Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 146

Підбадьорені таким чином, король і його почет рушили далі: перейшли залу, короткий переходик до королевиної спальні, довго шкрябались і стукались у двері, а не дочекавшись відповіді, відчинили їх самі. Й зразу побачили, в чому річ: усі в спальні розгублено метушились, бо королева лежала на ліжку як нежива, і її розтирали нагрітими серветками.

Короля зустріли німі докори: нащо він так квапився зі шлюбною ніччю й перелякав королеву? В неї справді похололо все тіло — він пересвідчився в цьому сам. Коли він доторкнувся до її руки, вона кліпнула очима й зразу ж їх заплющила. Молочна сестра упхалась між королем та ліжком і відігнала його, рукою показавши на обурені обличчя присутніх. То були королевині камеристки, лікарі, яких вона привезла з собою, але не бракувало й кількох вродливих кавалерів. Король легко розшукав очима тих трьох, що його цікавили.

Від їхнього вигляду його обсипало жаром. Де й поділася недавня покірність тому, що вже сталось: він умить закипів від гніву. Пані де Немур, побачивши це, відвернула вибух. Вона звернула його увагу на те, що слуги королеви, а особливо її служниці, зовсім не співчувають їй; навпаки, вони обурюються більше нею, ніж самим королем. Королева у свою шлюбну ніч поводиться так, наче п'ятнадцятирічне невинне дівчатко, а це зовсім не личить їй. Але вона чинить так із щонайкращим наміром, аби збудити любов короля, додала пані де Немур.

Анрі чи й слухав її. Обличчя обох кузенів та красеня Кончіні видимо подобались йому чимраз менше; Бельгард, що нетерпляче дожидав наказів короля, бачив це по спохмурнілому виразові.

— Хай живе король! — гукнув він, і інші французькі придворні теж гнівно загукали ці слова, посунули на чужинців і почали випихати їх за двері. Через тисняву це було нелегко робити, й виходило воно не завжди лагідно, бо у дворян короля вже накопичилось чимало обурення. Можна гадати, що той чи той із вродливих королевиних кавалерів якийсь час після цього міг розплющувати тільки одне око. Дами зняли несвітський вереск, розбігаючись по залах та переходах. Урешті вони таки поздавалися в полон і винагородили своїх переможців — чи, може, й ні.

Коли нарешті скрізь запанувала тиша, Анрі наказав провести зі свічкою герцогиню де Немур. При них лишався один-однісінькин служник; його він і вирядив з нею. А вона ще озирнулась і сказала:

— Величносте! Хай вам щастить із вашою королевою. Не варто було герцогові Бельгарду набувати вам стількох ворогів заради того, щоб ви трохи раніше зостались із нею вдвох.

Те саме подумав і Анрі, коли всі пішли. Що сталось, те сталось — тон уже задано, відносини між прихильниками короля й королеви визначилися. І ті, й другі займуть Луврський палац і хазяйнуватимуть там до останку, не випускаючи зброї з рук. Двобої він їм заборонить, але вбивства з-за рогу? Він уже передбачає великі прикрощі через свою чужоземну королеву та її почет. Він пригадує свій двір у часи іншої жінки, коли жінок шанували, а чоловіки відучились бути дармоїдами й шукати сутичок.

«Минулося… Тепер уже рік тисяча шестисотий. Це не сердега Бляклий Лист накликав таку зміну, а скоріш я сам зі своїм одруженням, неминучим, як і всі його наслідки». Анрі враз підвів похилену в задумі голову й подумки лайнувся. «Наслідки? Дофін. Задля цього я тут. Оце-то думки для шлюбної ночі!»

Королева й досі лежала, як нежива, але на дотик була вже тепла. І моргала до нього з якимось певним наміром: чи то принаджувала, чи то остерігала. Певне, таки друге, бо вона ледь помітно хитнула головою вбік, до проходу між ліжком і стіною: мовляв, пошукайте там чогось. Анрі обережно заглянув туди. Там сховалась молочна сестра, втулившись обличчям у запону ліжка. Вона не знає, що її викрито. У вузькому проході є місце тільки для неї. І витягти її можливо тільки силоміць. А надто поквапних вчинків у цій кімнаті вже й так було забагато. Анрі їх більш не хоче. Ніхто не може пошкодити його подружньому життю дужче, ніж молочна сестра.

Її треба випровадити з кімнати якось по-доброму. За дверима на неї чекає пригода; так, ми про це вже й забули! Як же з нею впоратися? Анрі й Марія перезираються, вперше між ними згода.

— Леоноро! — просить Марія. — Моя Леоноро! — туркоче вона. Та на її млосно-медовий голос не відповідає ніхто.

