Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 25


25
Изменить размер шрифта:

Особистість і історія… Питання це дуже не просте. Спробуй відповісти на нього, особливо коли уявиш, що могло бути з світом, якби так раптово не помер Рузвельт і не зайняв його місце Трумен.

Коли особистість висувається до лідерства, як вияв цілком закономірної тенденції, тоді історія розвивається так, як їй і належить розвиватись; у тому разі, коли біля керма правління опиняється людина, яка піднялася вгору в результаті збігу випадковостей, тоді розвиток мстить людству, немовби караючи його за пасивність, боягузтво й пристосовництво.

Особистість і історія… Відповідь на це питання — досить актуальне — наука ще не дала; встигнути б почути відповідь учених, адже поява випадкових особистостей на арені історії чревата катастрофою, і ця загроза ставала дедалі відчутнішою, бо якщо раніше право на владарювання вирішувалося на полях битв, коли віч-на-віч сходилися армії, то нині все визначає швидкість, з якою пальці — за наказом лідера — натиснуть на безликі кнопки, що приводять до дії ті сили, котрі розривають атоми, вихлюпуючи їх і спалюючи все довкола запиленим грибом смерті.

2

«Дорогий містере Макайр!

Після п'ятимісячного подорожування по Латиноамериканському континенту я зібрав чимало документів (з перших рук), які дають змогу зробити висновок, що Гітлер добився абсолютно феноменального успіху в своїй спробі проникнути на південь Західної півкулі. У Чілі, зокрема, в тридцять п'ятому році існували три економічні сили — Сполучені Штати, Великобританія і Німеччина. Якщо на долю нашої країни тоді випадало двадцять сім процентів експорту і двадцять три проценти імпорту, то на долю Німеччини відповідно двадцять і сім. А через рік рейх підняв свій експорт до двадцяти восьми процентів, а імпорт до дев'яти, змусивши нас здати свої позиції, бо наш експорт упав до двадцяти п'яти процентів, а імпорт — до дев'ятнадцяти. Великобританії було завдано ще більшого удару. Така ж (чи майже така) ситуація складалася в Сальвадорі, Гватемалі, Перу, Еквадорі, Колумбії. Здавалося б, після нацизму становище повинно було докорінно змінитись, та оскільки Аргентіна, починаючи з тридцять восьмого року, займала на півдні континенту перше місце по торгівлі з Німеччиною, оскільки там існує понад тисячу фірм, створених на капіталі НСДАП і СС, позиції Німеччини — як тільки цю країну буде відновлено — знову виявляться досить сильними.

Саме тому я й хочу поставити перед Вами кардинально питання: якою мірою Ви санкціонуєте роботу з німецькими колоністами в Аргентіні, Бразілії, Чілі й Парагваї, та й чи санкціонуєте Ви таку роботу взагалі?

Я довго вивчав історичний зріз проблеми й дійшов досить цікавих висновків. Річ у тім, що ми — єдина країна, яка не мала розвідки аж до сорокового року, у нас зовсім немає архівів, тобто резерву для залучення до співробітництва можливих друзів нашої країни. Це поки що — наголошую, поки що — можна відновити, якщо ви вважатимете за можливе доручити аналітикам дослідити документацію, що зберігається в Пентагоні і ВМС, пов'язану з акціями на півдні континенту, починаючи з 1890 року, коли наш корабель «Таллапуза» пришвартувався в Буенос-Айресі у зв'язку з революційними заворушеннями і вніс свій неабиякий вклад у стабілізацію становища в країні.

Зовсім не досліджено документи адмірала Бенхайма, який очолив нашу ескадру, що брала в 1894 році участь у боях проти повстанців; ніхто не вивчав матеріалів про десант у Нікарагуа з крейсерів «Марлбхед» і «Коламбіа» в 1898 році; ні в ВМС, ні в Пентагоні (як мені сказали) немає інформації (тобто, напевне, вона неупорядкована в архівах, що валяються в сирих приміщеннях) про загін наших гардемаринів, висаджених 1905 року в Гондурасу з есмінця «Марієта». У ВМС дещо є про наш десант у Панаму, коли ми утримували цю територію в 1903–1904 роках; не досліджено контактів наших військових моряків з корінним населенням Домініканської республіки під час десанту морської піхоти з есмінців «Детройт», «Янкі», «Ньюарк» і «Хатфорт». Оскільки ми досить міцно осіли тоді в Санто-Домінго, конче потрібно підняти всі корабельні книги про те, де дислокувалися наші люди в місті, в яких будинках; прізвища хазяїв, рід занять, родичі, діти. Я не певен, що ми досить серйозно дослідили наші контакти на Кубі, а їх було багато в період з 1906-го по 1912-й, коли ми завершили операцію по висадженню наших військ на острів договором про надання нам військової бази Гуантанамо. А контакти на Гаїті, такі необхідні тепер? А Домініканська республіка? Всього тридцять два роки тому, в 1914-му, ми знайшли в собі мужність втрутитися в конфлікт і кинути есмінець «Мачіас» на придушення революційного бунту. Хто про це пам'ятає? Боротьба проти лівих у Нікарагуа, коли ми були господарями становища протягом семи років, з двадцять шостого по тридцять третій рік? Я не певен, що Самоса до кінця щирий з нами, все-таки його нацистські симпатії такі сильні, що вірити в його зорієнтованість тільки на нас вельми ризиковано. Його удар по німецьких колоністах у країні після початку другої світової війни був продиктований аж ніяк не його вірністю нашим антигітлерівським принципам, а лише бажанням забрати собі плантації, що належали німцям. Німецьких колоністів інтернували, чимало з них виїхало до Парагваю та Аргентіни, але резидентура СД і абверу працювала в Нікарагуа без перешкод, документацію з цього питання я підбираю, перешлю Вам з наступною поштою.

