Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 2

— Так, я скажу Генріхові, що буду найвідданішою йому людиною, коли він погодиться найближчими днями виїхати.

— Це добре, але я для тебе теж дещо зробив, — нагадав Функ. — Без моєї згоди ти звідси не виберешся.

Навіть найкращий спеціаліст не зміг надати спокійного виразу спотвореному жахом обличчю Рудольфа Шварцкопфа, — в труні його прикрили крепом.

Німці, котрі жили її Ризі, не полюбляли Шварцкопфа за те, що він з погордою ставився до впливових співвітчизників і надто демонстративно поважав професора Гольдблата.

Приятелювати з євреєм, нехай він хоч геній, — це ж виклик товариству!

Ходили чутки, нібито Шварцкопф вимагав, щоб син одружився з дочкою професора Гольдблата. Щоправда, подейкували також, що коли поєднати роботу Гольдблата — вченого-тсоретика — з енергійною діяльністю Шварцкопфа в галузі техніки, то це дасть такі патенти, якими можуть зацікавитися навіть великі держави.

Високий, ставний, із суворим обличчям і гордовитими манерами, Рудольф Шварцкопф зумів створити собі репутацію вольової, рішучої натури, хоч, власне, був людиною вкрай неурівноваженою, підозріливою і хворобливо самолюбною.

Небажання Шварцкопфа переселятися до Німеччини пояснювалося, головне, тим, що в нього там був менший брат, якого він небезпідставно вважав нездарою, тупим пруссаком. Прижитий батьком від покоївки ще за життя дружини й пізніш усиновлений, він тепер став значною фігурою в гітлерівському рейху. І він, безперечно, скористається своїм становищем, щоб по-своєму помститися старшому братові за його гидливо-пихате ставлення до себе: виявлятиме йому поблажливе покровительство, вимагаючи замість цього шанобливості до своєї матері, колишньої покоївки Анні, а тепер вдови пані фон Шварцкопф.

Рудольф Шварцкопф знав майже все, що стосувалось радіотехніки, і майже нічого з інших галузей людської думки.

До фашизму він ставився терпимо, вважаючи, що фашизм відбиває сліпий відчай нації, приниженої воєнною поразкою. І перемоги, які здобула тепер Німеччина в Європі, він пояснював тим, що народи переможених держав мають нормальне людське мислення, якому чужі ідеї несамовитої жертовності заради світового панування чи любові до вітчизни.

Рудольфів брат, штурмбанфюрер Віллі Шварцкопф, не раз писав крейслейтерові Функу, що тепер, коли Латвія стала соціалістичною, подальше перебування там Рудольфа може зашкодити партійній кар'єрі його, Віллі, і вимагав від крейслейтера вжити рішучих заходів.

Незадовго до вбивства Рудольфа Шварцкопфа голова Раднаркому Латвії відвідав інженера й спитав, як той поставиться до висунення його кандидатури на пост директора науково-дослідного інституту.

Шварцкопф сказав, що подумає.

Того ж дня до нього без попередження прийшов крейслейтер Функ і з обуренням заявив, що німецькі кола в Ризі вважають поведінку Шварцкопфа зрадницькою по відношенню до національних інтересів рейху.

Генріх не надав особливого значення тому, що батько був дуже схвильований після цього візиту. Роздратоване самолюбство інженера особливо страждало, коли йому нагадували про брата — штурмбанфюрера, неабияк обізнаного у всіх його справах і поведінці.

Заспокоївся Шварцкопф тільки тоді, коли Йоганн Вайс приніс замовлені йому прилади, виконані не тільки з особливою старанністю, але й з додатковими технічними вдосконаленнями, не передбаченими в кресленнях.

Йоганн Вайс поводився у Шварцкопфа невимушено, але з тим особливим тактом, що мимоволі імпонував інженерові: той терпіти не міг будь-якої фамільярності.

Вайс відзначався стриманістю, готовністю прислужитися, однак на запобігливість у нього не було й натяку. Відчувалося, що він схиляється перед знаннями свого патрона. Проте його цікавість у галузі техніки не йшла далі замовлення, яке він виконував. І коли Шварцкопф захоплено починав розповідати про задумані праці, Вайс чемно нагадував, що він не досить освічений і, на жаль, йому важко зрозуміти технічні ідеї, які розкривав перед ним Рудольф Шварцкопф.

