Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 29
Вона повернулась додому, до Кевру, і він провідував її там. Одного разу пан д'Естре заявив йому, що такий стан речей тільки шкодить репутації дому. Обидва висловлювались по-чоловічому.
— Як ви самі назвали свій дім? — спитав король.
— Кублом розпусти, — буркнув добряга— Прості дворяни давно безчестили його, бракувало тільки короля, а тепер і це маємо.
— Кумцю, найпростіше було б, якби ви самі супроводили свою дочку до Шартра. По-перше, ви могли б наглядати за нею, по-друге, ви б тепер були там губернатором. Замість нас там лишився пан де Сурді, але він такий бридкий, що його ніхто не любить. Крім того, він раптом зробився хижаком — з коропа обернувся на щуку. А мені потрібні чесні люди, кумцю.
— Величносте! Я прагну добре служити королю — зокрема й тим, що наведу лад у власному домі.
— Давно пора, — погодився король. — І хочете почати з мене?
— Так, хочу почати з вас, — запевнив пан д'Естре, і лисина його почервоніла.
Король сів на коня й поїхав, так і не побачивши коханої, а дорогою обмірковував пропозицію королеви Англії. Він міг узяти в неї три або й чотири тисячі солдатів із платнею за два місяці, і невеликий флот вона посилала йому — якщо він по-справжньому візьметься за Руан. То була її умова, цілком природна для старої жінки, у якої в житті лишилась тільки влада, й більше ніяких утіх. Король пустив коня швидше — риссю, а врешті й галопом, і здивовані супутники відстали. Він тішився власною рухливістю; а в Англії незрушно сидить стара жінка.
Єлизаветі вже далеко за п'ятдесят; боячись за свою владу, вона страчувала фаворитів, та й зі своїми католиками чинила не інакше. Анрі ніколи не віддав у жертву жодної жінки, він часто щадив навіть чоловіків, що хотіли вбити його. Він, правда, не переміг ніякої Армади, цього удару всесвітня держава зазнала не від нього — на жаль, не від нього. І хоч би Єлизаветі було вже й шістдесят, її народ не бачить тих літ, йому являється на білому коні велика королева, прекрасна, як завжди. Єлизаветою керує одна-єдина воля, якої не зломить ніщо! Ні жалість, ні кохання. «Слово «великий» до мене не пасує», — думає Анрі.
Кінь його стишив біг, пішов ступою. «Слово «великий» до мене не пасує. Та й чи довго ще можна відкладати свої особисті справи, коли тобі вже сорок? Я знаю, що з Руаном мені не горить; спершу треба забезпечити пана д'Естре». І Анрі незабаром це зробив. Він узяв місто Нуайон і посадовив там губернатором батька Габрієлі. Тут уже цей добряга відчув, що віднині ніщо його не може збезчестити. Дочка звірилась йому: вона сподівається стати королевою.
Всі слуги її були протестанти. Вона давала пасторам гроші на їхню єресь, та й саму її вже підозрювали в єресі. Ще того літа король почав обдаровувати її так щедро, що їй вистачало і на особисті витрати, і на більш високі цілі. Нa пораду своєї тітки де Сурді вона зав'язала стосунки з консисторією — чи не погодяться там розірвати королів шлюб. Бо інакше — натякала вона через посередників — слід побоюватися, що король перемінить віру. Таким чином він воднораз і здобуде свою столицю, і стане досить могутнім, щоб домогтися від папи, чого хоче, — чи, краще сказати, того, що нашіптують йому пані де Сурді та її безбарвний приятель. Бо Анрі, закоханий, того літа забув про все на світі. Так воно було, на жаль.
Він лишився діяльним у дрібницях, бо не міг інакше; та, на жаль, про більш далекосяжні діла не думав: вони, власне, були давно зважені й вирішені, і він пустив їх на самоплив. А хто ж не дозволяє собі перепочинку, зупинки, послаблення? Можливо, це й не послаблення — може, він, певний свого успіху, тільки набирається сили для нового стрибка? Це не так, як у жінки, чиїм задумам може стати на заваді власне серце. Хоча кліка Сурді й користувалась якнайпрекраснішим знаряддям, але тому знаряддю не чужі були слабості жіночої природи. В замку Кевр, де не жив уже ніхто, крім кількох служників, Габрієль приймала свого Бельгарда.
