Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович - Страница 35
Раніше, при картках, хоч щось обламувалось, а як відмінили їх, то для нашого рівня людей почався справжній голод, відтоді про картки й мріємо — як-не-як, а все-таки гарантія, що не вмреш з голоду… От і пішов я в шістнадцять років на завод, якраз у тридцять сьомому це було, тоді й пояснювали нам, чому з продуктами перебої, житла немає й черевики не можна купити… Хто правив країною? Промисловістю? Сільським господарством? Ось вони, перед вами, на лаві підсудних, дивіться: Розенгольц, Радек, Ягода, Дерібас, Ратайчак, Лівшиць, Пятаков… Усіх не перелічиш… Троцькісти як один, та й нація однакова… Правда, про націю пошепки говорили, натяками, бо на Мавзолеї поряд зі Сталіним стояв Лазар Мойсейович… Та, слава Богу, хоч один, а раніше — страшно й лічити! Троцький, Зінов’єв, Каменєв, Кон, Цеткін — а росіяни де?! Один Калінін?!
У тридцять дев’ятому мене призвали, провчили рік, дали габардинову гімнастерку и синє галіфе, повісили трикутник і направили в НКВС… До цього я справді гвинтиком був, що скажуть, те й повторював, як папуга, спробуй не повтори, країна притихла, лише на мітингах усі один перед одним викручувались, щоб ніхто не мовчав — кругова порука! Дали мені кімнату на Можайському шосе, вісімнадцять метрів, підлога паркетна, у ванній — газова колонка, гаряча вода цілий день, мийся — не хочу! Маму до себе привіз, до лікарні її прикріпив — і душі там усякі, і ліки, і синє світло від бронхіту, просто рай!
Перший допит я не один проводив, із старшим лейтенантом Лібачовим, — він нарешті підвів очі на Федорову, — так, так, з вашим головним слідчим, який на мене ногами тупотів: «Слинько, не можеш від американської шлюхи показання добути! В білих рукавичках вирішив працювати?! Це на фронті стріляти кінчили, а ми продовжуємо, поки всю погань не випалимо!» Ніколи не забуду перший допит, Зоє Олексіївно, помиратиму — не забуду… Я ж хлопчиськом ще був, всього лише двадцять років, нічого не тямив…
— Лєрмонтов у двадцять років був уже великим поетом, — заперечила Зоя Федорова і мерзлякувато зіщулилась, слухаючи сповідь свого ката.
— То він же геній був! Йому культура всього світу була відкрита, тому що французькою й англійською розмовляв як рідною мовою… А я? Що я знав у житті? Що мовчати треба — знав! Не висовуватись — також знав! Беззаперечно вірити тому, хто над тобою сидить, — втовкмачили! А хіба ви не схилялися перед Сталіним, як перед Богом?
Немовби чинячи опір самій собі, Федорова відповіла:
— Не те щоб схилялась, але принаймні…
— Ех, Зоє Олексіївно, Зоє Олексіївно! Навіщо собі брехати? Згадайте, як благали мене: «Дозвольте написати Йосифу Віссаріоновичу! Він не знає, що ви тут зі мною робите! Він негайно звільнить мене!» Хіба не було такого? Забули? Не сердьтесь, я ж вам не докоряю… Коли мене збиралися після смерті Сталіна виключати з партії, я також писав листи «дорогим товаришам», членам хрущовського Політбюро, ми споконвіку чолобитні несли вождям, лише вони можуть врятувати й зберегти… Не від Сталіна у нас це — від усієї гіркої історії нашої… Ну та гаразд, відступив я від теми… Я ж іще й не почав вискрібатися перед вами, я тільки підходжу до цього… Так от, викликав мене вночі Лібачов… Було це, добре пам’ятаю, чотирнадцятого червня сорок першого року… На стільці посеред його кабінетика сидів чоловік у шовковій сорочці якогось ніжно-кремового відтінку, штани на ньому були модні, широчезні, розкльошені, з срібною іскоркою, черевики, хоч і без шнурків, на босу ногу, але — лаковані, з тупим носком, я такі тільки в кіно бачив…
— Ось, — сказав Лібачов, — дивись на цього типа! Дивись і запам’ятовуй кожне його слово!
— Я не «тип», а дзержинець, — відповів арештант з досить помітним акцентом. — Мене в Чека особисто Фелікс Едмундович приймав…
— Один він? — спитав Лібачов. — Чи ще хтось з ним був?
— Були.
— Прізвища, звичайно, забув?
— А чому ви мені «тикаєте»? Навчіться дотримуватися чекістського кодексу.
