Квентін Дорвард - Скотт Вальтер - Страница 105

Герцог Карл, вражений зухвалістю, з якою в його присутності наважувалися вимовляти ці титули, здавалося, не міг нічого сказати, а герольд, підбадьорившись його мовчанням, вів далі:

— Annuntio vobis gaudium magnum[256], — сказав він. — Доводжу до вашого відома, герцоге Бургундський і графе Фламандський, від імені мого пана, що, чекаючи дозволу найсвятішого папи римського, він до призначення підхожого кандидата ad sacra[257] має намір приступити до виконання обов'язків епіскопа Льєжського і підтримувати свої права як граф де Круа.

Кожного разу, коли герольд зупинявся, герцог Бургундський тільки вигукував: «Oro!» — тоном людини, вкрай враженої і розгніваної, яка, проте, поклала собі вислухати все до кінця, перш ніж дати відповідь. Цього разу, на превеликий подив усіх присутніх, він стримався навіть від властивої йому різкої жестикуляції і сидів нерухомо, кусаючи ніготь великого пальця, — звичайна поза, коли він зосереджував на чомусь увагу. Він опустив очі, немов боявся підвести їх, щоб не вибухнути гнівом, який клекотів у його грудях. Тим часом Рудий Вепр сміливо викладав суть своїх доручень.

— Отже, від імені могутнього государя-єпіскопа Льєжського і графа де Круа я вимагаю, щоб ви, герцоге Карл, відмовилися од усіх прав на вільне імперське місто Льєж, яке ви захопили силоміць і беззаконно пригнічували разом із померлим Людовіком де Бурбоном, його недостойним епіскопом.

— Ось воно що! — знову вигукнув герцог.

— Щоб ви повернули муніципалітетові його прапори, які захопили, всіх разом тридцять шість, замурували проломини в мурах, полагодили незаконно зруйновані вами бастіони і визнали б мого государя Гійома де ля Марка епіскопом Льєжським, законно й вільно обраним капітулом каноників, як зазначено в цьому протоколі.

— Ну, вже закінчив? — спитав герцог.

— Ще, — відповів посол. — Крім того, я вимагаю від вашої високості ім'ям вищеназваного високоблагородного та вельмишановного государя, епіскопа й графа, щоб ви негайно зняли з Бракемонтського замку й інших замків графства де Круа гарнізони, які там було розміщено або від імені вашої милості, або від імені Ізабелли, яка називає себе графинею де Круа, або від когось іншого, поки імперський сейм не вирішить: вищезгадані володіння належать дочці покійного графа де Круа чи його сестрі, моїй благородній пані, графині Амеліні, якій вони повинні належати з більшим правом, ніж дочці, згідно з ius emphyteusis[258].

— Твій пан дуже освічений, — насмішкувато зауважив герцог.

— Крім того, — вів далі герольд, — благородний та вельмишановний граф висловлює згоду, коли всі суперечки поміж Льєжем і Бургундією буде влагоджено, призначити графині Ізабеллі земельний наділ, що відповідатиме її стану.

— Який він щедрий і розсудливий, — зауважив герцог тим самим тоном.

— Присягаюся своїм блазнівським ковпаком, — пошепки сказав ле Глор'є Кревкерові, — я краще волів би опинитися в шкурі нещасної корови, що конає від чуми, ніж у гаптованому вбранні цього дурня! Він, немов п'яниця, спорожняє пляшку за пляшкою, не звертаючи уваги на довгий рахунок, який дедалі збільшується за прилавком трактирника.

— Ти вже закінчив? — спитав знову герцог герольда.

— Ще одне слово, — відповів Рудий Вепр, — від імені мого благородного й вельмишановного государя, який поважає свого достойного й відданого спільника, найхристияннішого короля…

— Ага! — вигукнув Карл, швидко випроставшися і зовсім іншим тоном, ніж досі. Але одразу стримав себе і почав уважно слухати.

— … священну особу якого, ходять чутки, ви, Карле Бургундський, тримаєте в ув'язненні, забувши свої обов'язки васала французької корони та правила честі, що їх додержують усі християнські государі. На цій підставі мій благородний і вельмишановний володар наказує вам через мене негайно звільнити його королівського спільника або прийняти від мене виклик, який він доручив мені передати вам.