Англійський посол написав з Нуайона своїй королеві, що король ніяк не може вирватися звідти — так палко закохався в губернаторову дочку. А та, між іншим, уже не раз щезала з міста, і король навіть не потребував стежити за нею, бо йому й так усе доносили: першого разу — куди вона подалася, другого — що вона там робила. У третій подорожі він сам супроводив її здалеку, непомітно, бо це діялося вночі. Він обмотав копита своєму коневі шматтям. У місцях, освітлених місяцем, він ховався в тінь. Габрієль їхала в низенькому округлому візочку, запряженому бараном, і сама правила ним. Широкий плащ волікся за нею по землі. В білому місячному світлі вона пропливала, наче видиво, і серце в Анрі калатало, а коли візок завертав за узлісся, він гнав коня лісом навпростець і наздоганяв її.
До Кевру він під'їхав з поля, припнув коня й прокрався до саду, по-літньому розбуялого: серед густої зелені там легко було сховатись. Та Анрі нюхом чув ворога. Чуття, загострені ревнощами, і в незрушному, теплому повітрі, серед усіх пахощів зела вловлювали присутність людини. Ось відхили кущ, тільки один кущ, і відкриєш обличчя, що не зичить тобі добра! Та Бельгард не ворушився, він поводився так само тихо, як і Анрі, а їхня кохана спускалася сходами до ставка.
Глибока тиша в природі. Листок, якого вона торкнулася, ще шелестить, а вона сторожко зупиняється і вдивляється в темряву. Широкі сходини з одного боку чорні, з другого — сліпучо-білі. Внизу таємниче поблискує вода. Складки плаща Габрієлі таять у собі срібло, і рука, що притримує плащ коло шиї, теж оправлена в срібло. Крислатий капелюх, її охоронець на заказаних шляхах, затінює обличчя аж до підборіддя, а підборіддя біле-біле.
О блідолиця зрадо! О жінка й ніч — обидві зачаровані й оманливі! Анрі забуває про все на світі, очі йому застилають сльози, він відхиляє кущ, стрибав через три сходини зразу, наздоганяє Габрієль і хапає рукою, щоб вона не втекла. Відхиляє їй голову назад і каже крізь зуби:
— Тікаєте, моя люба красуне? Від мене? Від мене?
Вона силкується опанувати себе, голос її ще тремтить:
— Як могла я знати, що ви тут, мій високий владарю!
Анрі відповів не зразу: він прислухався. На її обличчі він теж бачив напруження.
— Хіба ми не для того створені, щоб відчувати одне одного? — спитав він романтичним тоном, підхожим до ночі та її примарного духу. — Хіба чарівне дзеркало наших передчуттів не показує нам, де перебуває і що робить кожне з нас?
— Так, так, звичайно, так, мій високий владарю, — відповіла вона — й сама не почула свого голосу, бо прислухалась до тріску гілля, що все тихішав і врешті завмер. Вона зітхнула з полегкістю.
Анрі не згірше за неї знав, хто то відійшов.
— Яке солодке зітхання! Яка промовиста блідість! Не відмагайтесь: ви дожидали тут мене. Хіба ж могли ми не зустрітись! Хіба ми не з тих вічних коханців, що не помітили б, якби й світ довкола них запався? Як Абеляр і Елоїза[28], як Єлена й Паріс.
Вона дуже боялася, щоб йому не спало на думку, що він тут не Паріс, а Менелай. І все ж не могла стримати сміху; іронічно глянула на нього з-під крислатого капелюха й сказала:
— Мені холодно, ходімо вже.
Він узяв Габрієль за кінчики пальців, підняв її руку й повів садовими сходами, через сонне подвір'я замку, до лівої з двох ажурних вежок. Аж нагорі, у своїй кімнаті, Габрієль опанувала себе цілком, а що вже нічого не можна було змінити, то вона хутенько скинула з себе все й шурхнула в ліжко. А під ним лежав на підлозі той, другий, — такого не могла й сподіватись обачлива коханка. Тільки чоловік у запалі пристрасті розумів відчайдушність суперника, передбачав, що той не відступить, і, ввійшовши, зразу обшукав поглядом кімнату. Ліжко було залите місячним світлом.
Анрі ліг поруч Габрієлі, і вона з готовністю розкрила йому обійми. Та коли вона простягла до нього свої прекрасні руки, він уперше помітив, що вони ледь-ледь закороткі. І найприкрішим здалось йому те, що другий теж знав про цю ваду. Після любощів обоє відчули голод і відкрили коробку з цукерками, яку Анрі привіз з собою. Обоє мовчали, понапихавши роти. Та ось Габрієль почула якийсь шелест, відмінний від плямкання її коханця. З переляку вона перестала жувати й застигла.
28
Як Абеляр і Елоїза… — Абеляр П'єр (1079–1142), видатний французький філософ, богослов і поет. В автобіографічному творі «Історія моїх поневірянь» описав своє трагічне кохання до дівчини Елоїзи, яке закінчилося тим, що обоє пішли в монастир.
- Предыдущая
- 29/196
- Следующая