що ця мандрівка може бути не тільки небезпечною, але й згубною. Мені здається, що в цім несприятливім розташуванні зірок криються насильство й полон.

— Насильство й полон для тих, кого посилають, — відказав король, — але успіх, здійснення бажань для того, хто посилає. Хіба не це можна прочитати тут, мій учений отче?

— Саме так, — підтвердив астролог.

Король замовк, і в знаки не подаючи, наскільки це завбачення (правильність якого, певно, й пояснюється тим, що астролог із запитань Людовіка здогадався про небезпечний характер королівського заміру) збігалося з його планом, котрий, як уже знає читач, полягав у тому, щоб видати графиню Ізабеллу де Круа Гійомові де ля Марку — чоловікові, правда, знатного роду, але злочинцеві, який опустився до звання ватажка бандитів, відомого своєю невгамовною вдачею, жорстокістю і одчайдушною хоробрістю.

Потім король вийняв з кишені якийсь папірець і, перш ніж передати його Мартівалле, промовив голосом, в якому можна було почути бажання виправдатися.

— Мудрий Галеотті, не дивуйся, що, вважаючи тебе за чудо пророчого мистецтва, що перевершує всіх своїх учених сучасників, не виключаючи і самого великого Нострадама[155], я так часто використовую твоє вміння, щоб розв'язати деякі мої сумніви й труднощі, які досаждають кожному государеві, якому доводиться боротися і проти заколотників у своїй країні, і проти зовнішніх могутніх та непримиренних ворогів.

— Коли ви вшанували мене, сір, вашим запрошенням, — сказав філософ, — і я покинув двір у Будапешті для двора в Плессі, то поклав собі віддати до рук мого королівського покровителя все своє мистецтво та знання, що можуть бути йому корисні.

— Досить, любий Галеотті. Прошу тебе уважно вислухати, що тут написано, — він почав читати папірець у своїй руці:— «Одна особа, яка веде суперечку про дуже важливу справу, що може бути розв'язана судом або зброєю, бажає порозумітися із своїм супротивником і помиритися з ним через особисте побачення. Особа ця хоче знати, який день буде сприятливий для здійснення її наміру. Крім того, чи будуть переговори успішні і як супротивник відповість на таке довір'я — лагідно і вдячно, чи захоче скористатися з переваги, яку дасть йому ця зустріч?».

— Це дуже важливе питання, — сказав Галеотті, коли король прочитав папірець. — Щоб відповісти на нього, треба дослідити усі можливі комбінації світил і тоді вже зробити висновок.

— Хай буде так, мій добрий отче в науці, постарайся, і ти знатимеш, що значить зробити послугу королю Франції. Ми вирішили, коли цього не заборонять сузір'я, — а наші обмежені знання показують, що вони сприяють нам, — піддати небезпеці навіть нашу власну особу, щоб припинити ці антихристиянські війни.

— Нехай святі угодники сприяють здійсненню побожного наміру вашої величності, — промовив астролог, — і боронять вашу священну особу.

— Дякую, вчений отче! Візьми цю дещицю, яка поповнить твою цінну бібліотеку.

І король поклав під один з томів маленький гаманець з золотом. Скупий навіть тоді, коли зачіпали його забобонність, Людовік думав, що астрологові досить за послуги тієї платні, яку він йому призначив, і вважав, що має право користуватися з порад ученого за помірне винагородження навіть у дуже важливих випадках.

Людовік, передавши гонорар своєму адвокатові (висловлюючись юридичною мовою), зверну вен до Дорварда:

— За мною, мій бравий шотландцю, обраний долею та монархом, щоб здійснити сміливий подвиг. Дивись же, щоб усе було готове, і тієї миті, коли дзвін монастиря святого Мартіна задзвонить опівночі, ти поставив ногу в стремено. Хвилиною раніше чи пізніше — і ти можеш пропустити сприятливе розташування сузір'їв, яке пророкує успіх.

Сказавши це, король у супроводі свого молодого охоронця покинув приміщення. Тільки вони вийшли, як астролог висловив зовсім інші почуття, ніж ті, якими він був охоплений у присутності короля.

— Скупий раб! — сказав він, зважуючи гаманець у руці, бо, не відмовляючи собі ні в чому, завжди потребував грошей. — Підлий, брудний мерзотник! Жінка перевізника більше дала б, щоб довідатися, чи її чоловік щасливо перепливе море. І він ще гадає, ніби розбирається в нашому високому мистецтві! Скоріше лисиця, що бреше, і вовк, що виє, прославляться як музиканти… Чи ба, він читає великі письмена неба! Хіба можуть бути рисячі очі в сліпого крота! Post tot promissa[156] —після стількох його обіцянок, якими він мене засипав, щоб переманити до себе з двору уславленого Матвія, де угорець і турок, християнин і язичник, навіть московський цар і татарський хан навперебій обдаровували мене! Чи не гадає він, що я буду вічно жити в цьому старому замку, як снігур у клітці, щоб співати, коли йому заманеться, і все це за кілька зерен та краплину води? Ні, не буде цього! Aut inveniam viam ant faciam[157], я щось придумаю. Кардинал де ля Балю — чоловік спритний і щедрий… Я все йому розповім, і тоді його преосвященство, буде сам винен, коли зорі не показуватимуть так, як йому хотілося б. Він знову взяв гаманець і зважив його на долоні.

— Може, в цьому поганенькому футлярі лежить діамант або перлина великої вартості. Я чув, що король буває щедрий до марнотратства, коли вбачає в цьому власну вигоду, — сказав астролог.