Лібачов замислено повторив слова заарештованого, немовби оглядаючи їх, як дивину якусь, і карбовано повторив запитання, перейшовши на «ви».
— Прізвища пам’ятаю, — відповів заарештований. — Артузов там був, Уншліхт і, здається, Бєленький.
— Дуже добре, — кивнув Лібачов. — А Кедрова не було?
— З товаришем Кедровим я познайомився наступного дня… Я з ним працював до двадцять сьомого року.
— Я можу записати ваше показання в протокол?
— Це — можете.
Лібачов надряпав запитання й відповідь, дав підписати, промокнув здоровенним прес-пап’є й вів далі:
— А як ви ставилися до товариша Кедрова?
— Дивне запитання… Це мій учитель… Більшовик, у партії трохи не з початку віку, конспіратор, він мене в перше відрядження посилав.
— Коли?
— У двадцять другому.
— Куди?
— Ваше запитання є посяганням на державну таємницю… Запросіть моє командування в розвідці, якщо там вважатимуть за потрібне — дадуть відповідь… І поясніть: мене викликали у нагальній справі з Берна, викликали шифром тривоги, я залишив групу, щоб повторити тут дату початку війни, а мене — замість того щоб негайно почати роботу по переведенню групи на нові завдання — тримають у камері… Ви хоч доповіли Сталіну, що я тут? — Товаришу Берії, нарешті.
— Доповіли… Скажіть, у вас ніколи не було підозр щодо Кедрова?
— Та ви що, з глузду з’їхали!
— Підбирайте вирази!
— Війна ось-ось почнеться! Про що ви думаєте?!
— Ви стверджуєте, що війна почнеться «ось-ось»?
— Так!
— Кого з ким?
— Нацистів проти нас.
— Нацисти — це хто? Дружній нам рейх?
— Це він вам дружній, — вибухнув арештант. — Вам! А не мені!
— Що ж ви від інших чекістів відгороджуєтесь? Даремно, ми також дзержинці… Гаразд, це у вас нерви розходилися… Давайте запишемо ваші свідчення про те, що Кедров — справжній більшовик і що Німеччина нападе на нас найближчими днями… Якого числа, до речі?
— Двадцять першого.
Лібачов зареготав:
— Хто ж війни у будень починає? Справжні стратеги війну до святкових днів приурочують… Не відмовтесь підписати правильність відповідей?
— Цих — не відмовлюсь.
Лібачов знову промокнув бланк протоколу допиту своїм прес-пап’є і, підійшовши до заарештованого, схилився над ним гачком:
— Так от, «дзержинець» паршивий, Упшліхт і Артузов призналися в своїй троцькістській контрреволюційній диверсійно-шпигунській діяльності, і їх розстріляли! А «товариш» Кедров іде під трибунал за те, що, будучи старим агентом англійської розвідки, виконував завдання своїх хазяїв і сіяв панічні чутки про майбутній напад Німеччини на Радянський Союз! Ти був його людиною — сам признався, за язик не тягли. Отже, коли хочеш, щоб твоя сім’я не опинилася в сусідній камері, сідай і пиши власноручне признання: коли й де одержав вказівку Кедрова завербуватися до англійців, аби зруйнувати союз двох великих держав Європи.
— Ви що, збожеволіли?
Лібачов тоді подивився на мене так, що я на все життя запам’ятав:
— От як поводяться справжні вороги… Затям це… і примусь його говорити… Зараз… при мені…
У мене навіть голос сів: «Як?»
— А так, як тобі підказує революційна свідомість.
Я підійшов до арештанта й, тамуючи тремтіння в голосі, сказав:
— Наших товаришів мордують у буржуазних катівнях… Революція не мститься… Скажіть правду, і ми передамо вашу справу в наш пролетарський суд.
— Я сказав усю правду. Я ніколи ні до кого не вербувався. Кедров для мене був, є й залишиться більшовиком.
Лібачов обгриз усі нігті — й без того майже до м’яса обгризені — й сказав тихо:
— У зуби тільки не бий. Він на процесі з розквашеним ротом не потрібен. У нас тиждень строку, двадцять другого Кедрова трибунал судить, цей — співучасником піде, якщо не хоче свідком обвинувачення.
— Які у вас докази? — спитав арештант. — Докази які?
— Ну! — Лібачов прикрикнув на мене. — Слабий, чи що?! Чи — жалієш вражину? Ось на нього показання, — він тицьнув пальцем у папку, — дев’ять чоловік на нього показали як на шпигуна, продажну шкуру, за фунти працював, сволота! Щоб відняти у нас усе те, що дала революція!
- Предыдущая
- 35/74
- Следующая