Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович - Страница 71

— Ви цікавитесь експериментом Мао?

— Вип'ємо саке, поки воно гаряче. Нашу горілку треба пити дуже гарячу. Тут подають чудове саке з Іокогами. Подвійна очистка, причому наш рис змішаний з південнокитайським, трошечки жовтуватим. Тут справді особливе саке.

— Дуже смачне. І сусі прекрасне. Ніколи не думав, що у вас така чудова їжа…

— Ну, це ми тільки починаємо екскурс у нашу кулінарію, Люсо-сан. Вас ждуть сюрпризи… Редактор комуністичної газети якось сказав мені, що він згоден помиритися з феодалізмом на базі народної японської кухні.

— Ви також комуніст, Онума-сан?

Онума засміявся:

— Ви правильно звернулися до мене. Деякі європейці кажуть «Онума», деякі — «містер Онума», і все це ображає мене. «Онума-сан» — це дуже приємно. Добре, що ви саме так звернулися до мене. Інколи доводиться підказувати, і тоді вже не так приємно, коли тебе називають за правилами. Сюрприз завжди приємний. Ні, я не комуніст… А ви?

— Я їх поважаю.

— Ви член партії?

— Для художника членство в партії не обов'язкове.

— А я до комуністів ставлюся погано.

— Вітаєте Мао і не любите комуністів…

— Я не пов'язую особистість Мао із загальнозначимим комунізмом. Мао — лідер азіатської країни, яка за двадцять років перетворилася в могутню державу…

— Сама по собі чи з допомогою Кремля?

Онума ніби й не почув запитання Люса.

— Мао, — провадив він своє, — звернувся до молоді, а ми, наприклад, мучимося з нашим дзенгакуреном…

— Що таке «дзенгакурен»? — запитав Люс.

— Це ті, кого у вас називають довговолосими, нові ліві. Ми з ними мучимося, компрометуємо себе політикою батога й пряника, заграємо з ними, саджаємо їх, платимо їм… А Мао узяв та й зробив державну ставку на молодь, коли зрозумів, що ідеї світового комунізму входять у протиріччя з практикою його внутрішньої й зовнішньої політики. Він зумів використати у своїх цілях покоління молодих. У цьому розумінні я вітаю експеримент Мао. Він зібрав воєдино догми буддизму, і методику Троцького, і концепції наукової революції останнього десятиліття. Це серйозна комбінація. Недарма ж в Австралії редакторам газет уже наказано утримуватися від карикатур на Мао, а багатьом із них рекомендовано писати про його експеримент у шанобливих тонах. При цьому про Японію там пишуть в абсолютно розгнузданому, неприпустимому тоні. Мене це наполовину радує, а наполовину засмучує. Моя мати — китаянка, а кров — це завжди кров. Хіба не так?.. Але, як син японського батька, я ображений за Японію…

— Але що найголовніше приваблює вас у досліді Мао? Гра з молоддю?

— Ні, Люсо-сан… Головне, що мене приваблює в експерименті Мао, — це боротьба проти партійної і державної бюрократії…

— Ви впевнені, що в Китаї була партійна й державна бюрократія?

— Це наївно заперечувати.

— У мене є сумнів: якщо починали всі разом — Мао, Лю Шао-ці, Пин Дехуай, Лінь Бяо, Ден Сяопін, Чень І, то чому один з них став бюрократом і наймитом іноземної держави, а другий лишився вірний ідеї? Чи не здається вам дивним обвинувачення, висунуте проти голови КНР Лю Шаоці, в служінні інтересам іноземної держави? У нас може статися, що генерал чи невдаха помічник міністра виявиться агентом іноземних держав — їх ловлять на зажерливості, на жінках чи на гомосексуалізмі, але в світі ще не було такого, щоб глава держави, міністр закордонних справ, міністр оборони і генеральний секретар партії виявилися агентами й найманцями іноземців. У чому ж справа?

— Бачите, Люсо-сан, ви повинні робити скидку на пропагандистський аспект питання. Мао потрібно було згуртувати народ. Як можна інакше згуртувати народ, коли немає війни, а в країні сила-силенна труднощів?!

— Отже, партія, яку очолював Мао, не знала, що відбувалося в країні, очолюваній Лю? Як же тоді бути з керівною роллю партії в червоному Китаї?

— Партія й була лідером суспільства, вона й зрозуміла, що бюрократи перекрили шлях молодому поколінню до управління країною.

