Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович - Страница 22

Дізнавшись про ці радіограми, Штірліц сів у машину, на якій завжди їздив Хаген, і помчав у місто. Він пригальмував у провулку, не доїжджаючи одного кварталу до будинку, де Пальма наймав поверх. Він пройшов до нього дворами й натиснув на кнопку дзвінка. Штірліц розумів, як він ризикує: адже Лерст міг уже виставити зовнішнє спостереження десь тут, поблизу.

Штірліц витяг з кишені крейду й намалював скрипковий ключ «головою» вниз. На хвилинку він затримався, ніби відчув на своїй спині десятки холодних поглядів з гестапівської засади. Потім рвучко обернувся й попрямував до консьєржа.

— Де Пальма? — спитав він старого. — Давно сеньйор не приходив?

— Сеньйор був з сеньйоритою вдень, а потім вони поїхали. Сеньйор тепер рідко ночує вдома, в нього така прекрасна руда сеньйорита…

— Якщо сеньйор прийде, подзвоніть мені, будь ласка, зразу ж ось по цьому номеру.

І Штірліц, написавши номер телефону лівою рукою, правою рукою ткнув старому п'ять песет.

Він розрахував усе точно, але в шаховій партії завжди нелегко передбачити хід противника. Штірліц зважив усе, він думав, що або сьогодні він побачить Яна, або той сам помітить скрипковий ключ на своїх дверях і зрозуміє, що треба негайно тікати. Чи принаймні знайде можливість зв'язатися з ним.

Але вийшло все не так, як передбачав Штірліц, хоча цією своєю доповідною запискою він вивів себе з-під будь-якої підозри, яка могла виникнути у відомстві Шелленберга, коли б Пальма зумів швидко виїхати з Іспанії.

Усе сталося б точно так, як задумав Штірліц, якби Пальма не зустрів Мері. Вона ждала його на тенісному корті. Він посадив її в машину, обняв, поцілував і усміхнувся:

— Тепер я вільний — надовго і всерйоз. А ти?

— Хай живе свобода! — відповіла Мері, і Ян засміявся і поцілував її в лоб

— Ти стала республіканкою. Це погано. У нас може бути тільки один лозунг: «Хай живе король!»

— Король і свобода — для мене поняття неподільні.

— Пробач, моя люба, я забув, що ти конспіратор.

— А я завжди пам'ятаю, що ти фашист.

Пальма пригальмував машину й сказав:

— Зайдемо до мене, я передягнусь, а то незручно ввечері ходити в брудній куртці.

— Ти мені подобаєшся в брудній куртці, в чистому фраку і просто в плавках.

— Значить, ми з тобою нікуди не підемо сьогодні?

— З яких пір ти став міняти костюм перед тим, як піти в тутешній кабак?

— Як завжди, твоя правда, — згодився Пальма.

І він увімкнув першу швидкість, машина рвонула з місця, і він не побачив того знаку тривоги, який змусив би його насамперед спалити шифрувальну таблицю, що лежала в задній кишені штанів…

Бургос, 1938, 6 серпня, 19 год. 40 хв.

— Пальма, мені набридло слухати вашу брехню, — сказав Штірліц, вимкнувши світло настільної лампи, спрямованої в обличчя Яна. — А вам, Хаген?

— Мені теж. Мабуть, ця брехня набридла і самому Пальмі…

— Який прогрес у наших стосунках: Хаген став говорити про мене, як вихована людина, — зауважив Ян.

— Між іншим, Хаген один з найвихованіших людей, і я радив би вам, Пальма, коли вас поселять у Берліні, не акцентувати уваги наших керівників на тому досадному інциденті, який мав місце.

— Інцидент — це що? — спитав Пальма. — Це коли б'ють по фізіономії?

— Ні, справді латиші — велика нація, — посміхнувся Штірліц, — навіть під шибеницею не втрачають почуття гумору.

— Під шибеницею втратить, — сказав Хаген, — він думає, що все це іграшки. А це не іграшки.

— Це далеко не іграшки, — підтвердив Штірліц. — Мій друг каже правду, Ян. Я не знаю, скільки ви ще пробудете тут, але хочу вам дати добру пораду на майбутнє: починайте говорити… Якщо вам хочеться жити — ви станете співробітничати з нами… Іншого виходу немає. Ні у вас, ні, головне, у нас.

