Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович - Страница 55
Пси сиділи в камері: Гуслін Петро Сергійович, учень десятого класу, член BJIKCM, судимостей і приводів не мав, Залоєв Віктор Матвійович, експедитор поштового відділення, член BJIKCM, судимостей і приводів не мав, і Стружкін Андрій Дмитрович, шофер відділення зв’язку, член BJIKCM, приводів і судимостей не мав.
— Хто навів на квартиру генерала? — спитав Костенко.
— Якого генерала? — Залоєв знизав плечима. — Про що ви?! Ми ніякогр генерала не знаємо… Якби нас на місці затримали, були б свідки, а так тільки при Сталіні на людей наклепи зводили…
Костенко кивнув:
— З тобою ясно… Гуслін, ти також не відповідатимеш?
— А що мені відповідати? Схопили на вулиці…
— Тебе ніхто не хапав… Сам сів у таксі…
— Це не таксі, а ваша оперативна…
— Звідки ти знаєш?
— Там у багажнику ваш скорчився, пістолетом у спину вперся.
— Стружкін, скільки тобі обіцяли за діло? — Костенко погасив недокурок у сірниковій коробці, запитання ставив стомлено, незацікавлено, немовби обм’як, раз по раз прикривав повіки, ніби вони були важкими, непорушними.
— А я взагалі їх уперше бачу… Ви мені діло не шийте… Мою машину розбили, притягли сюди ні за що, ні про що, знущатися з себе не дозволю…
— Ну що ж, — Костенко кивнув. — Іди, пиши, що цих псів ніколи не бачив, і потім можеш котитися під три чорти…
Провівши поглядом Стружкіна, якого вивів з камери міліціонер, Костенко діждався, поки стих безнадійно-тюремний звук кроків, витяг з кишені конверт з поляроїдними знімками, кинув на лавку:
— Можете подивитись… Тут усе зафіксовано… Як ви з його машини вилазите, як з ним прощаєтесь… Але ж він зараз візьме на себе відповідальність за давання неправильних показань… А це — строк. Ясно, нелюди? Що стосується свідків і доказів, то після вас експерти приїжджали, там ваших пальців повнісінько, це — вбивчий доказ… Мене зараз інше цікавить. Хто вам сказав про генерала? Відповісте — відпущу… Але вам це невигідно… Вас сьогодні ж виріжуть, бо ви — свідки… Ясно? За три дні я візьму банду… Клянусь, — Костенко подивився на них ненависними очима. — Клянуся життям, пси… І тоді ви підете на процес, свідками, а не співучасниками… Гусліну дадуть умовно, недомірок ще… Тобі, Залоєв, світить трояк… Якщо, звичайно, старий не помре… Ви ж кинули його, восьмидесятидев’ятилітнього, на підлогу, сталінські вишкребки… Мовчимо?
— А ми все сказали, — тихо повторив Гуслін, втягуючи голову в плечі; поляроїдні знімки розглядав зі страхом, очі гарячково бігали.
Костенко підвівся:
— Ходімо, Гуслін… А ти тут сам посидь, Залоєв, подумай… Іди, Гуслін, я тебе в іншу камеру посаджу, до серйозних людей, не рівня цьому нелюдові, там тобі все по закону розтлумачать… Ходімо…
Він стукнув долонею в двері, конвоїр одразу розчахнув їх, неначе підслухував; у темному коридорі, освітленому тьмяним світлом загратованої лампочки, Гуслін почув хрипкий регіт, що долинав з сусідньої камери.
— Подивись у вічко, — сказав Костенко хлопцеві. — Полюбуйся на своїх майбутніх учителів…
Гуслін мовчки замотав головою.
— Та ти не бійся, — всміхнувся Костенко, — дивись, а то нахилю…
Той припав до вічка; три оброслих здоровила в дранті реготали, граючи в «тюремне очко».
— Відчиняйте камеру, сержанте, — сказав Костенко.
— Не треба, — прошепотів Гуслін. — Я скажу… Наводку на генерала дав Федько Рудий, він зі Стружкою в одному будинку живе, на Кропоткінській…
Федько Рудий виявився Арсенієм Федяшкіним, тридцяти двох років, судимий за квартирні крадіжки, офіціант кафе «Відпочинок»; попросивши Ступакова встановити зв’язки пса, Костенко зазирнув у кабінет, де Стружкін кінчав строчити свідчення.
Діждавшись, коли той пославив карлючкуватий підпис, розклав перед ним — тріскотливим карточним пасьянсом — поляроїдні знімки.
— За дачу неправильних свідчень строк матимеш, — сказав Костенко, — Бери інший аркуш і пиши про Рудого.
— Про якого Рудого?! — Стружкін зіщулився, голос став писклявий, слізливий, розпачливий.
— Не верти хвостом, паскудо… Арсеній Федяшкін на очній ставці скаже правду, а ти вмиєшся ве-еликим строком.
— Я без адвоката не відповідатиму…
— Ну й не треба… Ніхто тебе не примушує говорити без адвоката… Валяй, викликай… Тільки спочатку я твого адвоката до старого Строїлова повезу… Подивимось, як він тебе після цього захищатиме.
— На одному адвокаті світ не зійшовся. Іншого викличу.
— Пиши прізвище, викличемо, тварюко…
— Яке ви маєте право мене ображати?! Я що, у фашистську катівню потрапив?!
