Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 13
— Хто їде? — гукнув один з дворян Ліги.
— Пан де Роні, на службі в короля.
— Що? Як? Та ми ж вас знаємо. Дозвольте відрекомендуватись вам, пане де Роні. Будьте такі ласкаві, візьміть нас у полон. Ми сплатимо викуп.
— Що? Як? — зразу перепитав і він. Але слово «викуп» умить прояснило йому мозок. Шестеро заможних дворян, і кожен ладен заплатити свою ціну. Тоді Роні зрозумів, як стоять справи. Під своєю грушею він ненароком став переможцем.
Подячний гімн
А його король тим часом стояв навколішки на бойовищі. За товариство йому були самі трупи — купами й поодинці, і вже смеркало. Кіннотники, що були при ньому в останній сутичці, від'їхали, помітивши, що він читає щось з аркуша паперу, ворушачи губами. Споночіло, і він заховав аркуш, на якому, звісно ж, був написаний подячний гімн — для нього той гімн звучав занадто пишно і водночас занадто сумно. Його власна подяка богові була проста: він назвав бога розважним. Бог завжди на боці розуму, сказав Анрі, стоячи там навколішки після бою; але й згодом, гордо випростаний на троні, він казав те саме.
«У моїх ворогів убогі чванливі мізки, сповнені брехні та облуди, в цьому й річ. Вони амбітні й зарозумілі непомірно, і звідси гнів божий. Віра їхня напевне фальшива — вже тому, що вона їхня, і розум бога діє проти них. Бо він за королівство».
Такий був його символ віри — ясний для нього, як іще ніколи, в тиші й присмерку спустілого бойовища. І тому він уперше не відчув ніякого жалю до переможених. «З тисячу їх, напевне, вбито, не менш як півтисячі взято в полон, а в річці потонуло хтозна й скільки. Все ж таки довготерпіння господнє має межі. А як ми зараз пустимося в погоню, то й весь їхній обоз дістанеться нам, і хоч без нього їм легше буде тікати, цього разу ми повинні прибути до Парижа раніше за них. Дай нам це, о господи, бо довготерпіння твоє мас межі».
Ось як звучала його молитва після перемоги — а не так, як досі, коли він лив сльози за кожним з полеглих співвітчизників. Врешті-решт зло стає непрощенним — це Анрі зрозумів тепер дуже гостро, і зараз він ладен був повісити гладкого Майєнна. Та ось позаду заблищали вогники, що рухались по бойовищу. Король рушив туди: то його дворяни розшукували поміж трупами своїх.
— Це пан де Фук'єр, — упізнав він одного вбитого. — Не слід було йому гинути, він був ще потрібен мені.
Йому сказали, що в полеглого лишилася дружина і що вона при надії.
— Отримуватиме за нього пенсію, — постановив король.
І вони пішли зі смолоскипами далі від трупа до трупа.
Врешті натрапили на полковника Тіша. Король відсахнувся й затулив очі рукою. «Якби ж я не обнімав його! Ми зразу кинулись у бій, і тоді воно, певне, й сталося. Він хотів занадто чесно віддячити мені».
— Моєму хороброму швейцарцеві жертвую свій хрест Святого Духа, — сказав король і хотів зняти орден з грудей. Але хреста не було — загубився в бою, і жоден кіннотник його не приніс. Король понурив голову в почутті власного безсилля. «Отак вони йдуть від мене, а я не маю чого послати їм услід. Що їм тепер з моєї нетривалої перемоги, коли вони самі вже в оселі вічної звитяги?» І зразу йому згадався весь подячний гімн, що його він прочитав на смерканні; тоді гімн здався йому занадто пишним і занадто сумним. А тепер груди його стислися від тривоги.
Він хутко вихопив у одного з супутників смолоскип і заквапився до найближчих мерців. І врешті знайшов того, про кого йому нагадало передчуття. Заридати він не міг — надто болісно стисло йому груди. Тільки світив смолоскипом на свого давнього сподвижника, дивився, як він лежить, склавши руки, і силкувався прочитати в погаслих очах його останню волю. Ні, не прочитав. Звісно, ні. Адже по-перше, це тільки один з багатьох — з колишнього кінного загону. Лишається ще досить гугенотів. Але цей захотів піти. Чому? «Чи надійшов твій час, друже дю Барта? А мій коли ж?»
У відповідь па ці запитання, які зринали в його стиснутих грудях, він сказав дворянам, що вони мають проспівати подячний гімн господові, і зараз він прокаже їм його слова. І почав співати, наче псалом, просто й неголосно. Решта знали мелодію й тихо підхопили:
Доспівавши до кінця, король гірко заплакав, і ніхто не зрозумів, чому. Вже останні рядки гімну він вимовляв невиразно. Побожний речитатив дворян заглушував його голос.
У сільській корчмі панували буйні веселощі, але кілька чоловік за дверима святково прибраної світлиці дожидали короля, що вертав з бойовища.
— Величносте, чекаємо ваших наказів!
— Ще вдосвіта вирушаємо на мою столицю!
— Величносте, цього вимагає від вас ваша слава… На цей раз вас не зможе зупинити ніхто і ніщо… Перед вашою славою брами самі розчиняться! — Ці фрази лунали з різних уст, але поєднувались так доладно, ніби в добре розученій п'єсі. Таке виникло враження в короля — надто коли він почув оці слова:
— Великий король, король-переможець, ніколи не зречеться своєї віри!
Анрі обвів поглядом усіх. То ось які вони — ті, що засумнівались у ньому й у його непохитності! Він давно це знав, розумів, що багато хто в душі починає вагатись, бо гадає, ніби вагається й він. Найкраще він міг бачити це по своїх власних тривогах і сумнівах. Йому знов стисло груди, як над останками давнього сподвижника.
— Бог послав перемогу гугенотові, панове, — сказав він урочисто й владно. — Господь мій учить мене шанувати обидва віровизнання й лишатися вірним своєму.
Саме щодо цього він уже не був певний — та й, поглянувши довкола, переконався, що декотрі з тих протестантів, які тепер слухали його, не дуже вірять його словам. Але Морней — той вірить. Його доброчесний Морней, його дипломат, сповнений практичної мудрості, що дипломатичними нотами завдавав шкоди його ворогам не гірше, ніж гарматами, — саме він певен у його непохитності. «Та звідки він може знати, коли я й сам не знаю?» Дивно, але щиросерда певність доброчесного Морнея дратує Анрі, і він відвертається. В цю мить хтось вимовляє:
— Величносте! Париж вартий меси.
Король рвучко обертається. Ці слова промовив дворянин на прізвище д'О — просто О, та й тільки, і на вигляд він був такий: молодик з кругленьким черевцем, що завдяки ласці покійного короля зробився неробою і злодієм, один з тих ловців щастя, що розпаювали між собою країну та її прибутки. Саме через це Анрі зоставив його тим, ким він був: державним скарбником. Бо державу найлегше збудувати, залучаючи тих, хто хоче на цьому поживитись. А доброчесні й так їй служитимуть. Коли запитливий погляд короля впав на Морнея, той сказав:
— Усі порядні католики служать вашій величності.
Tе саме відповів колись король цьому д'О та його братії, коли вони вперше натисли на нього, щоб перемінив віру. Це сталось над трупом убитого короля, і було воно грізною осторогою. І все ж тоді Анрі вимовив ці слова сам, а сьогодні їх сказав тільки його Морней. Проте король узяв свого Морнея за руку, стис її й спитав довірчо:
— Ми ж билися за віру? І це була найкраща з наших битв.
- Предыдущая
- 13/196
- Следующая