Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович - Страница 27
І найдужче серед усіх наук його приваблювала порівняльна історія; наводку дав учитель з Тамбова, якого посадили за гомосексуалізм. Гріх його був такий унікальний у місті, що навіть розглядали на бюро; дехто пропонував судити педагога по будь-якій статті, аби тільки не по цій, стидній, — ганьба області. Учителя пробували схилити до щиросердних показань, що дали б змогу вивести його на п’ятдесят восьму статтю, обіцяли мінімальне покарання, але той твердо стояв на своєму: «Не я один грішний, а й Чайковський був такий, і англієць Оскар Уайльд, згоден нести хрест за природжену любов до брата, не до сестри»…
Він же й наставляв Сорокіна:
— Ви подивіться, мій солодкий, подивіться уважно й непоспішливо, яка примхлива й недоторкана амплітуда історії! Розчиніться в ній, піддайтесь її непізнаному розуму, і тоді, справді, наше каторжне життя здасться вам не таким уже й жахливим… Я ладен з вами попрацювати, у вас тут тихо, влаштуємось під лампою, посперечаємось, як друзі, і дивуватимемось, як малі діти, тому таємничому, споконвіку закладеному в нас, що не піддається ніякому логічному поясненню…
Слова підара лилися слизьким маслом; гидотний запах, що йшов від нього, був мерзенний, але тюрма — ве-еликий учитель, швидко наламує боки: бери розум від усіх, хто поряд, хоч по крихті, але бери, а коли запах гидоти, то ротом дихай, за кожну науку треба платити, ніщо саме з неба не падає, це тільки бородатий єврей обіцяв: «Проголосимо комунію рівних, і всі блага світу стануть нашими»… Не стануть. За них потіти треба від зорі до зорі, щоб бодай якийсь інтерес здобути, а інтерес ніколи загальним не буває, він завжди свій.
Сорокіп тоді зримо побачив хвилі російської історії: від жаху Івана Грозного, який убив космополітичну новгородську демократію й заштовхнув в імперську м’ясорубку казанських мусульман, щоб відкрити шлях до сибірської Татарії, країна прийшла до благосної тихості Федора Іоанновнча — ні опричини тобі вседержавної, ні смертної кари, прийшло до людей благовоління Боже… Але у тій затаєній тихості вже визрівав дух змови бусурмана Борьки Годуна; убив він нещасного царевича чи не вбив — один Господь знає, але поголоска людська об’єднує Московію міцніше від указу чи страти на площі — раз понесло, що згубив істинного продовжувача династії, — нічим йому не відмитися, хоч килимом перед народом стелись… Не ми, не піддані, а Бог має оберігати Царя, Бог, і ніхто інший! Ми — дрібнота комашина, коли що й можемо, то за Богом іти, куди поведе він нас за істинного государя — туди й підемо. А помер Годун (чи труйнули його, спробуй розберись тепер), і понесло-поїхало! Одного за другим скидали всіх, хто видряпувався на престол: «дай нам Димитрія, він — кровиночка Іванова, від свого все стерпимо, аби лиш був н а ш, у кого діди й батьки увірували»… І тільки коли Димитрій нагрянув з поляками і став через це Лже, тільки пройшовши крізь чумний жах, обрали Михайла Романова, і настало заспокоєння на багатостраждальній землі… А коли сів на престол його син — Олексій Михайлович, процарювавши майже півстоліття, захомутав вільних хліборобів кріпосним правом, зробив їх государевими людьми (кому фортеці служать, як не могутності держави?!), то зміг і Смоленськ повернути, й Україну приєднати до Московії! Селянські бунти подібні до разінського — ач, п’янюги, волі захотіли! — випікав розпеченим залізом, голови рубати не страшився, тому й лишився в пам’яті збирачем. При цьому він розумів, що Росії потрібні вікна в Європу, але найбільше боявся швидкості — спрокволу запрошував до Москви західних майстрів, лицедіїв і газетного діла майстрів, але тримав їх при собі таємно, людові не дуже показував, знав, чим може це кінчитись…