І, нарешті, останнє.

Виконуючий обов'язки резидента в Іспанії Пол Роумен, який зібрав серйозну інформацію по Латиноамериканському континенту і по Піренейському півострову, рекрутований у ВСС з профспілок, до того ж, як мені сказали, був аж надто тісно пов'язаний з лівими елементами. Я аж ніяк не маю наміру дезавуювати його мужню працю в час війни у Німеччині, але ситуація в світі міняється, а він усе ще лишається схоластичним ідеалістом. Коли я запитав у нього досьє на тих німців, з якими у нас є контакти в Іспанії, він відповів мені, що, мовляв, з жодним нацистом служба не збирається підтримувати контакти, аби тільки не компрометувати ті демократичні ідеали, на яких утворилися Сполучені Штати. Звичайно, після цього я не вважав за можливе ділитися з ним своїми міркуваннями про необхідність проведення роботи серед німців, що оселилися на півдні континенту. Мабуть, було б доцільніше перемістити Роумена в якесь інше місце, туди, де його ідеалізм не перешкоджатиме справі. Зволікання — смерті подібне; кожен втрачений день працює проти нас, бо Лондон не сидить склавши руки, та й німці сподіваються на те, що в найближчі роки ситуація в Європі зміниться і демократіям доведеться піти на альянс з консервативними елементами Німеччини. Отже, Латинська Америка стає тепер дослідним полем можливого співробітництва. На великій відстані від європейського галасу, на тутешніх безмежних просторах такий експеримент можна проводити грунтовно й спокійно, розраховуючи на далеке майбутнє.

Жду відповіді; як завжди Ваші рекомендації для мене надзвичайно цінні, вони визначають настрій подальшої роботи.

Щиро Ваш

Джон Джекобс».

3

«Дорогий Аллен! Я хотів би показати Вам для ознайомлення цікавого листа Джона Джекобса, брата Ерла, керівника ІТТ в Іспанії. Коли це можна зробити?

Ваш Макайр».

4

«Дорогий Макайр! Ви ознайомите мене з усіма цікавими листами, коли я стану Вашим начальником. А поки я скромний адвокат із «Саллівен енд Кромвелл». Дерзайте!

Ваш Аллен Даллес».

5

«Дорогий Макайр!

Я довго вагався, перш ніж сісти за цього листа. Ви знаєте, я завжди намагався бути подалі від начальства і ближче до практики нашої боротьби проти коричневого жаху; при всіх моїх недоліках саме цю рису я відносив до тих небагатьох достоїнств, які дав мені бог. Чимало з того, що відбувається зараз, я вважаю хибним, і це моє право, погодьтесь. Я виконую свій обов'язок, керуючись основоположними принципами нашої демократії, коли ж моє розуміння справедливості суперечитиме тим поняттям, які починають брати верх, то я вважатиму своїм обов'язком почати боротьбу проти нечесності. Але перш ніж почати боротьбу, я хотів би вислухати Вашу думку.

Справа в тому, що Джон Джекобс, який тепер проживає в Буенос-Айресі (його брат Ерл очолює «наше» мадрідське ITT), вилітаючи звідти в інші регіони континенту, підкреслено називає себе Вашим особистим представником. Та це ще півбіди. Жахливість у тому, що він намагається залучити до роботи в Аргентіні німців, у котрих я все ще вбачаю наших головних ворогів. Ідеться не про тих, хто емігрував туди, рятуючись від Гітлера, ні, а зовсім навпаки, бо саме тих німців він вважає підозрілими, «червоними». Він шукає усталених контактів з тими, кого відрядили сюди гітлерівці ще до війни, а також з тими, хто тепер ховається тут від помсти. Я розгортаю нашу роботу в Іспанії (сподіваюсь, і в усьому іспаномовному світі) так, щоб виявити всіх нацистів, підготувати умови для їх видачі правосуддю, а Джекобс, навпаки, робить усе можливе, аби тільки залучити їх до довірливого співробітництва. (Я, до речі, маю намір перевірити, чи не проводить аналогічної роботи в Іспанії його брат Ерл.)

Звідси моє запитання: це його особиста ініціатива чн він розвиває свою активність, виходячи з Ваших рекомендацій?

Щиро Ваш

Пол Роумен».