З Генріхом Шварцкопфом Вайс був дуже приязний, але і з батьком, і з сином він тримався із скромною гідністю людини, яка добре знає, що вони нерівня.

Незважаючи на це, Генріх не раз запевняв, що Йоганн — справжній друг, і навіть ввів його в дім професора Гольдблата, дочка якого Берта в неділі збирала в себе молодь, переважно музикальну. Берта вчилася в консерваторії, але вже давала концерти, і не тільки в Латвії: два роки тому вона виступала в Стокгольмі і Копенгагені. На музичних вечорах Йоганн Вайс скромно сидів десь у куточку. А перед вечерею ішов на кухню й допомагав куховарці нарізувати тоненько шинку для сандвічів, відкорковував пляшки, колов лід для коктейлів.

Коли Генріх запитував Йоганна, якої він думки про Берту, Вайс казав:

— Вродлива!

— Ну, а ще?

— Талановита…

— Ну-ну, далі, — нетерпляче вимагав Генріх.

— Вона буде знаменитою.

Генріх хмурнів і казав, нервово пересмикуючи плечем:

— От-от. І їй потрібен чоловік, який тягатиме за нею чемодан, обклеєний етикетками всіх готелів світу. І батько вимагає, щоб я одружився з цією гордячкою єврейкою заради його мети: він хоче зробити професора співробітником своєї фірми «Рудольф Шварцкопф».

— Та чому ти вважаєш її гордячкою?

— А тому, що вона із своїм фортепіано мріє про свою владу над натовпом так само, як ми, німці, про світове панування!

— Ну, це не те саме…

Генріх промовив роздратовано:

— Батько, мабуть, не дуже симпатизує фашизмові. Він сам хоче прибрати до рук Гольдблата, перетворити його задуми на патенти і стати одноосібним володарем фірми, що торгує технічними ідеями. І таким способом диктувати свою волю найбільшим світовим концернам.

— Він технократ і фантазер.

— Але він дуже талановита людина. А я?

Вайс завагався:

— Ти надто розкидаєшся. І, по-моєму, надміру захоплюєшся спортом.

— Це допомагає ні про що не думати.

— По-моєму, це неможливо — не думати.

— А я й прагну неможливого, — різко закінчив розмову Генріх.

Йоганн Вайс останні місяці завжди супроводив Генріха на мотодром і на узмор'я, де Генріх тренувався на мотоботі.

Місяців зо три тому, коли вони одного разу вийшли в море в негоду, знявся шторм. Крутою хвилею мотобот перекинуло. Вайс врятував Генріха. Та, коли Генріх урочисто заявив, що вся Рига дізнається про Йоганнів подвиг, Вайс попросив Генріха нікому про це не казати; якщо з'явиться замітка в газеті, власник автомайстерні Фрідріх Кунц звільнить його з роботи, бо власники майстерень, які обслуговують моторні судна, звинуватять Кунца в тому, що він порушує комерційні правила, посилаючи свого робітника обслужувати спортивні катери.

Йоганнове прохання Генріх виконав. Стриманість Вайса він вважав за обмеженість його натури, позбавленої пристрастей, захопленості чимось високим, а його розважливість вважав за суто національний практицизм, навіяний старонімецькою добропорядністю, не більш.

Про своє дитинство Вайс розповідав неохоче, посилаючись на те, що рано осиротів. Працював він на фермі, яка належала емігрантам з Росії. Родинне тепло відчув, тільки оселившись у тітки, а вона взяла його до себе, коли стала самотньою і її охопив страх смерті. Ця тітка допомогла йому відчути себе знову німцем. У неї була хороша бібліотека. І тільки з книг він почерпнув дещо про свою батьківщину, яку він, звісно, любить, та, на жаль, недостатньо знає. Зате лекції в клубі об'єднання допомогли йому глибше познайомитися з тим, що він знав лише поверхово.

У мотоклубі Вайс бував тільки як особистий Генріхів механік і ніколи не переступав межі, що відділяла технічного робітника від справжнього спортсмена. Він не відмовлявся підготувати машину до пробігу, зробити на місці дрібний ремонт, але, закінчивши роботу, кожного разу писав на блокноті рахунок, відриваючи аркушик, давав його власникові машини і був невдоволений, коли зволікали з розрахунком.

Одержуючи більше, ніж належить, він стримано дякував, але ніколи при цьому не усміхався.