Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович - Страница 45

Айсман замислено сказав:

— Ви справжній диявол… Якщо вже я крикну знову «хайль»; то це буде «хайль Бауер». Я обіцяю вам зробити все, що в моїх силах.

— Ні, «хайль Бауер» ви, бога ради, не кричіть. Краще чітко виконуйте те, що я задумую. Я завжди вам казав, що нацизм мені бридкий.

— Дорогий Холтофф, у мене дуже мало часу…

— У мене теж мало, я весь у повному розгоні, Айсман.

— Ну спасибі, що ти все-таки заїхав… Ти потім куди?

— В поліцію. Берг не дає мені спокою з цими таксі.

— А коли ж ти встигнеш заїхати на зустріч із Штірліцом?

Холтофф відкинувся на спинку крісла, як від удару. Поруч з Айсманом сиділи два зв’язкові — Курт і Вальтер.

— Ти йому виклав про нас усе? — так само спокійно й неголосно провадив далі Айсман.

— Я не розумію… Про що ти?

— Не роби дурниць. Деякі ваші розмови ми записали, а про те, що записати не змогли, ти скажеш сам. Ти знаєш, як ми вміємо працювати. Ти справжній німецький батько й дід і повинен розуміти, що коли мовчатимеш, то твою родину сьогодні ж, точніше, зараз же буде вирізано… — Айсман закурив і повторив люто: — Вирізано! Ну? Ти йому виклав усе?

— Так, — відповів Холтофф.

— На чому він тебе взяв?

— На минулому… На Рунге. На Мюллері.

— Добре. До цього ми потім повернемося, Холтофф, ти нам потрібен на тому посту, де зараз стоїш. На твоєму шляху одна перепона — Штірліц… Ти нам потрібен на цьому посту, хоч ти й зрадив нас, і ти залишишся на цьому посту, бо так треба для діла. А залишитися ти зможеш, коли зведеш Берга із Штірліцом.

— Як?

— Подумай. За нашими відомостями, Штірліц не є громадянином ФРН… Розумієш?

— Я взагалі вже нічого не розумію, — тихо відповів Холтофф. — Краще мені піти, тоді хоч сім’я збережеться… Не буде ганьби…

— Пояснюю: уяви собі, поліція бере агента іноземної держави в Берга… Зрозумів? Хто повірить показанням шпигуна? Нація не повірить зрадникові, навіть коли він німець, а вже іноземцеві — тим паче. Нехай він тоді каже про себе що завгодно. Шпигуну віри нема.

— У тебе є щось від серця?

— Випий холодної води. Ти зрозумів? Я граю з тобою відкрито, я кажу тобі те, чого не мав права говорити… Ти схибив, але ти був моїм другом, і ти мій товариш по партії…

— Я зрозумів, — сказав Холтофф і несподівано для самого себе заплакав. — Я зрозумів, що я осел, я повинен був зразу ж прийти до тебе… Я не повірив у дружбу. Я раніше вірив тільки одній людині, а потім я перестав вірити всім на цій землі… Я осел, і мені немає прощення…

Діждавшись, поки Холтофф заспокоїться, Айсман продовжив:

— Розмову з Штірліцом побудуй приблизно таким чином… Скажи йому, що всі нитки справи Кочева — в мене в руках. Скажи йому — не бійся валити на мене, — що я знаю все. Поскаржся йому, що я вимагаю неможливого — затягувати експертизу з автомобілями. Попроси, щоб він негайно пішов до Берга і відкрив ті карти, які ти йому передаси. Ось пакет — тут багато компрометуючих документів на твого бідолашного Айсмана… Ти зрозумів? Бий у лоб правдою. Не бреши. Ти знаєш Штірліца: його на полові не обдуриш… Скажи йому, що, коли він прибере мене з дороги за допомогою Берга, тоді ти виведеш його на людину, яка їхала в «мерседесі» й стріляла через дверцята…

— Пробач, я запізнився, Штірліц…

— Я вже став тривожитись… Здрастуй, Холтофф.

— Мене викликав Айсман.

— Що трапилось?

— Він підставляє мене під удар, сволота… Він вимагає, щоб я спочатку затягнув справу з перевіркою «мерседесів», а потім опротестував дані моєї ж експертизи… В тебе немає чогось від серця?

