Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 126
— А ще краще — той тягар полегшувати, — додав Анрі.— Наточити собі вина з барильця — це дорого не коштує: дешевше, ніж точити кров з людей.
Випещена принцеса Валуа, колись славлена й оспівувана за майже безсоромну пишноту уборів, у яких вона виступала під час процесій, скромно схиляла голову. Тепер вона й не мріяла про те, щоб піднестися вище свого нинішнього становища провінційної монархині. Своєму коханому владареві вона зичила більшого, бо давно вже була згодна з ним щодо його призначення, — тільки воліла, щоб воно здійснилося чимпізніше. Адже в її брата короля, якого вона не любила, ще міг народитися спадкоємець — і тоді їхній рід не вимре. Часто Марго поділяла почуття брата, а не Анрі, і розуміла, чому він такий щедрий і ласкавий до тих любчиків, мов до рідних дітей, хоч то були всього лише дрібні шкодливі авантюрники. Йому просто хотілося вбачати в них своїх дітей, хотілося, щоб вони справді стали його дітьми, — тоді б він не був зовсім самотній серед хижих звірів, що роздирали його в снах. Так, Марго часом розуміла брата — в ті хвилини, коли сиділа сама, поринувши в роздуми. Ось тепер він і брата того Жуайоза зробив герцогом і одружив з другою сестрою королеви. Він навіть не виплачує вже платні війську й каже: «Я візьмусь за розум, аж як поодружую всіх своїх дітей». «Його дітей?» — думала Марго. Довго сиділа вона й зітхала, втупивши очі в полум'я свічок, і не помічала, як легкий протяг перегортав сторінки її книжки.
Якось вона отримала звістки, що дуже її схвилювали, і зразу послала по Анрі; але того не було, він кудись поїхав. Замість нього прийшла Фосеза — помарніла, бліда, обличчя видовжене, настрій кислий. «Скоро між ними все скінчиться», — майнула у Марго думка; але в ту мить їй дужче за все хотілося поділитись прикрощами з кимось, хай навіть із цією дівчиною, що пригорталася до його грудей, як колись пригорталась вона.
— Фосезо! — вигукнула бідолашна Марго й розчулено обняла дівчину — вже не високовчена дама, не принцеса, а просто жінка, що шукає розради. — Фосезо, це ж якась комедія, страхітна комедія: мого брата, короля Франції, хочуть ув'язнити в монастирі, бо в нього з королевою немає дітей. Та він і сам уже вбирається, як чернець, поскидав плюмажі й банти, відіслав геть любчиків і ходив на прощу з королевою, щоб вона зцілилась від неплідності й народила йому дофіна. В нього потім усі ноги були в пухирях, проте королева так і лишилась неплідною. Аж сміх бере… І справді, чи не смішно: не спромогтись на таку просту річ — народити дитину! Це ж посміховище для цілого двору: всі глузливо поглядають на королеву, на її живіт. А короля аж позіхи беруть від марних зусиль стати батьком, і за ним позіхають усі. От веселий двір, ха-ха-ха!
Силуючи себе засміятися, Марго ковзнула руками по Фосезиному тілу, і цей випадковий доторк відкрив їй те, що вона помітила б раніше, якби хотіла помітити. «Інша, чужа народить дитину від Анрі. А я — ні, я не спромоглась на таку просту річ. Я глузую не з короля й королеви, а зі свого власного нещастя!» Вона мацала дівчині живіт, аж поки та розсердилась.
— Що це ви надумали, пані! — засичала Фосеза. — Я поскаржусь королю, що ви мене мучите!
— Донечко, не сердься, хіба ж я могла б завдати болю його дитині!
— Ви, пані, ще й ображаєте мене! — Колись таке лагідне дівча тепер задихалось від гніву; в Фосези аж посиніла шия. — Якби король не поїхав кудись, він би зразу підтвердив, що ви на мене зводите наклеп. Усі на мене набріхують, пані, а ви мене незлюбили й хочете згубити! — заверещала вона, перевівши дух. А Марго відповіла ще тихіше:
— Не кричи, донечко, а то всі почують. Нащо це? Довірся мені. Я ж тобі добра зичу, як рідна мати. Ми могли б удвох кудись поїхати, і я б тобі сама допомогла в усьому.
— Ви хочете відібрати мені життя, пані! Те, що ви думаєте, — неправда!
— Та послухай же мене. Ми скажемо, ніби втікаємо від чуми, бо вона справді з'явилася тут недалеко в одному домі, і той дім належить королю.
