Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 26

— Якби навіть я досі не бачила у вашому сині свого друга й володаря, то ваша чарівна донечка, вельможна пані, напевне здобула б для нього моє серце. У нас тут нема жодної такої дівчинки, я вперше в житті зустрічаю таку, як вона, і пробачте мені вчене порівняння, але в тендітній подобі вашої Катрін постає переді мною одна з царівен-пастушок античності.

І якраз ту мить до покою справді ввійшла Катрін. Її мати, що не бачила, як колихнувся флорентійський килим, аж злякалась, аж повірила на хвильку в надприродні здібності синової нареченої — надто через те, що Катрін була боса і розплетені коси спадали на білу нічну сорочку. Білява, з невинним личком, вона являла достеменний образ тієї пастушки, про яку щойно згадувала Марго. А принцеса вдала, ніби вона зчудована, — вдала, щоправда, з належним смаком і мірою, без перебільшення. Тільки підвелась і трохи простягла руки до на диво милого дівчатка.

Королева Жанна розпізнала «мальовану гробницю» й обурено відвернулась: адже вона сама ледь не повірила, що це мана. А її дочка вже довірливо розповідала захопленій Марго:

— Я трохи кашляю, і мені сьогодні сказано лежати в ліжку й пити молоко від ослиці. Ох, пані, якби ви побачили мого молочного братика, віслючка, який же він гарненький!

— Я бачу, яка гарненька ти, моя крихітко! — вигукнула принцеса, обняла майбутню зовицю й обсипала її невинними пестливими словами. Може, Катрін вони й були приємні. Та Жанна не слухала — вона розглядала цей чужий, бездушний покій. Повсюди тут однаково! Ті самі вкриті розписом стіни, різьблені скрині, важка, гнітюче низька стеля, затемнене балдахіном і запоною ліжко, вікна в глибоких нішах; усе таємниче, повне схованок, і з-під оздоб, з-під пишноти, як пильно придивишся, дише загроза. І люди теж такі! Такі й люди, — Жанна відчула це й здригнулась, не знаючи сама чому.

Принцесі Марго було відомо більше, ніж їй. Чимало підслухала вона з розмов придворних, а почуте зіставляла з виразом облич матері та брата-короля, коли ті перешіптувались. І ось, пригортаючи до себе невинну Катрін, вона відчула, як у душі її ворухнулось щось дивне — може, сумління. А може, навпаки, — гордість і гідність, які гребують підступами.

Катрін промовила тремтячим голосочком, тонко, ніби злякано:

— Ви така гарна, пані! От якби мій брат побачив вас зараз! Чи й ви його любитимете?

— Аякже, аякже, — відказала Марго, а сама все думала з дедалі більшим обуренням: «Ні, до цього не можна допустити. Треба сказати їм правду».

— А де ваш песик, пані? Я ще зроду не бачила такого милого песика.

— Я тобі його подарую. — Марго пустила дівчину з обіймів. «Треба їх остерегти!»

— Я хочу дати вам одну пораду. — Марго нахилилася до Жанни й пильно подивилась їй в очі. Намір її був такий незвичайний, що її вперше зрадили красномовність і спокій. Вона не знала, як почати, важко дихала, і ніс її наче аж подовшав. — Тільки нікому не кажіть, що це я вас попередила!

«Оце ж воно, те таємниче, що дише загрозою з-під пишноти», — знову відчула Жанна. І відповіла:

— Та я знаю, що мене тут морочать і хочуть ошукати.

— Якби ж тільки це! Від'їжджайте звідси, пані! — вигукнула чи навіть вереснула Марго: то вже промовляла не душевна велич, як їй хотілось би, а чистісінький страх. Раптом голос її перейшов на шепіт: — Чи нас тут ніхто не чує? Беріть оце любе дитя, втікайте до себе на південь, якщо ще не пізно. Щоб чогось домогтися для себе, вам слід бути не тут — а вашому синові й поготів!

Та в найчеснішу мить свого життя Марго спіткала в Жанні тільки впертість і недовіру. Жанна давно вирішила не піддаватись на погрози. Принцеса так і не змогла викликати якийсь відгук на цьому старому обличчі, тому вона простягла тремтячі руки до молодшої, ніби просячи допомоги. Вона перевела погляд із Жанни на Катрін, але погляд той призначений був, як і перше, для Жанни. Хай вона бачить, як Марго силою своїх чорних очей збудила розуміння в ясних очах дівчинки. Не тільки розуміння, а вже й ляк!

Та Жанна вперто не хотіла їй повірити і коли помітила, що її дочка зблідла й ледве стоїть на ногах, розсердилася зовсім.

— Годі! — звеліла вона. — Йди ляж, дитино моя!

