Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 130
Ця сцена була гідна їх, і обоє аж мліли з утіхи — Анрі найбільше від того, що радий був догодити цій жінці й любив її ім'я — Корізанда. А таке ім'я зобов'язувало виявляти високі почуття. Обоє сіли під тополями на березі Гаронни. Анрі трохи турбувався за коней, але ті вже скубли травицю.
— Мій неоціненний друже! — мрійно промовив він. А вона сказала прохально й водночас ласкаво:
— Величносте! — І широко розплющеними, сповненими невимовного щастя очима обвела спокійний краєвид, дерева, що ледь шелестіли під вітерцем, воду, що тихенько хлюпотіла внизу. — Ми з вами вдвох, на самоті! Ми нічого не знаємо про війну, ми ніколи й не чули про страхіття чуми. Усе це, певно, є на світі, але сюди воно не доходить. Підступні люди, що зазіхають на наше життя, марно шукатимуть нас — бо ми так далеко від усіх.
Він ледь повів плечем у бік чагарів, за якими залишив своїх супутників. А її почет чекав у гайку — Анрі розглядів там кількох вершників. Усі вони під'їдуть, коли він з Корізандою вдосталь натішиться ідилією. Анрі розбалакався й почав змальовувати своїй коханій острів, де вони житимуть удвох. Він недавно відкрив той острів, що весь зеленіє садами і його обмивають води каналу, по якому плавають легкі човники, а в гіллі щебечуть усілякі пташки.
— Ось тобі, щастя моє, їхнє пір'ячко. А ще охочіше я привіз би тобі рибки. Там стільки риби — просто жах, і зовсім задурно: великий короп — три су, а щука — п'ять.
Він мимохіть збився з високих почуттів на факти, а тому й вона сказала, що пиріг, якого він їй прислав, був дуже смачний. Ну, а щодо приручених вепрів, то вона звеліла випустити їх у парк біля її замку Ажетмо, і їй важко навіть уявити собі щось чарівніше, ніж ті люті звірі, порослі колючою щетиною.
— Величносте, ви несхибно вгадуєте смаки вашої вірної служниці. Я довіку не зможу віддячити вам!
Дама вимовила ці слова не без іронії, але та іронія була чисто материнська. Та й ще б пак. Одного віку з ним, але насправді доросліша за нього, ця тридцятидворічна жінка незворушно дивилась, як його руки блукали по її тілу. Біле її обличчя анітрохи не зашарілось, очі лишалися спокійно-ласкаві, немовби він пестив зовсім не її. Вона знала, чого хоче, і гадала, ніби кермує ним. У цю хвилину вона мирилася з його королівським себелюбством, тому й згадала про його дарунки та свою вдячність, хоча й не без насмішкуватої поблажливості. І аж потім показала йому свої дари: вони були незрівнянно більші й робили його її боржником — навіки, як сподівалась вона.
Дама плеснула в долоні, і з лісу вилетіли два вершники — якісь не знайомі Анрі офіцери. Аж як вони спішились, Анрі розглядів на них стрічки його кольорів. Зірвавши з голів капелюхи з пишними плюмажами, вони махнули ними над землею й попросили в графині де Грамон дозволу показати королю Наваррському її новий полк. Вона ствердно кивнула головою. Ще один помах плюмажами над землею — і офіцери чвалом помчали назад; Анрі не встиг і отямитись. Ніхто не вмів дивувати його такими несподіванками, так переносити його в країну чудес, як Корізанда.
— Ваша величносте! Я себелюбка, — сказала вона, не даючи йому подякувати. — Я хочу побачити вас великим королем.
— Чи не зостанетесь ви при збитках? — відказав він. — Навіть ставши королем Франції, я не зможу гідно віддячити вам за те, що ви робите для мене тепер.
Справді, ця Корізанда йому неоціненний друг! Сльози захвату виступили в нього на очах; він хіть-не-хіть мусив схилитись перед нею. Від самих жінок залежало, чи вони викликають у нього захват чи зневагу. Вони — саме життя, і разом з життям міняється їхня ціна. Сьогодні графиня Діана досягла найвищої, і вона це зрозуміла. Велика заслуга була в тім, що вона хотіла не дати йому вимовити слів, за якими він згодом пошкодує, і вона чинила дуже розумно, спиняючи його.
— Мовчіть, ваше величносте! Коли ви вступатимете в столицю свого королівства, зведіть погляд на один балкон. Цього буде досить, більш мені не треба нічого.
