Квентін Дорвард - Скотт Вальтер - Страница 41

— Про це треба подбати, — сказав король, — і перш за все таємно повідомити обох дам, що дальше їхнє перебування при дворі може спричинитись до війни Франції з Бургундією і що, не бажаючи породити їх моєму любому Бургундському кузенові, я хочу, щоб вони таємно виїхали з моїх володінь.

— Вони зажадають, щоб їх відрядили в Англію, — сказав Олів'є. — А там, дивись, графиня знову повернеться до Фландрії з якимось кругловидим красенем лордом з довгим рудуватим волоссям та ще й у супроводі трьох тисяч лучників на додачу.

— Ні, ні, — заперечив король, — ми не наважимося (ти розумієш мене?) так зухвало образити нашого любого Бургундського кузена, підпустивши її в Англію. Це викличе такс саме незадоволення, як і її перебування тут. Ні, ні, ми віддамо її тільки під покровительство церкви. І найбільше, що ми можемо, це дозволити Амеліні й Ізабеллі де Круа виїхати переодягненими й з невеликим почтом до епіскопа Льєжського, щоб він сховав прекрасну Ізабеллу на деякий час у монастирі.

— І якщо цей монастир захистить її від Гійома де ля Марка, коли той довідається про сприятливі для нього наміри вашої величності, то я погано знаю цю людину.

— Авжеж, — відповів король, — дякуючи нашій таємній грошовій підтримці, де ля Марк набрав таку банду відчайдушних вояк, що тепер може не тільки триматися в лісі, а й завдавати жаху герцогові Бургундському і епіскопові Льєжському. У нього є все, крім земель, які він міг би назвати своїми, а тут йому випадає чудова нагода придбати їх, одружившись, і, гадаю, хай йому чорт, він уже придумає засіб, як посвататися й побратися без нашої підмоги. Тоді герцог Бургундський матиме таку колючку в своєму боці, що її навряд чи зуміє витягти навіть найдосвідченіший хірург. А коли Арденський Вепр, якого він поставив поза законом, укріпиться і захопить замки й землі прекрасної графині, та ще на додачу очолить заколотників Льєжа, тоді побачимо, буде Карл думати про війну з Францією чи швидше благословлятиме свою долю, коли Франція не оголосить війни йому сама… Як тобі подобається мій план, Олів'є, га?

— Чудовий, — сказав Олів'є, — крім того, що цей план віддає чарівну графиню до рук Дикого Вепра Арден. По правді кажучи, навіть Трістан, військовий прево, якби він мав трохи більше зовнішнього лоску, був би достойнішим нареченим для неї.

— Проте ти недавно пропонував їй у чоловіки цирульника Олів'є, — сказав Людовік. — Ні, любий друже, хоч Олів'є і кум Трістан — чудові радники й виконавці, вони, однак, не з того тіста, з якого роблять графів. Хіба ти не знаєш, що громадяни Фландрії високо цінують благородне походження в людях саме тому, що самі ним не можуть похвалитися? Бунтівлива чернь завжди прагне обирати собі аристократичного вождя. От хоч би той Кед, чи Кейд[131], чи як там вони його звуть в Англії. Чи не тому згуртував навколо себе чернь, що удавав, ніби він походить від Мортімерів? Гійом де ля Марк походить з роду Седанських князів, такого ж знатного, як і мій власний. А тепер до діла. Отже, я мушу умовити цих дам де Круа негайно й таємно тікати — звісно, під надійним конвоєм. Цього легко добитися — досить тільки натякнути, що інакше нам доведеться видати їх герцогові Бургундському. Ти повинен знайти засоби повідомити Гійома де ля Марка про їхню подорож, і хай тоді він сам вибере час і місце для свого сватання. Я вже знаю людину, що супроводитиме їх у цій подорожі.

— Чи можу я спитати, кому ваша величність дасть таке важливе доручення? — запитав цирульник.

— Певна річ, чужоземцеві, — відповів король, — людині, яка не має ні родичів, ні особистих інтересів у Франції, щоб ставати на перешкоді моїм планам, і яка надто мало знає нашу країну і боротьбу партій, щоб запідозрити більше, ніж я схочу їй сказати. Одним словом, я думаю доручити цю справу тому молодому шотландцеві, якого я щойно посилав до тебе.