— Отже, раніше нічого не розуміли, а потім раптом узяли та й зрозуміли! А що зрозуміли? Оточені старими шпигунами й ворогами, еге ж? І хто ж це зрозумів? Молодий Мао? Йому скільки? Сорок? Чи п'ятдесят? Він що — уступив своє місце молодому? А може, він просто примусив молодого хунвейбіна мордувати стариків — своїх соратників по революційній боротьбі — для того, щоб самому стати живим богом? Годі вам про бюрократію, Онумасан. Просто Мао захотів бути єдиним… А для цього треба забути багато чого і багатьох. Він вирішив зробити так, щоб нація втратила пам'ять.

— У ваших словах є доля істини, Люсо-сан… Але ви судите про предмет тільки за останніми подіями й робите з Лю мученика. Але ж він з Мао разом у свій час віддав анафемі колишнього секретаря ЦК Ван Міна… Вони тоді обвинуватили його в тих же гріхах, у яких тепер Мао і Лінь Бяо обвинувачують Лю. І щоб це самопожирання було останнім, Мао зробив ставку на молодь. Зрозумійте ж, коли вибудувано перспективу, треба заради великої мети вміти йти на певні жертви! А хіба мета — закликати молодь до боротьби проти всіх і всяких проявів бюрократизму — це не здорово?

Люс розсміявся. Він усе ще сміявся, прикурюючи від сірника, піднесеного ввічливим Онумою.

— Яка перспектива, Онума-сан? — сказав він. — Адже молодь стане дорослою! Вона прочитає про подвиги маршала Пин Дехуая в час визвольної корейської війни. Вона почує про те, що саме Чжу Де створював Червону Армію Китаю! Це ще поки в Китаї мало радіоприймачів, з інформацією туго. Мао зробив ставку на Китайську стіну, але ж незабаром телевізійні програми передаватимуть із супутників! Яка там стіна! Жодна стіна не витримає натиску інформації… А щодо сьогоднішнього дня… Знаєте, особисто мені дуже не подобається, коли боротьба з бюрократами супроводжується спаленням книг Шекспіра, Толстого і Мольєра…

— У великому треба вміти жертвувати малим, Люсо-сан.

— Це ваша перша помилка за весь час, Онума-сан. Шекспір і Толстой — це, по-вашому, «мале»? Та всі бюрократії світу, разом узяті, ніщо в порівнянні з генієм одного з цих письменників!

— Чому ви оперуєте ім'ям російського письменника, Люсо-сан?

— Ви думаєте, я подорожую на гроші Москви? А чому не Лондона? Я оперував і Шекспіром… Ні, Онума-сан, просто Шіллера в Пекіні поки що не спалювали.

— Я там був, коли розбивали пластинки Бетховена.

— Спасибі за інформацію. Ви не робили фотознімків цього епізоду «по боротьбі з бюрократизмом»?

— Робив. Але, на жаль, плівку засвітила китайська митна служба.

— Дивно, ви їх апологет — і така неповага…

— А це ваша друга помилка, Люсо-сан. Я ніякий не апологет червоного Китаю. Я лише намагаюся бути об'єктивним. Я патріот Японії, Люсо-сан, у такій же мірі, як і Китаю…

— Китай — руки, Японія — голова, Азія — мати планети, так, чи що?

— Не зовсім так. Це було б дискримінацією по відношенню до інших націй…

— Ваша горілка дуже легка, Онума-сан.

— Не хваліть Люсо-сан. Вона легка доти, поки не треба вставати з-за столу. Я не запитав вас, про що неодмінно мав запитати: якою вам здалася Японія?

— Вам би треба інакше сформулювати запитання: «Ви в Японії вперше?» А потім запитувати, чи сподобалася мені Японія.

— Ви хочете сказати, Люсо-сан, що ви розумієте, чому я з вами розмовдяю? Ви хочете натякнути мені, що вам зрозуміла моя роль?

— Авжеж. Саме так, Онума-сан…

— Так от про Дорнброка… Не варто вам, Люсо-сан, настроювати проти себе Азію. Згадайте, що сталося з Якобетті… Як тільки він зробив безжалісний фільм про Африку, його зразу ж піддали остракізму в усьому світі: сильні умовилися робити політику на захисті слабких. Я маю на увазі словесний захист, який ні до чого не зобов'язував. Він страшний тільки для художників; військових, бізнесменів та міністрів він не стосується.

— Чен Шен просив вас полякати мене? Чи хтось інший?

— Ви не праві, Люсо-сан, мене ніхто не просив лякати вас. Мене просили, бо я знаю німецьку, сказати вам те, що я сказав. Не треба принижувати азіатів вашою правдою. Займайтеся Дорнброком у Німеччині. Але не треба вплутувати в це ваше діло Азію. Китай — особливо. Вас проклянуть і праві, й ліві. У будинках Енценсбергера і Годара висять портрети Мао.