— Ви вступите туди зі мною, пані.
— Як це може бути? — спитала вона з боязкою надією: розум, на жаль, змовкає, коли заб'ється серце.
— Ви станете моєю королевою! — І Анрі, врочисто підвівшись, озирнувся довкола, ніби шукав свідків — а їх поблизу було чимало: з кущів уже вийшли його люди, та й її супутники показались на узліссі. Але враз його обличчя спохмурніло, він сердито тупнув ногою й промовив несподівано різким голосом:
— Знаєте, хто мене зрадив, хто наслав ворогів, щоб мене спіймали, — отоді, коли попався тільки слуга? Я знаю. Покійна королева Наваррська.
Він був такий лютий на Марго, що назвав її покійницею. Поїхавши від нього, вона засіла в укріпленому місті Ажені й там плела інтриги, щоб його згубити. А він бажав згуби їй. Жінка, що дивилась на нього тепер, злякалась: перед нею збурилася стихія. «Що я таке поруч нього? Чужа людина. Що від мене залишиться? Його листи, тобто лише слова, та й ті він каже собі, а не мені. Лиш той, хто зовсім самотній, звертається до музи». Одну мить вона розуміла це. Передбачала нескінченні прикрощі майбутніх років: він її весь час обдурюватиме, так і не одружиться з нею, а врешті почне навіть соромитись її, бо стан у неї обважніє, а на шкірі повиступають червоні плями. Але мить відлетіла, і вона забула все. Вдарили барабани, і показався полк.
Швидким маршем, легко й бадьоро обтікав він гайок із двох боків. На широкій луці обидві колони зімкнулись, і офіцери доповіли графині, що її полк прибув. А вона, підібравши довгу сукню, трохи схилила перед королем одне коліно на знак запрошення. Він узяв її за кінчики пальців, підвів, і вони вдвох підійшли до вишикуваних лав. Там вона знов уклонилась йому — цей раз дуже низько, — і над головами в двох тисяч воїнів лунко прокотився її голос:
— Ви солдати короля Наваррського!
Король поцілував графині де Грамон руку. Потім наказав прапороносцеві вийти вперед і попросив її освятити прапор. Вона зробила це й притулила важкий гаптований шовк до свого білого лиця. А тоді король Наваррський сам обійшов лави. То одного, то другого солдата він, упізнавши, хапав за вилоги; а іншого несподівано обнімав: цей уже служив у нього. Всім хотілося почути, що він каже кожному, та нарешті він звернувся до всіх.
— І я, і ви, — сказав він, — тепер чистенькі та чепурненькі, мов щойно народились на світ, але недовго будемо такі. Наше вояцьке діло — це сама кров і порох. Живий і цілий залишиться той, хто добре мені служитиме й не відстане від мене і на довжину ратища. З тими лежнями, що хочуть нас побити, я завжди вмів упоратись. Стежка до спасіння вузька, але нас веде за руку сам бог.
Ось що сказав король Наваррський двом тисячам своїх нових солдатів, і вони повірили кожному його слову. Відразу вдарили знов барабани, розгорнувся прапор, і король сів на коня. У нього вже не знайшлося часу підставити руку під ногу графині, щоб підсадити її в сідло. Вона сама злетіла в нього й помчала геть, а за нею дами та дворяни її почту.
Анрі навіть не глянув їй услід: він тепер мав свій полк.
Щодуху
Тільки-но він вивів полк на шлях, як на ньому ген удалині заклубочилась курява — хто ж її міг збити, як не ворог? Уже чути було й тупіт копит. Анрі звелів солдатам залягти в рові й поховатись у лісі, поки з'ясується, на кого треба вдарити. З жовтих клубів виринули перші вершники: ось вони вже зовсім близько. Нумо на них! Сам Анрі та його дворяни, загородивши своїми кіньми дорогу, похапали тих вершників за поводи. Один з них від поштовху злетів з коня і, ще лежачи між копитами, закричав щосили, ніби в великому жахові:
— Король Франції!
В ту саму хвилину хмара куряви відкрила очам усіх те, що ховала в собі: запряжену шестернею карету, форейторів, ескорт, почет; усе те мчить щодуху. Анрі вже не встигає звільнити дорогу, і карета, хитнувшись, стає. Коні, так раптово зупинені, тремтять, візничий лається, вершники зводяться в стременах, декотрі вихоплюють зброю.
- Предыдущая
- 130/150
- Следующая