— Ну, закінчив, нарешті? — спитав герцог.

— Закінчив, — відповів герольд, — і чекаю відповіді вашої милості. Сподіваюся, вона буде така, що можна буде запобігти пролиттю християнської крові…

— Тепер, присягаюся святим Георгієм Бургундським, — почав був герцог, але, перш ніж він устиг вимовити хоч слово, Людовік устав з свого місця і заговорив з такою гідністю і таким владним голосом, що Карл не наважився його перебити.

— З вашого дозволу, любий кузене мій герцоге Бургундський, — вимовив король, — я вимагаю права першим відповісти цьому нахабі. Слухай ти, негіднику, герольде, чи хто б ти не був, перекажи цьому розбійникові і вбивці Гійому де ля Маркові, що французький король незабаром буде під мурами Льєжа, щоб помститися за блюзнірське вбивство свого улюбленого родича Людовіка де Бурбона, і що він має намір повісити живцем де ля Марка за ту зухвалість, з якою він наважується звати себе спільником короля і вкладати його царствене ім'я в уста мерзотника-посла!

— Додай і від мене, — сказав Карл, — усе, що тільки государ може сказати грабіжникові і вбивці. І забирайся геть звідси. Або ні, стривай! Ніколи ще жоден герольд не покидав бургундського двору, не вихваляючи його щедрості. Відшмагати його так, щоб з нього шкіра злізла!

— Ні, так не можна! Ваша високість забуває, що він посол, — сказали де Кревкер і д'Емберкур, — і особа його недоторканна.

— Невже ви, панове, такі простаки, — відповів герцог, — що вірите, нібито вбрання робить герольда? Хіба ця строкатість не переконує вас, що це не більш як дурисвіт? Покликати сюди Туазона д'Ора, і нехай поставить йому кілька запитань в нашій присутності.

При цих словах посол Арденського Вепра сполотнів, як смерть, незважаючи на все своє зухвальство і на товстий шар рум'ян, які вкривали його щоки. Туазон д'Ор, старший герольд при бургундському дворі й великий знавець своєї справи, урочисто вийшов наперед, що відповідало такому випадкові та високому його станові, й запитав свого вдаваного колегу, де саме він вивчав науку, знавцем якої вважає себе.

— Я вивчав геральдику в Ратізбоннській геральдичній колегії, — відповів Рудий Вепр, — і маю від її вченої братії диплом герольда.

— Ви не могли її почерпнути з чистішого джерела, — сказав Туазон д'Ор, поклонившися ще нижче, ніж він уклонявся до того, — і коли я, з наказу його високості герцога, наважуся поставити вам кілька запитань щодо таємниць нашої високої науки, то роблю це не для того, щоб навчати вас, а сподіваючися самому дістати від вас дорогоцінні відомості…

— Досить церемоній, — нетерпляче перебив його герцог. — Спитай його щось із твоєї науки, щоб ми могли довідатися про його знання!

— Несправедливо питати учня високоповажної Ратізбоннської геральдичної колегії, чи він розуміється на звичайних термінах геральдики, — сказав Туазон д'Ор. — Але я можу без усякої образи для мого колеги Рудого Вепра запитати його, чи він обізнаний із таємничішими та недоступнішими для сторонніх термінами нашої науки, за допомогою яких освічені люди можуть порозумітися між собою, сказати б, емблематично або алегорично; ці терміни невідомі людям, не втаємниченим у нашу високу науку, і е її найпершими елементами.

— Я розумію як ті, так і інші вирази науки про герби, — зухвало відповів Рудий Вепр, — але, можливо, наші німецькі терміни не такі, як тут у вас у Фландрії.

— Ой леле, що ви кажете! — прохопилося з уст Туазона д'Ора, — наша благородна наука, яка по праву називається справжнім прапором дворянства та славою рицарства, однакова в усіх християнських країнах, більше того, її визнають і вивчають навіть сарацини та маври. Отже, я наважуся попросити вас описати мені який завгодно герб у небесних термінах, тобто використовуючи назви планет.

— Описуйте його самі, коли маєте охоту, — буркнув Рудий Вепр, — а я не хочу робити всякі фокуси за вашим наказом, немов якась дресирована мавпа.