Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 128

… Уже коли був чиновником консульського відділу, Гейт одружився з дочкою посла, це ще дужче зміцнило його позиції в світі дипломатії, поклавши, однак, додаткові обов'язки: він став потайніший і надто обачний у виборі знайомств — тільки свій клуб, тільки ті, хто так само, як і він, допущений; будь-який мезальянс випадкового, нехай і веселого приятелювання може завадити кар'єрі.

Народження близнюків міцно прив'язало його до сім'ї, він дуже любив своїх хлопчиків і не міг зрозуміти тих своїх колег, які норовили вирватись з дому в заміський ресторан і провести там ніч у шаленому гульбищі. Щасливий сім'янин живе іншими уявленнями про розваги і навіть розмовляє іншими словами — в порівнянні з багатьма тими, кому не дано радості домашнього вогнища, а скільки таких на землі!

Але він не міг забути — і це була єдина червоточина, яка раз у раз завдавала йому душевного болю, — того дня, коли довелося розмовляти з міністром закордонних справ маленької африканської країни і той переконав його, що прем'єра купили нацисти, ось-ось вибухне путч, виріжуть усіх тих, хто готовий до боротьби з тиранією; якщо ви поїдете в палац і скажете, що плани змовників відомі вам, вів далі міністр, це вплине на тирана; єдине, що на нього може вплинути, то це твердість позиції; рейх далеко, а ваші війська поряд; зробіть так, як я прошу, це врятує мій народ! Я не кажу про себе, мене й мою сім'ю уб'ють сьогодні ж, бо тиран знає, що я поїхав до вас, не спитавши на те санкції; я — фікція, хлопчик на побігеньках, але за можливий альянс з Гітлером судитимуть мене тому, що договір буде підписано моїм ім'ям, навіть коли мене вже не буде в живих; як буде моїм рідним, якщо хтось із них врятується; зробіть же хоч що-небудь!

Гейт слухав міністра і з тоскним жахом думав про те, що він нічого не зможе зробити, по-перше, тому що він не посол, а всього лише радник; посол у Касабланці й невідомо коли повернеться; по-друге, тому що тут немає шифрозв'язку, посольство тільки-но приїхало в цю варварську глушину, а запитувати інструкції по телефону — навіть якщо пощастить одержати Вашінгтон протягом найближчих п'яти-шести годин — відкритим текстом, називаючи прізвища, дати — повний абсурд, вважатимуть психічно хворим; і, нарешті, по-третє, представник ВСС у посольстві був дуже йому неприємний, так сепарував свою роботу від того, що робили три інші дипломати, акредитовані тут, так мерехтливо грав очима, даючи зрозуміти, що йому відомо те, чого не дано знати мишам з департаменту, що про спільну акцію не могло бути й мови; будь-яка рада з ним давала привід: вистрелить у бік, під лопатку при першій же зручній нагоді, звинувативши в некомпетентності або, гірше, в боягузтві; та й взагалі йому легше, він може тільки радити, а вирішувати так чи інакше довелося б йому, Гейту, з нього й спитають.

Слухаючи міністра, він тоді спіймав себе на страшній думці: якщо його вб'ють, ніхто й ніколи не дізнається про цю розмову; нехай події розвиваються так, як їм судилося розвиватись; я у безвихідному становищі, і це саме той випадок, коли треба думати тільки про власний престиж; лише в цьому разі я зможу достойно представляти країну.

Вночі скоїлося те, про що попереджав міністр; його самого застрелили; сім'ю вирізали; проголосили союз з рейхом; але в кінці наступного дня спрацював механізм ВСС — тиран загинув у «автомобільній катастрофі», а до влади прийшов полковник, з яким резидент їздив на риболовлю й стріляв антилоп на рівнинах.

Це був той самий четвертий день народження, який і визначив до кінця субстанцію Джозефа Гейта…

І якщо тепер він не міг уже напевне назвати число, коли відбулася ця страшна розмова, то в анналах ВСС йому могли б нагадати не тільки день, а й годину й хвилину — розвідка нічого не забуває, інакше вона перестала б бути розвідкою.

Саме тому на нього й випав вибір ФБР і Макайра; нехай він, Гейт, ознайомить Роумена з тією телеграмою, яку склали таким чином, щоб згодом її можна було прилучити до справи, якщо її буде заведено.

— Думаю, що я впораюсь досить швидко, докторе, — сказав Роумен, вилізаючи з машини. — Почекайте мене біля «Дона Піо», гаразд?

— Добре, — відповів Штірліц.

— Гроші у вас є? Штірліц посміхнувся.