— Король! — вереснула розлючена Фосеза, почувши цокіт підків, кинулась до дверей і трохи не впала, спіткнувшись. Королева підхопила її, щоб чого не сталося дитині. А незабаром увійшов сам Анрі, видимо сердитий на бідолашну Марго. Хоч як докладно пояснювала вона йому, що сталося насправді, він не вірив. Він вірив дурненькій малій брехусі. І Марго вперше виразно усвідомила, що її щастю настав кінець. Вона втратила віру в себе, ту горду віру, що не покидала її весь час, поки вона жила при наваррському дворі. А втративши певність щодо майбутнього, вона зразу відкинула й стриманість і попустила повіддя своїй жадібній до насолод вдачі, як робила колись у Луврі.
Трохи перегодом до Нерака прибув для переговорів її улюблений брат д'Анжу — раніше д'Алансон, — а з ним його красень стайничий. Ледве-но Марго побачила цього дворянина, як він заволодів усіма її думками. Перед братом вона не стала прикидатись. Якби вона була чоловіком, та ще таким бридким, як він, то з неї, певне, вийшов би такий самий вертун, як із нього, і вона могла б розтринькувати своє життя все відразу, а не частинами.
— Такого красеня, як Шанвалон, не бачили з античних часів, — запевняла Марго.
— Ну, то відріж йому голову, — порадив брат. — Звели її набальзамувати, оздобити самоцвітами й вози її з собою повсюди: це найпевніше діло, як ти сама з досвіду знаєш, сестричко.
— Він — сонце моєї душі! Єдине сонце! Моє щастя, мій Нарцис[139], він для мене дорожчий від усього на світі!
— Я перекажу йому кожне твоє слово, — пообіцяв брат, ще й вельми охоче. — Хай це буде наука твоєму рогоносцеві Наваррі. Він посварив зі мною англійку, а вона ж сама щоранку приносила мені шоколад. Називала мене своїм італійчиком і все намагалась помацати, чи немає в мене прихованого горба. Ха-ха-ха!
Сміявся він так само, як його вродлива сестра, — м'яко й співуче, ніби звучала басова струна на скрипці. На жаль, у тих гарних звуках вчувалося щось моторошне, бо виходили вони з занадто миршавого тіла.
— Мені здається, що скоро одній королеві вкрай набридне її двір і я знов побачу її в Парижі,— сказав він згодом, уже прощаючись, і поїхав разом із незрівнянною античною дивовижею, що служила в нього стайничим. А Марго подалась на води, і супроводили її тільки фрейліни та придворні, але не Анрі. Він повіз Фосезу на інші води. Перед тим він наполегливо домагався, щоб обидві жінки поїхали в одне місце. Він сподівався, що любов до нього помирить їх, — і цієї помилки обидві не могли йому пробачити, хоч у ній нема нічого незвичайного. Власне, на цю помилку штовхнуло його жалісливе серце, бо він бачив, що бідолашна Марго часто плаче. Плакала вона, звичайно, через те, що Фосеза народить дитину, а вона ні, плакала за собою, за своїм щастям, утраченим через неплідність. Смутив її і неспокій серця, що знову заволодів нею, вкинув у нову любовну пригоду. Але й услід тій пригоді, вслід античному красеневі посилала вона свої сльози, і це трохи втішало її: принаймні цього болю вона сама завдала собі, а не інші, не пережите приниження.
«Якби ти знав! — із мукою в серці думала Марго, коли Анрі напосідався на неї, щоб вона поїхала на води разом з ним і Фосезою. — Якби ти знав, що я тебе ненавиджу, а люблю тільки мого Нарциса!» То була неправда: тоді Марго ще зовсім не почувала ненависті до Анрі; та толи силуєш себе до цього, то врешті-решт можеш і справді зненавидіти, хоч спочатку сам у те не віриш. Анрі довелось вибирати, і вибір його спинився на коханій, а не на найщирішій приятельці. Він повіз Фосезу в гори на півночі від По, в О-Шод — відлюдне містечко, куди нелегко добратись. Дорога туди вела через одне з найнебезнечніших місць у цілих Піренеях, прозване Дірою, — а особливо важко було везти туди жінку в такому стані, як Фосеза.
Саме тоді про все дізналась і заздрісна панна Ребур — доти вона вірила, що в Фосези справді болить живіт, бо та об'їдалася солодощами. Але вона не сказала про своє відкриття нікому й користалась ним тільки для того, щоб залякувати ненависну королеву коханку, коли вони лишались удвох. Нічого кращого бідолашна Марго не могла й бажати. Якраз тому вона й вирядила Ребур з Анрі та Фосезою і могла в думках тішитись хоч цією однією помстою, коли, самотня й покинута, купалася в цілющих джерелах Баньєра. Це містечко лежить уже в рівниннішій місцевості, в краю Бігорі, а не в гугенотському Беарні,— адже Марго заприсяглася, що там і ноги її не буде, коли її так тяжко образили в По через католицьку обідню.
139
Нарцис — персонаж грецької міфології, символ надзвичайної вроди.
- Предыдущая
- 126/150
- Следующая