Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 1

1

Юліан Семенов

НАКАЗАНО ВИЖИТИ

Роман

©

  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Авторизований переклад з російської Надії Орлової

Художнє оформлення С. П. САВИЦЬКОГО

Перекладено за виданням: Юлиан Семенов. Приказано выжить. М., «Военное издательство», 1984.

Початок останньої гри

— Поїдемо в «Майбах-3», — сказав Мюллер шоферові. — І, будь ласка, швидше, Ганс.

«Майбах-3» було кодовим позначенням будинку, де в Потсдамі містилося розвідуправління «Іноземні армії Сходу» Генерального штабу рейху на чолі з Геленом; тут же, в сосновому лісі, дислокувалися ставки фельдмаршала Кейтеля, начальника штабу Гудеріана, оперативне управління генерала Хойзінгера і мозковий трест вермахту — апарат генерал-полковника Йодля[1].

Мюллер напівлежав на задньому сидінні. Шофер Ганс возив його останніх три роки; був вірний, як пес; особливо любив сина групенфюрера, Фріца; хоч Мюллер забороняв, але він доставляв хлопця зі школи додому; щомісяця бував у себе в селі і привозив з батькової ферми найкращі свинячі окости для Мюллера.

…Шість днів тому на прийом до групенфюрера записався начальник районного відділення гестапо, яке вело школу, де вчився Фріц, і поклав на стіл рапорт інформатора, засланого в учительський колектив, про те, що Фріц, зламавши кишеньковий гребінець, ткнув його під ніс, змахнув чубчик на лоб і, ставши схожим на американського ублюдка Чапліна, який зобразив фюрера в наклепницькому фільмі «Диктатор», почав вигукувати голосом Гітлера святі для кожного націонал-соціаліста лозунги: «Кожен німець має право на землю!», «Кожного арійця буде забезпечено роботою!», «Кожен підданий великої римської імперії німецької нації найщасливіша людина в світі і готовий захищати свою свободу до останньої краплі крові!» Але Фріц Мюллер до всіх цих святих лозунгів зробив коментарі: до першого — «один метр на кладовищі», до другого — «в найкращому концтаборі!», до третього — «а якщо відмовиться, то ми його швиденьке повісимо на стовпі!»

Начальник районного відділення був ще молодою людиною, не дуже досвідченою в законах спілкування, існуючих нині в Німеччині. Тому він наївно вирішив, що інформація, надрукована в одному примірнику (він це відзначив зразу ж, як тільки почав доповідати), не може не допомогти йому в стрімкому просуванні вгору по службових щаблинах.

— Спасибі, дружище, — сказав Мюллер, відчувши, як похололи кінчики пальців і занило в сонячному сплетенні. — Ви вчинили, як справжній товариш по партії… Інший би вирішив — з поваги до мене — прибрати інформатора, а рапорт його спалити, і все шито й крито, кінці в воду… Але це означало б загнати хворобу всередину; невідомо, що встругне молодий сучий син, розбещений в домі батька, який віддає весь свій час нашій з вами національній справі… Наша релігія — правда, тільки правда, нічого, крім правди, коли йдеться про стосунки між людьми братства СС… Я призначаю вас заступником начальника гестапо Кенігсберга, поздоровляю з позачерговим званням і подякою в наказі СС обергрупенфюрера Кальтенбруннера…

— Хайль Гітлер!

— Хайль Гітлер, дружище, хайль Гітлер!.. Тільки попрошу вас ось про що — у даному випадку чисто по-дружньому…

— До ваших послуг, групенфюрер!

Мюллер посміхнувся:

— Ну, це зрозуміло… Якби ви не були «до моїх послуг», напевне, лягали б спати зі страхом у душі… А вам сняться гарні сни; мабуть, часто бачите птахів. Б'юсь об заклад, лебедів над тихим осіннім озером у Баварії.

