Дурниця - Мирний Панас - Страница 12

- Де ж ви заховали? - питаю його.

- Та встромив у стріху в повітці, - одказав він. - А тепер обшарив усю стріху, - немає!

- Чого ви у стрісі шукали? - спитав його Омелько. - Може книжечки якої?

- А що? - боязко попитався Пищимуха.

- Стражник витяг якусь книжечку з стріхи! - випалив Омелько. - «Отой, - каже, - гість чогось за повітку ходив. Треба, - каже, - піти довідатись, чи не переховував чого?».

- Ну? - ледве вимовив Пищимуха, вирячивши очі.

- Як звернувся стражник, - повідав далі Омелько, - то й каже: «Думав, - каже, - бонба або рушниця, а воно - книжечка якась. Треба, - каже, - подивитись, що воно таке». Ну, ото ми і увійшли до кухні. Почав він при світлі розглядати та читати. Читає, не втне. «Писано, - каже, - як слід, а виходить - якісь теревені по-мужичому».

- Та й де ж він дів ту книжечку? - попитався уже я.

- Де ж він дів? Даваймо, - каже, - порвемо на цигарки!

- Що ж, і порвали? - злякано скрикнув Пищимуха.

- До канцура рознесли! - спокійно одказав Омелько. - Тому - листочок-два дав, другому ткнув... Спасибі і мені якусь там частину перекинув. Ось трохи залишилось.

І, се кажучи, Омелько витяг із кишені декілька листочків.

Пищимуха не взяв їх, а вихопив з Омелькових рук та мерщій - до світла. Глянув і я. То справді було декілька листочків Пищимухиного позову... Пройняв мене нестямний жаль!

- Чи ти, - кажу Омелькові, - знаєш, що се таке? Хто се писав?

А почім же я знаю? - одказує Омелько.

- Се, - кажу йому, вказуючи на Пищимуху, - он хто писав... Сам з своєї голови викладав... Може, не одну нічку не спав та пригадував, як би краще написати... А ви, йолопи, що осе наробили? - докірливо вичитую Омелькові.

- Вас би так пошматувати, як ви своїм вчинком моє серце пошматували! - скрикнув трохи не з плачем Пищимуха...

Омелько здвигнув плечима і промовив:

- Якби ж ми знали, що воно таке дороге, то, може, і не рвали на цигарки. А то сам стражник каже: «Я думав, - каже, - що в стрісі переховується бонба або рушниця, а воно - дурниця!..». Так і сказав. А стражник же не простий чоловік: всяку всячину знає! - додав нам Омелько.

Пищимуха, наче в нього зуби заболіли, ухопився за голову руками; а ми з Параскою жалісливо глянули на нього та й похнюпилися. Один тілько Омелько, дивуючись, поводив плечима та розводив руками.