Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 40

— Так, я знаю про це.

— Я хочу запропонувати вам каву. Ви дозволяєте собі пити каву?

— Так, дозволяю.

— Це не реанімує вашу згубну пристрасть до кокаїну? Все-таки кава — який не є, а наркотик.

— Ви користуєтесь необ'єктивною інформацією. Я ніколи не вживав наркотиків.

— Цю інформацію я взяв з історії хвороби, яку вели лікарі, приставлені до вас і вашої родини. Усі вони були членами партії і ветеранами СС Невже ви не вірите членам партії і ветеранам СС?

Герінг посміхнувся:

— Мерзотникам з партії і СС повірив фюрер, коли ті організували змову проти мене. Він був такий довірливий… А от я не вірю тим, хто записав у мою історію хвороби паскудство, щоб потім давати проти мене показання переможцям. Форма торгу, досить поширене явище в світовій історії, ще одне свідчення людської недосконалості, його може виправити тільки сильна держава, яка вимагає від особистості максимального виявлення здорового начала, а не низьких почуттів…

— Ми дотримуємося з приводу цього іншої точки зору.

— Історія нас розсудить.

— Уже розсудила.

— О, ні! Головний суд історії попереду, повірте моєму слову.

— З вашою участю? — посміхнувся Донован.

— Ні. Ми з вами добре знаємо, кого я маю на увазі.

— Ось тому я й хочу з вами поговорити відверто.

— Я не сподіваюсь нічого хорошого від одвертої розмови в'язня й обвинувача.

— Не варто бути таким поспішно категоричним. Ви ж політик. Де ваша витримка?

— Часом для політика начебто важливіша твердість, ніж витримка, як предтеча безвільного компромісу.

— Я так розумію, що ви не зацікавлені вести далі розмову? Це не допит, повторюю. Ви можете відмовитися від розмови, я запросив вас саме для розмови.

— Я правильно припускаю, що ваші співробітники фіксують кожне слово, сказане тут?

— Ні. Я просив нашу розмову не записувати.

— Ви звернулися з таким проханням як заступник обвинувача чи як начальник американської розвідки?

— Ви чудово поінформовані, вітаю. Думаю, це полегшить нашу розмову.

— Хочете внести якісь пропозиції?

— Я не радив би вам переступати грань дозволеного, Герінг. Це не у ваших інтересах. Ви дали людству немало уроків, зокрема, ви досить старанно розробили метод закритих процесів, позбавивши підсудних права спілкуватися з світом, коли їхні слова були звернені в порожнечу. Я кілька разів дивився фільм, який зняли ваші кінематографісти про процес над учасниками замаху на Гітлера… Ми намагалися знайти ті плівки, де нещасні говорили про те, чому вони відважилися на такий подвиг, але, на жаль, усе було знищено вами.

— У вас є документ за моїм підписом, у якому я наказував вилучати певні частини з цього фільму?

— Свідки покажуть. Крім того, ви навчили світ, як треба працювати із свідками в потрібному спрямуванні…

— Ви розмовляєте не як солдат, а як інквізитор.

— А кого ви нагадували собі, коли шантажували Димитрова і Торглера, знаючи, хто саме підпалив рейхстаг? Солдата? Чи Великого інквізитора? Кого ви нагадували собі, коли наказували спалювати у печах мільйони євреїв? Коли благословляли вбивство тридцяти мільйонів слов'ян? Коли наказували розстрілювати наших полонених пілотів?

— Покажіть мій підпис під цими наказами, — повторив Герінг, відчуваючи, як пече в грудях і розриває скроні тяжкий біль.

— Є її підписи, є й свідчення Кейтеля і Розенберга…

— Кейтель — це ганчірка. Він ніколи не мав своєї думки, його справедливо називали «лакейтелем». А Розенберг, цей істерик, ладен на все, аби тільки вигородити себе, він завжди був дрібним честолюбцем, він випрошував у Гітлера міністерську посаду і плакав, коли Ріббентропа, а не його, зробили відповідальним за зовнішню політику. Хороших ви знайшли свідків. Я рознесу їх у пух і прах…

— По-перше, — насупився Донован, — ці ваші свідки були членами вашої партії, по-друге, саме вони стояли на трибунах поруч з вами та фюрером і, по-третє, вони виконували ваші накази, а не ви — їхні. Ви почули б, які показання дає про вас Бальдур фон Ширах, вождь гітлерюгенду, а ви ж завжди говорили про нього як про яскравий талант, про ідейного борця і надію рейху.