— Випий коньяку, я ж казав тобі…

— Ні, зараз мені зовсім погано…

— На… Поклади під язик. Це нітрогліцерин.

— Спасибі. Він одразу ж розтанув — це нічого?

— Так і повинно бути…

— Що робити з Айсманом?

— Складне питання. Ти що пропонуєш?

Холтофф витяг з кишені пакет і передав його Штірліцу:

— Сховай це. Тут дещо на Айсмана. Тут досить матеріалів, щоб утопити його. Не треба тут дивитися! Навіщо ти тут дивишся?

Штірліц здивувався:

— А раптом ти підсовуєш мені якийсь державний «топ-секрет»? Мене візьмуть з ним і посадять на десять років, і ти будеш щасливий. Хіба не так?

Холтофф заціпенів. Він дивився Штірліцу в очі, обрамлені дрібною сіткою зморщок, які здавалися під скельцями окулярів дуже глибокими.

— Піди до лікаря, — порадив Максим Максимович. — Не грайся з серцем, старина, з ним жарти кепські…

І заглибився у вивчення матеріалів на Айсмана. Він довго розглядав фотографії, на яких Айсмана зафіксували, коли він розстрілював жінок в Освенцімі; було там кілька фотокопій постанов на ліквідацію в’язнів із санкцією Айсмана; було свідчення старої єврейки про те, як Айсман особисто вбив двох її малолітніх онучок…

— Так… — сказав нарешті Ісаєв. — Матеріал страшний. — Він простяг конверт Холтоффу: — візьми. Навіщо ти це мені даєш? Чому ж ти сам цим не розпорядишся? Прокуратура зовсім поряд з твоїм будинком, та й часи не ті…

— Це має йти від іншої людини.

— А чому цією «іншою людиною» повинен бути я?

— Тому, що до Айсмана тягнуться нитки від червоного… А ним ти займаєшся… А Берг, одержавши ці матеріали, припре до стіни Айсмана і посадить його, а з-за грат він для мене не страшний, він там мовчатиме…

— А може, надіслати ці матеріали в газету?

— Хто їх надішле?

— Анонім… — відповів Ісаєв і замислено подивився на Холтоффа. — Анонім…

— Анонім є анонім, Штірліц… Ти ж знаєш нашу пресу…

— А якщо це відправити в Бонн?

— Там можуть прикрити. Берг цього прикривати не стане.

— Розумно, — мовив Ісаєв дуже повільно, майже по складах. — У тебе є телефон Берга?

Холтофф відпив ковток води з льодом із високої склянки й відповів стомлено:

— Звичайно. Який тобі? Домашній чи службовий?

— Службовий, звичайно. Я ж робитиму офіційну заяву…

— 88–67–76. Запиши.

— Не треба. Я поки ще вмію запам’ятовувати. 88–67–76. Зараз я повернуся. Почекай хвилинку.

— Куди ти?

— Я подзвоню й запишусь до нього на прийом. Прямо зранку. Я прийду до нього завтра першим і поговорю до того, як почнеться звичайнісінька шарпанина нервів…

— Не треба першим, — швидко сказав Холтофф. — Я в нього завтра буду з експертами о дев’ятій. Не треба нам зустрічатися там, бога ради…

— Ти до нього надовго?

— На годину-півтори…

— Добре. Зараз. Я подзвоню саме звідси, тут безпечно…

Ісаєв підійшов до телефону, який стояв на столику біля входу, і набрав номер. Холтофф напружено прислухався до розмови Штірліца з секретарем Берга. Коли той повернувся на місце, Холтофф сказав:

— Я завтра чекатиму тебе тут же. О третій. Встигнеш до цього часу?

— Так. Я думаю встигну. Тепер останнє: звідки до мене потрапив цей пакет? Припустімо, він мене запитує. Що я відповідаю? Твоя версія?

— Дістань гарантію в Берга, що Айсмана посадять, і нехай він тоді приводить мене до присяги.

— Усе гаразд, — доповів Айсман Бауеру, — він пішов до Ульбріхта, а завтра о десятій буде в Берга з матеріалами, які компрометують фашистського головоріза Айсмана…

— Ну що ж, — відповів Бауер, — у добрий час. Поздоровляю з удачею. Отже, завтра о десятій п’ятнадцять вони будуть скомпрометовані, а ми підведемо риску під цією справою, яка досить-таки усім нам набридла…