Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович - Страница 15

— Лерст не всевидющий. Мій апарат розкопав на Пальму цікаві матеріали… Ми почали серйозно стежити за цим газетярем…

Ріббентроп відчув, як мороз пробіг по спині, коли згадав кінець бесіди з Пальмою. Він не міг розповісти про це Гейдріху, бо підставив би себе під удар.

— Ні, я не вірю цьому, — мовив міністр, — мало хто грішив у юності марксизмом? Пальма робить надзвичайно корисне для нас діло…

— І все ж таки я вишпетив Лерста й доручив йому зацікавитися газетярем. Він його знайшов, хай тепер відповідає…

— Стривайте, у вас є щось конкретне проти Пальми?

— Він був з червоними у Відні, контактував у Празі з російським письменником Борцовим, потім раптом спалахнув любов'ю до нас… Я не дуже вірю таким амплітудам… Я вірю лише в послідовність…

— Він міг метатись…

— От ми й почнемо вивчати, як саме він метався… Мене інтуїція майже ніколи не підводить, повірте, мій дорогий Ріббентроп…

Бургос, 1938, 6 серпня. 15 год. 44 хв.

Штірліц відімкнув двері в кімнату, де лежав Пальма, і, зупинившись на порозі, сказав:

— Годі дурня строїти! Я зараз же звелю забрати звідси цю тахту — лежатимете на підлозі! Хаген! — вигукнув він люто. — Де Хаген?!

— Він відпочиває, — озвався черговий по коридору. — Він дуже стомився.

Штірліц роздратовано грюкнув дверима, взяв стільця, підсунув його до узголів'я софи й підморгнув Пальмі:

— Гучно заявляйте протест з приводу Хагена, — шепнув він, — і слухайте мене, я говоритиму дуже виразно, хоч і пошепки.

Пальма став гнівно лаятись, а сам уважно дивився в обличчя Штірліца, а головне, на губи — той вимовляв кожне слово округло й чітко.

— Республіканці або ж підмінять літак, або вчинять напад на цю богадільню. Якщо оберуть другий спосіб, я не відійду від вас ні на крок. Пістолет я вам дам перед самою операцією. Сьогодні ввечері, коли повернеться ваш друг Хаген, ми будемо допитувати вас удвох, а може, я запрошу ще когось третього. Я вас мучитиму світлом: прожектор у вічі — заздалегідь прошу пробачити, дружище, але це в наших спільних інтересах. Усе зрозуміли? Головне, не вішайте носа, все буде о'кей.

— Ол райт, — пошепки виправив його Пальма. — О'кей — це американський вульгаризм…

— Усе! — закричав Штірліц. — Досить! Мені набридло вислухувати ваші скарги! Майбутнє у ваших руках! Ясно?! Даю вам кілька годин на роздуми — потім нарікайте на себе!

«Він дуже постарів за ці два роки, — думав Пальма, поглядаючи на Штірліца, який сердито кричав на нього. — Мені важко, а як йому, бідолашному? Коли ми вперше зустрілись, у нього не було жодної сивої волосини».

Берлін, 1936

Пальма тоді повернувся в «Адлон» і зустрів у холі Петеріса й Ванга. Вони їхали відпочивати в Ригу через Берлін. Ян, зрадівши, кинувся до них, але в очах друзів він побачив холодний подив і, зразу все збагнувши, зупинився біля них, ледь посміхаючись:

— Привіт дипломатам!

— Привіт борзописцям, — відповів Гес. — Чи тепер, зустрівшися з тобою, треба казати не «привіт», а «хайль»?

— Ні, можете просто називати мене «фюрер», — мовив Ян. — Кого чекаєте? Ходімо до мене — є віскі.

— Спасибі, — озвався Ванг, — ми чекаємо приятеля.

— Ну, добре, ну, гаразд, — поморщився Ян, — ми розійшлися в поглядах. То, може, хоч вислухаємо один одного.

— Тут скрізь записують розмови, — сказав Петеріс, — я не хотів би, щоб гестапо занесло в свою картотеку мій голос, — мені гидко.

— Мене не записують. Я пропагандист ідей Німеччини. А вислухати один одного нам треба було б.