— Ну, будь ласка, — здивувався Пальма. — Ви кричали на мене і тупали ногами, замість того щоб зразу внести ясну й розумну пропозицію. Я згодний, боже мій…

Штірліц заперечливо похитав головою:

— Це несерйозно. Хаген недарма питав вас так детально і про Відень, і про Берлін, і про покійного Уго Лерста. Ви ухилялися від прямої відповіді, ви — я вже прочитав запис ваших допитів — плели якусь наївну нісенітницю про своїх подруг, про кабаки і бари і ні разу не дали жодної правдивої відповіді. А зараз ви кажете мені «будь ласка». Хто з вами підтримує контакт? Які питання цікавили червоних? Яким чином і чому ви вбили нещасного Лерста?

— Я не вбивав нещасного Лерста, я не мав контактів з червоними, я не…

Різко задзвонив телефон. Штірліц підняв трубку і, відставивши трубку од вуха, діждався, поки замовкне пронизливий зумер.

— Треба буде сказати зв'язківцям, — зауважив він, — подбайте про це, Хаген. Такий сигнал, що полопаються барабанні перетинки, якщо зразу прикласти до вуха.

— Я скажу їм.

— Спасибі… Штірліц слухає!

Радист повідомив, що на ім'я штурмбанфюрера надійшла радіограма з Берліна. Штірліц і Хаген перезирнулися.

— Погляньте, — попросив Штірліц Хагена, — коли щось важливе — викличте мене.

Коли Хаген вийшов, Штірліц губами прошепотів:

— Якщо вони надіслали літак — готуйся на вечір, і не панікуй, коли мене довго не буде.

Ян кивнув і голосно сказав:

— Послухайте, Штірліц, у мене страшенно болить голова, слово честі. І потім ви мені відкрили так багато несподіваного, що все це треба обміркувати. Дозвольте мені полежати — я ж тільки-но після поранення…

— Я дуже шкодую, але доведеться посидіти тут, — відповів Штірліц. — Я хочу разом з вами згадати в деталях, що було вчора ввечері. Ви сиділи у Мері Пейдж в її номері. Чи не так?

— Я лежав у номері в Мері, якщо ви домагаєтесь точності…

(А Штірліц з Лерстом саме тоді йшли в супроводі трьох агентів гестапо й кількох франкістських «гвардія сівіль» по коридору: почався поголовний обшук англійців і американців з журналістського корпусу.

— Тут живе жінка? — спитав Штірліц портьє, який ішов поряд, коли вони спинилися біля номера Мері.

— Так, сеньйор.

— А чи варто тривожити даму? — спитав один з «гвардії сівіль».

— У вас до неї нічого конкретного нема?

— А біс його знає, — буркнув Штірліц, — поки що нічого…

— Гаразд, ходімо далі, — сказав Лерст.

Хлопчик з ресторану з підносом, на якому стояли прибори на дві персони, хвацько промчав по коридору, зупинився біля Лерста й постукав у номер.

— Тут живуть двоє? — здивувався Лерст. — Хаген сказав, що тут одна жінка.

— У сеньйори в гостях сеньйор, — пояснив хлопчик, — той, у якого була прострелена голова на фронті).

… Хаген подзвонив Штірліцу від шифрувальників через п'ять хвилин.

— Літак по латиша вилітає з Берліна.

— Коли?

— Там не сказано коли. Сказано, що вилітає. І прибуде сюди завтра вранці, о дев'ятій нуль-нуль. Літак номер 259. Під командуванням обер-лейтенанта СС Грілля.

— Рудольфа Грілля?

— Там немає імені.

— А ви хіба не знаєте Рудді?

— Ні.

— Дивно. Він же водить наші спецлітаки…

— Я ніколи не літав не спецлітаках.

— Ще літатимете. Ну, поспішайте сюди. Я передам вам нашого гостя, він не для моїх нервів…

— Ага! — засміявся Хаген. — А ви ще мене лаяли…

— Я вас не лаяв, а робив зауваження по службі.

— Пробачте, штурмбанфюрер…

Штірліц поклав трубку і прошепотів дуже стомлено:

— Влаштуй йому концерт. Він зараз тебе боятиметься. І постарайся поспати — думаю, цієї ночі у нас буде багато клопоту…