— Щось лебедів я не пригадую, групенфюрер… Взагалі я погано запам'ятовую сни. Коли прокидаюсь, у пам'яті тримається щось радісне, а потім навалюються турботи дня, і я зовсім забуваю нічні сновидіння…

— Денних сновидінь не буває, — зауважив Мюллер. — Денна дрімота — від ситості, а коли повний живіт, то сняться кошмари… Так от, прошу вас, зробіть сьогодні ж так, щоб мерзотника Фріца викликали в районне управління фольксштурму й відправили на Східний фронт. Я не хочу більше бачити його в своєму домі, ясно? Я нікому не прощаю безтактності на адресу великого фюрера німецької нації, творця всіх наших перемог на фронті і в тилу. Потім ви подзвоните мені — ад'ютант Шольц з'єднає вас — і скажете, по якому шосе, о котрій годині, в якому напрямі і в яку частину відправлено Фріца. Ви розумієте мене?

— Так, групенфюрер!

Коли він, клацнувши підборами, повернувся, Мюллер був страшенно вражений: голова начальника районного відділення гестапо була точнісінько така, як у шофера Ганса, — стрижена під скобку; шия дуже довга, але товста; витягнутість якась, а не череп… А йому ж колись подобалась голова Ганса. І він спеціально сідав на заднє сидіння, щоб дивитися на шофера…

…Він доручив ліквідувати сина Ріхарду Шансу. Мюллер тримав «у резерві» не тільки давніх друзів з кріпо — кримінальної поліції Мюнхена, де він починав працювати у двадцятих роках, але й трьох карних злочинців, спеціалістів по нальотах: Ріхарда Шапса, Роберта Грундрегера і Йозефа Руа; він провів їх через четвертий відділ кріпо як спеціальних агентів, що працюють з заарештованими не тільки в камерах, але й на волі, інформуючи РСХА[2] про підготовку злочинів особливо великого масштабу.

…Хлопця вбили неподалік від Одеру; це давало гарантію на повідомлення про героїчну смерть Мюллера-молодшого, який загинув за справу великої Німеччини на фронті боротьби проти більшовицьких вандалів.

(Начальника районного відділення гестапо буде ліквідовано в Кенігсберзі, це зробить Йозеф Руа; інформатора, який написав рапорт про Фріца, а також його трьох найближчих друзів, до яких могла дійти інформація про те, що дозволив, собі син, прибере Грундрегер; сусіда Фріца по парті, Пітера Бенеша, — після того як він вийде з лікарні, де зараз лікується, — знищить Шапс).

«Якщо дитина після п'ятнадцяти років не стала твоїм другом, — сказав собі «Мюллер, — якщо вона не марить батьком, вона чужа тобі; питання крові нехай цікавить Геббельса; висіти на дибі в камері за молодого виродка, який, як виявилося, позбавлений розуму самозахисту — а за новим законом фюрера мене могла ждати саме така доля, — це зрада тієї мрії, якою я живу. Якби Шелленберг дізнався про це, мене вже сьогодні катували б у підвалі. Коли бог хоче покарати людину — він позбавляє її розуму. Бог покарав Фріца. Не я».

…Виходячи з машини біля двоповерхового в червоної цегли будинку, де містилося розвідуправління «Іноземні армії Сходу», Мюллер кивнув Гансу на пластмасову коробочку:

— З'їж бутерброд, синку, добра ковбаса і дуже непоганий шпик, хоч і не з твого улюбленого Магдебурга… Я — ненадовго, можеш не заганяти машину в бомбосховище…

— Добрий день, пане генерал.

— Хайль Гітлер, групенфюрер! — відповів Гелен, виходячи з-за столу назустріч Мюллерові.

Мюллер посміхнувся:

— Ми живемо в такий час, коли надійніше бути яким-небудь лейтенантом і ні в якому разі не групенфюрером, хіба не так?

Гелен знизав плечима:

— Ви — достеменний німець, а тому всі життєві явища намагаєтеся звести до єдиної формули порядку. А він неможливий, бо коли логіка відокремлена від емоцій, починається хаос.

— Не бачу зв'язку, — сказав Мюллер, сідаючи в крісло навпроти Гелена.

— Це комплімент. Якби ви відразу вміли бачити мої зв'язки, то не сидів би я тут, а — в кращому разі — мерз би у бліндажах на Східному фронті.