— Мабуть, не треба, — кинув Петеріс. — Тим паче, що ми збираємося поїхати до Москви, в цю цитадель варварства… Ми боїмося кинути на тебе тінь.

— Негарно так, — сказав Ян. — Недемократично, по-моєму. Кожному вільно вірити в свої ідеали.

— Фашизм став твоїм ідеалом? — здивувався Ванг. — У мене й гадки не було, що свинство піддається ідеалізації.

— Можна подумати, що, повернувшись до Лондона, ви умовите Чемберлена підписати з Кремлем договір, щоб спільно дати відсіч Гітлеру, — суворо сказав Пальма. — Ви поохаєте та поахаєте і розповісте, як вам сподобалося в столиці соціалізму, але, як і досі, будете виконувати всі вказівки ваших шефів. Не вдавайте з себе принципіалів, хлопці. Ви такі ж миші, як і я, тільки трошки благопристойніші.

— Мовчати — це все-таки краще, ніж прославляти. Ми мовчимо, ти прославляєш, — сказав Ванг.

Петеріс поморщився:

— Пасивна мовчазність — теж паскудна штука.

— Голос не хлопчика, а мужа, — сказав Ян. — То що — зайдемо до мене?

— Ти йди, — звернувся Ванг до Петеріса, — а я побуду тут. Іди, якщо тобі так хочеться хильнути з ним віскі. Я можу купити собі віскі сам. Поки ще можу…

Але Петеріс не пішов.

Ян пішов до себе, налив склянку віскі, націдив холодної води з крана, хотів уже випити, але, поглянувши на годинник, сердито кинув папку на ліжко й тихо, смачно вилаявся.

А коли він вийшов з «Адлона» і, скоріш машинально, ніж з необхідності, «перевірився», то зразу ж помітив за собою хвіст. Двоє в сірому невідступно йшли слідом. Пальма змінив маршрут — на дев'яту в нього була призначена зустріч. Він повернув на Унтер ден Лінден, коло Пасажу, звернув на Фрідріхштрасе і зупинився біля кас кінотеатру.

— Який фільм? — спитав він касира й глянув на відображення у склі: двоє все ще плелися за ним.

— Цікавий фільм — шпигуни, гонитва, стрілянина…

— Багато стріляють?

— Разів дванадцять… Я, правда, не дивився, я тільки чув ці постріли по динаміку.

— Дванадцять — це мало.

— Пан хоче купити квиток?

— Ні, дякую: дуже мало стріляють…

«Яка ж сволота все-таки мої дружки, — думав Ян, спускаючись у метро, — я відриваюсь від шпиків, я підставив голову під ніж, а вони відвертають носа від мене, як од прокаженого. А втім, я зробив би так само, якби був на їхньому місці. І зовсім вони не сволота. Але ж довго грати в фашиста я не зможу — зламаюсь».

Він одірвався від переслідування коло зупинки «Мітте»: на стоянці таксі була тільки одна машина, і він узяв її, навіть встиг помітити, як шпики заметушилися на площі. Він довго блукав по місту, поки не переконався, що «хвіст» відстав.

Прохідними дворами він вийшов до Каналу. Його наздогнав високий есесівець і сказав:

— Ви впустили носову хусточку.

— Ви помиляєтесь, — відповів Пальма, — моя носова хусточка у мене в кишені, як мені здається.

— Пробачте, значить, я помилився.

— Спасибі.

— Ще раз пробачте, але я був певен, що цей синій носовичок саме ваш.

— Ну, здрастуйте, — сказав Ян, — я злякався, коли побачив вас у формі.

— До неї треба звикнути… Ви — Доріан?

— Я. А ви — Юстас?

— Такий же, як ви — Доріан, — похмуро відповів офіцер, — ходімо, тут у мене квартира.

На аеродромі Яна проводжав Лерст і референт міністра.

— Пане Пальма, — сказав Лерст, піднімаючи бокал з ігристим білим мозелем, — нам було вельми радісно приймати вас тут, у країні ваших друзів. Я п'ю за ваш щасливий політ і за якнайшвидше повернення до нас.