І знову, як і сто років тому, в середині шістдесятих, після його смерті, почалася звична вже катавасія, боротьба за трон, а точніше — за вплив на нього. У нас, як зрозумів Сорокін, впливати важливіше, ніж правити… Поки Петро Олексійович набрав силу, поки заворушився на подив приголомшеній Європі, скільки каламуті наприкінці століття сталося, скільки крові пролилося?! А помер Петро, після чверті віку правління, знову — буза: ті, кого виростив він, перші й зрадили його, а Марта Скавронська, чухонка, стерво, яка стала російською імператрицею, створила Верховну таємну раду, де кістки тріщали у кожного, хто на язик слабкий і думку свою мав, шпигунів розплодила, крівця пішла по державі, нею й захлинулась, а на зміну їй прийшов онук царя, бажаний боярській опозиції, і під диктовку ясновельможного Меншикова, сучого сина, скасував усе те дідове наріжне, на чому стала імперія. Але й того вмить з’їли, а вже що далі було, коли бусурманні супостати правили народом, то й сказати страшно, і все йшло, як ішло, поки у палац не ввірвалася гвардія й не поставила на трон дочку Петра, ніжну Лісафет, і наступив мир, і Михайло Васильович Ломоносов представ перед здивованим людством, і були в пошані Воронцов і Бестужеви-Рюміни… Але майже через сто років після смерті Олексія Михайловича, діда, пішла на той світ внучка, дочка Петра. І прийшов на російський трон син її сестриці Анни, що народився від шлюбу з голштінським принцом Карлом Фрідріхом, названим у своїй прусській німетчині Карлом Петром Ульріхом, що став у Москві Петром Третім і одружився з німецькою лялечкою Софією Фредеріке Августою. Він, не зволікаючи, обернувся до своєї триклятої німетчини, уклав постільний мир із своєю Пруссією, запровадив в армії західні порядки, хотів відчинити ворота Московії усім своїм пруссакам, але не встиг: жінка задушила зразу, перетворившись з німецької принцеси на російську царицю, і пішло: той, хто голосніше за всіх про російський інтерес кричить, той і є неросіянин! Династія віднині лише називалася романовською, насправді стала німецькою: у наслідника Павла від Петра Великого лише шістнадцята часточка російської крові лишилась, решта — німецька… От і виникає питання: чи міг російський, слов’янський цар (чи цариця) піти на те, щоб розідрати слов’янську Річ Посполиту, легко віддавши її краківське серце австріякам, а познанські землі — Пруссії?! Але все-таки, — подумав Сорокін, — саме середина століття переламалася, і знову друга історія почалася — ті ж шістдесяті, як і в минулому столітті… Вперед-назад, уперед-назад, немовби хто гальмами нерозумно бавиться… Хто?!
І в кінці століття — як у минулому — почалася вакханалія!
То Годун хитрував, то Сонька вовтузилась, а тут Павла задушив власний син Олександр… У двадцять п’ятому прийшов Микола, розстрілявши декабристів; у двадцять п’ятому — попереднього століття — вбили Петра І, у двадцять четвертому нинішнього століття прийшов Сталін, розкинувши своїх противників; у п’ятдесят четвертому помер Микола Павлович, а в нинішньому віці, через дев’яносто дев’ять років, Йосиф Віссаріонович відправився на той світ… У минулому столітті на початку шістдесятих Олександр Визволитель дарував землю селянинові, а його за це невдячні на бомбі підірвали. А за століття перед тим Катерина прийшла… А ще за сто років раніше — Олексій Михайлович помер, і сум’яття почалося зразу… Так, може, не випадково були ці повторення в нашій історії? Може, треба і йому, Сорокіну, ждати нового знамення?
І — таки діждався! Саме в шістдесят четвертому, на зламі віку, скинули окаянного кукурудзника, а через два роки його розконвоювали…
Отоді Сорокір і зробив для себе головний висновок: ніякі ідеології цій Державі не підійдуть, не по Савці свитка!
Треба затаїтися, ждати свого часу й служити тому, хто себе утвердив не погонами й зіркою, а ділом, тобто золотом, — , воно й тут, у таборі, прикрашає життя, дає масло, теплі під. Їптаники й хутряну шапку — про більше у нашій Державі й мріяти не доводиться, вона — химерна, живе не розумом, а шаленим випадком, треба бути насторожі, а то розплющить ненароком, навіть не помітивши…
Обслуговуючи книжками побутовиків, проводячи серед них агентурну роботу — не так на кума, як на себе, — Сорокін неквапливо плів свою сітку, вимальовував у думці схеми, дивуючись з того, який недосконалий розум російського ділка: аби тільки якнайбільше урвати, нахапати, напитися, а потім голову під крило — і ждати, поки лягаві замолотять у двері моторошної ночі — нехай навіть на дворі липнева спека…
- Предыдущая
- 27/74
- Следующая