— Знаєш, що з тобою зробили б у фашистській катівні? Або ж у нас, при Сталіні? Знаєш? Думаєш, коли ми хочемо по закону жити, то вам тепер усе можна?! Все з рук зійде?! Помиляєшся, Стружка… Якби ти був сирота голодний — одт на річ, а ти ж панич, ти життям розпещений, табір для тебе новинкою буде, а до табору ще треба через тюрму пройти…
— Ви мене не залякуйте… Не розколюсь… Без адвоката жодного слова не скажу…
— Ех, якби я був фашистом, — Костенко скрушно похитав головою, зітхнув і повільно підвівся. — Зараз я у «Відпочинок» їду, що Рудому передати? Кажи — запам’ятаю…
Сказавши це, вийшов, відчуваючи глуху безнадійну лють; а такі, подумав він, цілком можуть нас у фашизм турнути, якщо тільки дати волю емоціям…
…У «Відпочинок», звичайно, не поїхав — рвонув прямо в аеропорт «Шереметьєво», забитий дітьми, лементуючими жінками, похмурими старими людьми — німцями, євреями, вірменами, групками веселих туристів, розгубленими іноземцями, щасливими командировочними, оцінююче-очікувальними носильниками — вавилонське стовпотворіння…
Зв’язався по рації зі Строїловим; на Петровці його не було, черговий відповів, що капітан поїхав до батька:
— Генералу дуже погано, товаришу полковник. Він наполіг викликати прокурора та представників комітету, хоче дати показання на Сорокіна… Вважає, що зараз це єдина законна підстава для його арешту… Він вимагає, щоб його брали негайно… Каже, — голос чергового зірвався, — «зробіть це, поки я живий»… Де ви?
— Їду в Шереметьєво… Попередили наших?
— Так.
— Скажіть Строїлову, що ми візьмемо його…
— З чим? У нас же на нього нічого немає…
…Обличчя генерала було пергаментним, скроні запали, стали жовтуватими, голубуваті прожилки почервоніли й зримо, раз по раз судорожно завмираючи, пульсували, начебто були окремо від застиглих, звернених на стелю очей.
— Я, Строїлов Володимир Іванович, боюсь реанімації сталінізму, — він говорив через силу, намагаючись глибоко вдихнути, облизував сухим язиком вкриті смагою губи. — Я бачу, як ми повертаємо праворуч… Ті, хто почав революцію перебудови, стали боятися її розмаху… Я не проти того, коли сперечаються на вулицях, я за те, щоб стикалися різні думки… Але я був і лишуся противником націонал-соціалізму і сталінізму… Обидві ці іпостасі зараз перейшли в атаку… На нас… На нещасну країну… Народ, який багато років був позбавлений знання, слухає демагогів — нацисти завжди лементують голосніше за всіх… А сталіністи повторюють те, що втовкмачували в голови нещасних людей останні шістдесят п’ять років… Уся наша історія — це історія абсолютистських заборон, на цьому й зіграв Сталін… Він став Йосифом Першим, і це лягло на підготовлений грунт: людей відучили самостійно думати й позбавили права на вільну працю — без наказу й наглядача, — ждали того, хто рявкне, хто вдарить, посадить, скарає… Діждались… Я побачив фотографію того, кого знав на прізвище Сорокін, Євгеній Васильович… Нехай капітан Строїлов дасть нам це фото зараз же… Прилучіть його до моєї заяви… До цієї позовної заяви… Сорокін бігає підтюпцем… Так, так, я в повній свідомості. Я хочу підписати записану вами сторінку… Адже ви пишете протокол? Чи тільки фіксуєте мій голос?
— І те й те, Володимире Івановичу, — відповів прокурор. — Усе робиться по закону, же хвилюйтесь…
— Я не знаю, що таке «хвилюватися»… Останніми днями я став боятися, це страшніше… Сорокін бігає підтюпцем у кросовках, котрі коштують сотні карбованців… У спортивному костюмі, таких не буває на прилавках магазинів. Він живе чудово, і це той, кого засудили за «незаконні методи проведення слідства»… Чому ні Русланову, ні Федорову, ні мене не викликали як Свідків? Це неправильно, що його звинуватили в «незаконних методах»… Такі методи були законні тоді… Я розкажу вам, які це були методи… Він і його товариші по службі — якщо їх так можна називати — зв’язували мені руки за спиною, крутили джгутом ноги й тягли потилицю до п’ят… Це називалось у них «гімнаст». Підклавши під обличчя подушку, вони били мене гумовою палицею по шиї… Такий допит тривав протягом десяти годин — поки я непритомнів… Сорокін вимагав, щоб я признався, нібито виконував шпигунські завдання члена Політбюро Вознесенського… І секретаря ЦК Кузнецова… Потім він засовував мені в ніс шланг від клізми й пускав гарячу воду… А мене прив’язували до стільця… І я захлинався, а він стояв наді мною й сміявсь… А з стіни, з-за його спини, на мене дивився той, кого й тепер багато хто хотів би, — фашист на ім’я Сталін… Руками сорокіних Сталін убивав мислячих, йому треба було привести до владарювання покірних кретинів, щоб у країні вічно було пекло… Немає слів, щоб пояснити те, що відбувалося… Ви встигаєте писати?
- Предыдущая
- 55/74
- Следующая