— Хочете попросити в борг? Скільки треба?

— Замовляйте собі що хочете, я заплачу.

— Тоді я замовлю сотню порцій каспійської ікри, — пообіцяв Штірліц. — Сім доларів за штуку.

— Не треба. Краще я віддам вам грошима, вони вам, судячи з усього, знадобляться в недалекому майбутньому, — сказав Роумен і ввійшов у посольство.

… Гейт подивився на нього занепокоєно, спитав, чи все гаразд, чи ие потрібна якась допомога і чи не помічав Пол чогось тривожного.

— А що сталося, Джозеф? — весело здивувався Роумен. — Мій сейф відчинили лазутчики? Чи Гесс назвав мое ім'я як свідка його захисту?

— Поки що ні, — відповів Гейт, простягаючи йому папку з цілком секретною телеграмою. — Прочитайте. Ви зрозумієте, чому я такий занепокоєний.

Роумен витяг з кишені зім'яту пачку «Лакі страйк», закурив, не спитавши дозволу, хоч знав, що Гейт не переносив тютюнового диму, і заглибився в читання. Він переглянув текст чіпко, по обличчю його важко було зрозуміти, іцо він відчував, воно зараз завмерло, тільки губи жили, але Гейт так і не міг відповісти на запитання: зневажливо посміхається Пол чи серйозно лютує.

Роумен і сам не розумів, що він відчував, прочитавши текст перший раз…

«Сьогодні, о 10.45 за Грінвічем, — говорилося в телеграмі, — представник «організації» м-р Ваксенмайр навідався в Мюнхені до майора Уїтлоу в його службовому приміщенні і ознайомив останнього з інформацією, що представляє оперативний інтерес. Суть її зводиться до того, що якийсь Морсен протягом тривалого часу видавав себе за учасника антинацистського руху, обманним шляхом пробрався на роботу в підрозділ «організації», яка дуже активно сприяє спеціальним службам США, що зайняті виявленням та ізоляцією колишніх гестапівців, працівників військової контррозвідки, військово-польових та «імперських народних судів», співробітників VI управління РСХА, зв'язаних з терористичною діяльністю, а також партійних функціонерів, що заплямували себе санкціями на злочинні дії проти представників церкви, євреїв, членів опозиції, жителів окупованих країн, льотчиків ВПС США та Англії і політичних працівників Червоної Армії.

В результаті ретельної перевірки, якій піддаються всі ті, хто пропонує свої послуги «організації», яка веде благородну роботу проти злочинців, об'єднаних між собою спільністю агресивних задумів і недозволених методів політичної боротьби, було з'ясовано таке:

Морсен насправді є Густавом Гаузнером, членом НСДАП з 1939 року, майором військової розвідки, нагороджений двома Залізними хрестами І і II ступенів за участь в розгромі антинацистського підпілля в Норвегії, до якого входили представники церкви, монархісти та члени комуністичної партії, а також за вкорінення агентури у французький рух Опору, яке здійснював він разом з нацистським злочинцем Клаусом Барб'є, що ховається зараз від справедливої розплати (в минулому начальник гестапо в Ліоні).

Оскільки Морсен в останні дні битви за Норвегію перебував у північних районах, які захопили росіяни, і з'явився у Німеччині лише після розгрому «третього рейху», можна припустити його контакт з секретною службою більшовиків. П'ять місяців його життя «темні» й поки що не піддаються перевірці, хоча робота в цьому напрямку не припиняється ні на один день.

Під час його служби в «організації» звертало на себе увагу те, що Морсен дуже часто націлював операції, які він пропонував, проти тих осіб, яких найактивніше розшукує російська розвідка в Іспанії, Португалії, Колумбії, Чілі й Аргентіні. (Список прізвищ м-р Вакменмайр вручив майору Уїтлоу, щоб передати у Вашінгтон.)

Серед таких осіб слід назвати якогось доктора Брунна, він же Бользен, він же Штірліц, який давно прикував до себе інтерес «організації», але його прийняли в ретельну розробку лише після того, як Морсен, він же Гаузнер, залучив до своєї операції для встановлення контакту з Брунном — Бользеном — Штірліцом якусь Крістіансен (справжнє прізвище з'ясовуємо) й самовільно, без санкції на те «організації», доручив їй ввійти в оточення співробітника посольства СІЛА Пола Роумена, оскільки останній, згідно з інформацією Мор-сена, яку він дістав з не відомих досі джерел і явно носить секретний характер, «працював» по Брунну — Бользену — Штірліцу. Припускають, що Пол Роумен взагалі становить особливий інтерес для Морсена.