Аж коли двері за Катрін зачинились і флорентійський килим перестав колихатись, Жанна відповіла на пораду й пересторогу принцеси Валуа:

— Вельможна панно, я все зрозуміла. Ви мали посіяти в мені вагання й страх, це вам доручила ваша мати, королева. Скажіть же їй, чи побачили ви мене приголомшеною! А я, зі свого боку, можу вас повідомити, що пан адмірал домігся від короля всього, чого хочемо ми, протестанти. Вам самій не треба вирішувати остаточно, в якій бути вірі, поки ви не почуєте, що французький двір оголосив війну Іспанії. Але ви про це почуєте! В усякому разі, мій син, ваш наречений, з'явиться тут лиш тоді, коли наша сторона набере повної рили.

— Звичайно, вельможна пані,— відказала Марго.

Слабі груди королеви Наваррської рвучко, натужно здіймалися, коли вона вимовляла ті горді слова, але сестра Карла Дев'ятого, вже незворушна, як завжди, не бачила більше жодної підстави ні для неспокійного сумління, ні для великодушності. Вона знов міркувала, як на початку цієї розмови. «Так, вони небезпечні! Ці гугеноти — велика небезпека, і моя мати має рацію: проти них треба вжити рішучих заходів. Але вони згублять самі себе: це їхня доля, античний фатум!» — подумала вчена принцеса.

— Звичайно, вельможна пані,— сказала вона. — Я поміркую про ваші слова. — І низенько присіла в реверансі.— А коли переконаюся, що ви була мудріша, тоді, мабуть, і ваша віра стане моєю. Сподіваюся, що пан адмірал привезе з собою принца, мого нареченого, щоб ми вже всі були тут укупі.— Низенький реверанс, війнуло мускусом, і принцеса Маргарита рушила до дверей.

Жанна зайшла до своєї доньки, і та зустріла її зляканим поглядом широко розплющених голубих очей. Коли мати підійшла до ліжка, дівчинка обхопила її обома руками за шию:

— Я боюся, мамо! Я боюся!

Листи

Потім обидві вони написали в По, до Анрі. Листи писано, звичайно, в різних кімнатах замку Блуа, і Катрін нишком тицьнула свого тому самому гінцеві, що відсилала Жанна. Мати Анрі писала: «Ходи частіше на проповідь, а на молитву — щодня! Волосся зачісуй назад, але не так, як носили раніше! Треба, щоб ти зразу справив тут враження зграбного й сміливого юнака. Але гляди не від'їжджай з Беарну, поки я не напишу тобі знов».

А Катрін тим часом сповіщала брата: «Принцеса подарувала мені гарненького песика й частувала мене розкішним обідом. Вона мене дуже полюбила. Я добре знаю, братику любий: як я зараз тобі напишу, що мені тут страшно, то ти не зрозумієш. Ти ж мені наказував: тільки-но помітиш небезпеку — зразу гінця! Нічого я не помічаю, а звістку все ж посилаю. «Бережи її! Бережи нашу матусю!» — звелів ти мені поглядом, коли ми від'їжджали. Незабаром ми переїдемо з усім двором до Парижа, де у нас так багато ворогів. Я пильнуватиму, але хоч би вже скоріш і ти був з нами!»

У травні Жанна д'Альбре знов написала синові з Парижа, де вони жили в домі принца Конде. Писала вона ввечері, при відчиненому вікні, і лампа миготіла від теплого леготу.

«Портрета принцесиного я тобі добула й посилаю. Сподіваюся, що він тебе потішить. Мені тут, крім її вроди, таки справді чудової, мало що подобається. Королева Франції мене трохи під ноги не топче, і твоя Марго лишається папісткою: всі мої зусилля марні. Єдине тільки дуже мене потішило: я змогла сповістити Єлизавету Англійську, що твій шлюб уже вирішено остаточно. Сину мій, я не знаю, чи зможу весь час бути при тобі, щоб уберегти тебе від спокус цього двору. Не давайся, щоб тебе звели з доброї дороги, — ні в житті, ні у вірі!»

А в іншій кімнаті того самого будинку потайці дряпала пером сестра: «Хутенько пишу тобі про те, що сталося з нами сьогодні. Ми тут ходимо по крамницях, мама скуповує все для твого весілля. Сьогодні ми були у майстра, що робить портрети з принцеси, і хотіли вибрати найкращий, а надворі зібралися люди й почали нас лаяти. Вони кричали дедалі гучніше й погрозливіше, аж поки наша охорона їх розігнала. Мама сказала, що то тільки вуличні роззяви, їх у Парижі завжди повно; але я знаю, що вони лютували через твоє весілля. Цей народ його не хоче і всюди шукає сварки з протестантами. Декотрі з наших дворян зізналися, що це правда, коли я на них напосілась. Бо я не така дитина, як думають усі. У старої лихої королеви цілий полк фрейлін, а вони скрізь мають приятелів і підцьковують їх проти нас, а надто проти пана адмірала. Він прибув сюди з п'ятдесятьма вершниками. Пані Катрін лютує на пана адмірала, бо він завзято боронить нашу справу. Не насмію сказати, що він її боронить нерозважливо, бо я ж тільки дівчина. Все це я мусила писати похапцем, бо під моїм вікном на подвір'ї чекає кінний гонець, щоб я скинула йому лист, та й світло догоряє, а ще ж треба запечатати».