ТАРС уповноважений заявити… - Семенов Юлиан Семенович - Страница 69

— Дуже цікаво.

— Ви не заперечуватимете, якщо завтра вранці мій помічник доставить їх у ваш офіс?

— Особисто мені. В руки.

— Смисл наших фактологічних передбачень полягає в тому, що ви, довівши істинно націоналістичний характер руху містера Огано, висловивши співчуття родині Джорджа Грісо, доведете, що трагедія, яка розігралася в Нагонії, не що інше, як наслідок експансіоністської політики Кремля, який намагається перетворити Африку на новий В'єтнам, втягнути Штати в збройний конфлікт. Тому ви пропонуєте відправити в Нагонію контингенти збройних підрозділів країн — учасників НАТО, європейських насамперед, і погодитесь на негайне виведення нашого флоту з територіальних вод Нагонії.

— Чудово! Ми таким чином примусимо Європу зайняти позицію! Дуже гарно, сер! Як кожен дипломат, я не люблю людей з вашої фірми, але на цей раз я випив би ковток джину за голови ваших хлопців, які розробили такий славний сценарій. Нелсон Грін уже знає про це?

Велш похитав головою:

— Оскільки я, на відміну від вас, не являюсь акціонером «Ворлдз-даймондс», мені хотілося спочатку перевірити план з вами, тим паче що ви так одверто не любите моєї фірми…

Посол для особливих доручень засміявся й поклав свою широку долоню на маленьку, міцну руку Велша.

НЕ ФІНАЛ…

… Вранці посла Сполучених Штатів викликали в Міністерство закордонних справ Радянського Союзу.

Поруч з радянським дипломатом сидів Константинов — очі позападали, аж потемніли від безсоння; був він, проте, як завжди, поголений до блиску, галстук пов'язаний якимось надзвичайно елегантним вузлом; за останній тиждень схуд на п'ять кілограмів, тому шия стирчала з комірця сорочки, яка тепер була для нього завелика.

Коли посол одвів очі від ампул з отрутою, радянський дипломат розгорнув папку, що лежала перед ним.

— А тут, пане посол, фотокопії запитань, які ЦРУ ставило перед своїм агентом. Ці запитання свідчать про те, що найближчим часом розпочнеться агресія в Нагонію. Якщо ми опублікуємо в пресі факт передачі ЦРУ отрути, якщо ми надрукуємо запитальник ЦРУ по Нагонії, тоді…

— Мій уряд, — сказав посол, скориставшися з паузи, — відповідним чином оцінив би рішення вашого уряду не розголошувати цієї справи…

— Можна сподіватися, що ваш уряд зробить певні кроки, щоб не тільки визволити радянських громадян Зотова і Славіна, а й відвернути агресію в Нагонію, пане посол?

З тюрми, не заїжджаючи до готелю, Славін, безмірно щасливий від того, що вже виразно бачив смарагдові, у волошках, поля Підмосков'я, коли Іл заходить на посадку в Шереметьево — помчав у госпіталь; але Зотова вже відвезли на аеродром; власті Луїсбургу запропонували, щоб інженера супроводжував лікар-травматолог; посол Радянського Союзу прийняв цю пропозицію, зауваживши:

— Мене повідомили, що на літаку Червоного Хреста вилетів цілком компетентний радянський лікар з бригадою, але, гадаю, ваш лікар допоможе нашим медикам, пояснить, як лікували товариша Зотова, передасть історію його хвороби…

Славін приїхав у посольство; йому передали телеграму від Константинова: «Випийте». І більше нічого.

Він засміявся, попросив Дулова забронювати квиток на перший же рейс до Москви, вислухав його прохання — не повертатися в «Хілтон», всяк може бути, Глебб такого не простить, — і поїхав у готель.

Коли він зачинив двері й пішов у ванну, пролунав телефонний дзвінок:

— Здрастуйте, дорогий друже, — пробасив у трубці голос Глебба. — У вас немає бажання зустрітися з американським безробітним? Розмова може бути по-справжньому цікава.

— Що ж, гаразд, — відповів Славін. — Пілар зробить нам коктейль? Чи хильнемо російської горщки?

… З промови посла для особливих доручень:

— Гучна кампанія, знята країнами радянського блоку про агресію в Нагонію, яку нібито готують, не підтвердилась. Минули ті строки, які тут називали, але тиші не порушили автоматні черги. Групи ліворадикального Огано передислокувались нині з кордонів Нагонії, і містер Огано заявив, що його люди працювали тут у сільськогосподарських таборах, а не у військових казармах під керівництвом міфічних інструкторів ЦРУ. Я хочу повторити з цієї високої трибуни ще раз: навіть якщо нам не подобається спосіб правління в тій чи іншій країні, ми не втручаємося і не маємо наміру втручатися у внутрішнє життя інших держав. Гадаю, що цією моєю заявою я ставлю крапку на тій пропагандистській кампанії, єдина мета якої полягає в бажанні зганьбити мій уряд в очах народу Нагонії, його уряду та його лідера.

… Підготувавши проект листа про нагородження Гмирі, Гречаєва, Дронова, Никодимова, Коновалова, Панова, Проскуріна, Стрельцова й Славіна медалями «За бойові заслуги», Константинов не став викликати машину, вирішив прогулятись — напруження, яке було останні дні, все ще не минало; на Калінінському проспекті він зайшов у автобус; біля вікна сидів хлопчина, читав вечірній випуск «Известий»; на шиї в нього висів невеличкий транзистор: Алла Пугачова співала пісню про Арлекіна.

Константинов зазирнув через плече хлопчини: на шпальті внизу, праворуч, прочитав:

Константинов прочитав заяву ТАРС і виразно уявив обличчя своїх колег.

«А все-таки безіменність, — подумав Константинов, — у чомусь навіть приємна. Як високе звання. Чи як відчуття міри відповідальності. Але мені все-таки дуже хочеться сісти біля цього хлопчини й сказати йому: «Знаєш, а мої товариші і я дещо зробили для публікації цієї заяви ТАРС. Ти почитай уважніше, будь ласка, почитай, гаразд?»