Олів'є промовчав, показуючи цим, що він сумнівається у правильності вибору, потім зауважив:

— Ваша величність раніше не мали звичаю так швидко звірятися на невідомих людей, як звіряєтесь тепер на цього юного чужинця…

— У мене є на це свої причини, — відповів король. — Ти знаєш мою відданість святому Юліанові (тут він перехрестився). Я позавчора молився йому і смиренно просив цього покровителя мандрівників, щоб він послав мені якнайбільше чужоземців, з допомогою яких я сподіваюся зміцнити нашу владу й авторитет. А натомість я обіцяв доброму святому в його ім'я гостинно приймати і підтримувати цих чужинців.

— А святий Юліан, — сказав Олів'є, — у відповідь на ваші молитви послав вам цього довготелесого зайду із Шотландії?

Хоч цирульник дуже добре знав, що н його пана забобонність часом заступала побожність і що нічим його не можна було так образити, як зачепивши цю тему, хоч, повторюю, він знав цю слабість короля і через те запитав дуже лагідним і наївним тоном, однак Людовік відчув приховане глузування в його словах і метнув на нього гнівний погляд.

— Негіднику, — вигукнув він, — тебе недаром прозвали Олів'є Диявол, бо ти наважуєшся глузувати навіть з свого пана й з усіх святих. Якби ти хоч трошечки менше був потрібен мені, я повісив би тебе он на тому дубі перед замком для науки всім тим, хто глумиться з святих речей! Знай, невірний рабе, що ледве я встиг заплющити очі, як переді мною з'явився сам святий Юліан. Він тримав за руку юнака. Святий підвів його до мене і сказав, що цьому юнакові на роду написано врятуватися від меча, від мотуза й від води і що він принесе щастя тим, кому служитиме, і всім починанням, у яких братиме участь. Уранці я пішов на прогулянку й зустрів юнака, якого бачив уві сні. На батьківщині він урятувався від меча, тоді як уся його родина загинула від нього, а тут протягом двох днів він мав щастя уникнути загибелі в річці й смерті на шибениці і вже зробив мені, як я казав тобі, дуже велику послугу. Ось чому я вірю, що його послав святий Юліан служити мені в найважчих, най-і небезпечніших і навіть найодчайдушніших справах.

Сказавши це, король зняв свого капелюха і, вибравши з усіх численних фольгових образочків той, на якому був зображений святий Юліан, поклав капелюх на стіл, як це він часто робив, коли надія чи, можливо, докори совісті хвилювали його, став навколішки і з виглядом глибокої побожності промимрив:

— Sancte Juliane, adsis preeibus nostris! Ora, ora pro nobis![132]

Це був один з тих приступів забобонної побожності, які часто траплялися з Людовіком в найменш слушний час і в найменш підхожому місці і робили цього наймудрішого з монархів схожим на божевільного або на людину, пригнічену свідомістю страшенної провини.

Поки Людовік молився, його фаворит дивився на нього з виразом глибокої зневаги, яку навіть не намагався приховати. І справді, однією з особливостей цієї людини було те, що, залишившись на самоті з своїм паном, він відкидав геть люб'язний і вкрадливий тон підлесливості й покірливості, властивий для його поводження з іншими людьми; і коли в ньому все ж таки залишалося щось, що нагадувало кота, то це був кіт нашорошений, пильний, напружений і готовий до раптового стрибка. Причиною такої зміни в поведінці була, очевидно, впевненість Олів'є в тому, що його пан сам — надто великий лицемір, щоб не бачити наскрізь лицемірства інших людей.

— І що ж цей юнак, насмілюсь запитати, — сказав нарешті Олів'є, — схожий на того, який з'явився вам уві сні?

— Мов дві краплі води, — відповів король, уявлення якого, як це буває в забобонних людей, часто обдурювало його самого. — Я наказав Галеотті[133] скласти його гороскоп й довідався за допомогою пророчого мистецтва і свого спостереження, що доля цього юнака визначається в багатьох випадках такими самими сузір'ями, як і моя власна.

Що б не думав Олів'є про те, чому Людовік віддавав перевагу цьому недосвідченому хлопчакові, він не наважувався більше заперечувати, добре знаючи, що Людовік, який під час свого вигнання захопився вивченням псевдонауки астрології, не дозволить ніяких глузувань з своїх знань у цьому мистецтві, де він сам вважав себе за фахівця. Він тільки сказав, що, на його думку, юнак виправдає довір'я короля в такій делікатній справі.