Тоді вона каже — ці слова може зрозуміти кожен:

— Ми самі. Король уже пішов.

А на нього дивиться спонукально і так спритно зчіплює й розчіплює пальці обох рук — той жест виказує досвід, але що він означає? Анрі очам своїм не вірить, а вона ще й поглядом пояснює йому, і на додачу піднімає ріжечок укривала. Він скоряється й залазить під нього, ховається там з головою, а зверху на нього ще навалюють подушку.

Що сталось далі, він уже не бачив, тільки здогадувався більш або менш. Мабуть, молочна сестра покинула свою схованку й почала шукати короля, а щоб вона не знайшла його в ліжку, королеви й сама зіперлась ліктем на свого чоловіка, якого й так уже душила подушка. А під вагою дружини він ледь не задихнувся.

Молочна сестра щось джергоче злісно й шпарко, аж слова ковтаючи, і їх годі розібрати. Але що може означати та злива слів, як не злість на Марію? Ти, мовляв, нікудишньо зіграла роль холодної жінки, — так, певне, каже вона. Дофін! — яке мені діло до твого дофіна! Поки ти його не маєш, король слухатиметься нас. Певне, вона каже «нас», але думає — «мене». Дуже можливо, що королеві дістався від молочної сестри й ляпас чи два: якийсь виляск проник крізь укривала й подушки. Тоді Марія виразно промовила троє слів: «жарко», «пити», «лимонаду», — й повторює їх на всякі лади, від страдницького шепоту до розпачливого зойку. А водночас ще глибше заривається своїми жіночими принадами в подушки, вже й так причавлені її тілом. Це щоб чоловік зрозумів: вона усунула Леонору, відіслала її, зайву тут, по лимонад.

Одначе шляхетна Галігай відмовляється сама блукати по темному будинку. Нова злива докорів означає, скоріш за все, що Марія сама винна, коли лежить отут самотня й покинута. Нащо вона дозволила, щоб її почет розігнали? І щоб шляхетна Галігай жертвувала собою задля дурної бодні, що вдає з себе королеву перед єретиками та варварами цієї країни? Йшла по лимонад, наражалась тут на якісь невідомі небезпеки? Ні, Маріє, по-твоєму не буде, хоч ти як прикидайся.

І Марія прикинулась: важко зітхнула, налягла на короля всією вагою, просто-таки всією, знерухоміла й лежала мов нежива. Молочна сестра зустріла цю хитрість пронизливим реготом. Вона сміялась і сміялась, не переводячи духу. «І не задихнеться ж із того реготу!» — подумав король, що сам уже зовсім задихався. Та врешті сміх почав стихати, подаленів. Тягар зсунувся з короля. Марія скинула з нього укривало і коротко, енергійним жестом пояснила, що сталось. Удар ребром правої долоні полівій руці означав: «Пішла!»

Анрі й сам бачив, що молочна сестра в сліпій люті покинула бойовище. Він метнувся до дверей, двічі крутнув ключ у замку, засунув важкий засув і озирнувся. Марія вже лежала напоготові, голісінька. Вона зустріла його словами:

— За батьківською заповіддю, з обов'язку перед вірою і за наказом мого дядька, великого герцога, я хочу мати від вас дофіна.

Аж згодом він замислиться над її словами, більш-менш зрозуміє їх і навряд чи буде задоволений ними. В цю мить її слова цікавлять його менше. Перед ним лежить її тіло, пишне й важке тіло; колись, поки він іще був жадібний без розбору до всього новенького, ця надмірна пишнота не відштовхнула б його. Але тепер оці виставлені напоказ чужинчині принади переконали його, що він уже не такий жадібний. Він міг би й відмовитись від них, і ось уперше в житті таке було в нього саме з тією жінкою, котра хотіла народити йому дофіна.

Перед ним, між темними запонами ліжка, лежить жінка, якій, очевидячки, не бракує любовного досвіду. Оті млості лякливої дівчинки — то одна річ: так треба було. А інша річ — без церемоній прийняти до себе чоловіка, щоб він справив свою службу. Ліва жменя її обхопила одну масивну грудь, і щедра хвиля плоті переливалась через пальці. Права лежала розтулена на широчезному, дивно пласкому стегні,— це було для глядача справді щось нове. Дочок чужих країв спізнаєш урешті з багатьох поглядів, але насамперед вони вражають незвичайністю свого тіла. Жодного обрису без складок, без припухлостей. Розтулена долоня виражає жадання, темне, оголене жадання. Живіт трясеться, його опуклість аж звисає набік. І м'ясисті крижі здригаються. Але найпромовистіша ота розтулена жменя.