— Так він же був гомосексуалістом! Слава богу, не знав про це Гіммлер, а то красеневі це так не минулося б… Вони дуже слабкі у моральному плані — ці нещасні, він може сказати все, що йому заманеться…

— Отже, ви очолювали групу педерастів, лакеїв і честолюбних істериків? Якщо додати сюди ще й Гесса, то й безумців? Хто ж правив Німеччиною?

Герінг зрозумів, що Донован послав його в нокдаун; він нічого не міг зробити з своїм обличчям — відчував, як до лиця прилила кров; а це означає, що набрякнуть жили біля скронь, це жахлива виглядає, Геббельс особисто сам цензурував фільми, зняті під час виступів Герінга, і вирізав ті шматки, коли приливала кров і набрякали жили: неестетично; найближчий соратник фюрера повинен бути красивим, молодим і привабливим для широких мас.

— Чого ви від мене хочете?

— Ось цього я й ждав, — посміхнувся Донован. — Я радий, що ви нарешті поставили це запитання, для якого я вас і викликав. Власне, справа, котру я маю намір з вами обговорити, зводиться ось до чого: або ви допомагаєте мені, тобто обвинуваченню Сполучених Штатів, і ми з вами розробляємо форму спільного сценарію Нюрнберзького процесу, або ви відмовляєтесь мені допомогти, і в такому разі я подумаю про свої наступні кроки…

— Як обвинувача? Чи як шефа розвідки, який може повідомити пресу про мою раптову смерть перед початком процесу?

— Ну, навіщо так різко, — відповів Донован. — Це Гіммлер з вашої санкції пішов би на такий крок. Мені — важко, я особа підзвітна, багато інстанцій мають право втрутитися в мою роботу, призначити розслідування — в Сенаті чи Конгресі, в присутності публіки й представників преси… А втім, ваша ідея заслуговує, щоб над нею подумати — звичайно, в плані оцінки тих моральних принципів, якими ваша система керувалася в повсякденному житті… Як же точно писав про неї Карл фон Осецьки, не перестаю дивуватися його дару передбачення…

— Хто це?

— Вам справді незнайоме це ім'я?

— Ні.

— Лауреат Нобелівської премії, він був журналістом, виступав у пресі проти вашої доктрини… Його заморозили в концтаборі…

— Він захворів у таборі, ви хочете сказати?

— Ні, його навмисне обливали холодною водою, перед тим роздягнувши догола…

— Яке варварство… Ніхто не гарантований від проникнення в державні установи садистів…

— Ні, його заморожували цілком нормальні люди. Вони виконували наказ.

— Чий?

— Вищестоящого начальника.

— От він і був садистом. Явне відхилення від норми… Покарання за протиурядову агітацію — так, це по закону, але мордувати людей нікому не дозволялось.

— А вбивати? Чи душити газом?

— Доведіть. У вас є мої підписи?

— Так. Ми маємо тексти ваших виступів з приводу знищення євреїв.

— Неправда! Я ніколи не виступав за їхнє знищення. Я наполягав, щоб їх відсторонили від громадського життя, на еміграції їх, але не на знищенні. Я не згоджувався з фюрером у цьому питанні.

— Ви виступили проти нього на партайтазі? На засіданні імперської канцелярії?

— Ні, я розмовляв з ним про це віч-на-віч. Ми жили в авторитарній державі, я присягнув на вірність фюрерові, отже, я не міг виступати проти нього, це акт непокори, а закон карає за непокору верховному головнокомандуючому.

— Він став верховним головнокомандуючим під час війни. Ніч «кришталевих ножів» ви провели до війни.

Герінг відчув себе маленьким, немовби вдавленим у металевий стілець, закріплений посеред кімнати; сказав стомлено:

— Викладайте ваші пропозиції, генерале.

— Я вже виклав їх. Ви готові сісти зі мною разом за сценарій процесу?

— В якому я допоможу вам обвинуватити самого себе?

— Ні. Тих, хто сидітиме поруч з вами на лаві підсудних. Я згоден залишити за вами роль ідейного вождя, людини, що довірила поточні справи штабу — Кейтелю, Заукелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франку, Штрайхеру… Вони обманули ваше довір'я, зловживали владою, переступили межу закону — навіть вашого, нацистського. А коли ви дасте показання проти цих садистів — думаю, ви не будете сперечатися, що Кальтенбруннер, Заукель і Штрайхер — типові садисти, — коли настане час для промов захисту, я обіцяю вам карт-бланш… Можете виступати з програмною заявою, відділяйте злаки від плевел, проводьте грань між ідеєю і втіленням її в життя…