Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 86

Росіянин заскрипів зубами. Відповідь проста: він схибив на само-му початку. Символи на стіні — це не дріб і взагалі, мабуть, не число. Це щось інше.

ХСV

Пілоти заправили «Мі-17», опустили польовий електронасос і шлан¬ги назад у сховок, замаскували закопану в землю цистерну і байдику-вали. Стрільці розташувались на західному схилі кряжу, задля захис-ту від сонця спорудивши з футболок сміховинні подоби тюрбанів і повкладавшись на взяті з вертольота рюкзаки. Зі сторони складало¬ся враження, що ґевали, як і пілоти, били байдики. Але то лиш на пер¬ший погляд. Насправді чоловіки, не відриваючись, спостерігали за рів-ниною на заході,

Левко сидів у тіні за хвостовою рампою гелікоптера і стежив за стрільцями.

Джейсона не було. Щойно чорний пікап «Тоуоіа Нііих» підкотив до стоянки, чоловік заскочив на пасажирське сидіння. Незважаючи на то¬новані вікна, Левко роздивився і впізнав водія — за кермом сидів той самий рудий бородань, що стежив Гуннаром Іверсом, швендяв непода¬лік хатини Бенгта і дивовижним чином опинився в Куско в той самий час, коли туди прилетіли українець і його друзі. Рудий і сивочолий по¬тиснули руки і, схилившись над Тим місцем, де розташовується важіль коробки передач, обнялися. Левко спостерігав за ними з холодною бай¬дужістю. Хлопець не дивувався, як не дивується людина, що вставляє останній пазл у картинку, адже задовго до цього бачить, що за малюнок перед нею. Перекинувшись кількома словами з Джейсоном, рудоборо¬дий повернув голову і втупився в Левка. Ось тоді, не раніше, українець відчув, як його кишки намотуються на вертел. Не відриваючи погляду, рудий щось проказав сивочолому. Той розтягнув губи в посмішці і по¬плескав приятеля по плечу, неначе промовляючи «розслабся». Про¬те рудий не розслабився. Він продовжив щось запекло доводити Джейсону, аж поки той не обірвав його, роздратовано махнувши рукою.

Не витримавши погляду, Левко відвернувся і зайшов завертоліт. ЗічЯ дом Джейсон висунувся у вікно, прокричав останні настанови Віктощ ру й стрільцям, і «Toyota», круто розвернувшись, помчала на північний і захід.

О13:06 сієста закінчилась. Один зі стрільців випростався, приЛ клавши бінокль до очей. Віктор Шако, краєм ока помітивши рух у за*І хідній частині каменистої гряди, також підвівся.

—Щось бачиш, Луїсе?

М’язиста фігура стриміла нерухомо, і тільки через п’ять секундіпов рив вітру доніс відповідь:

Їдуть...

Стрільці стали спускатися. Левко спершу подумав, що то повертаєте ся Джейсон, але з подивом відмітив, що гевал и тримають М16 наперевМя (стволами донизу), а не за плечима. Наступної миті з «Мі-17» вискочйіі Віктор, несучи в кожній руці по штурмовій гвинтівці. Пілот передав гвинтівки Джиму Ломбарді й Гордону Лі Куперу, а сам озброївся пі сто« летом «Glock», попередньо перевіривши кількість набоїв у обоймЙИ

—Заповзайте у вертоліт і не висовуйтесь, поки вас не поклиЯ чуть. — Віктор загнав Левка й перуанця в гелікоптер і зачинив за;ни*1 ми дверцята.

Невдовзі до «Мі-17» підкотили два вантажні автомобілі: стара ав«| томобільна цистерна на колісний базі «МАЗ-500» (що збереглась у Перу з часів співпраці з Радянським Союзом) і легка китайська ваиЯ тажівка «Foton OLLIN» з відкритим кузовом і невисоким бортамиJ Левко прикипів до ілюмінатора, спостерігаючи за тим,’що відбувалщ ся на стоянці.

Один зі стрільців залишився на кряжі, спостерігаючи, чи не причеі пився за вантажівками хвіст, інший підлетів до кабіни «Foton’a»ii ти-і цяючи штурмовою гвинтівкою в салон, схопив простягнуті докумейИ ти. Смаглявий водій-перуанецьз пощербленим лицем і пожовтілими від тютюну й коки зубами, нахиливши корпус, поклав руки на кермоі Джим і Гордон Лі тримали під прицілом автомобільну цистерну: П^І ревіривши паспорт першого водія, стрілець перебіг до цистерни, воі дій якої так само, як і його колега, підкреслено витягував руки над п4| неллю. Ґевал забрав і його паспорт теж.

Схоже, з документами все було гаразд. Стрілець дав знак Віктору^ ІИако,,і той разом з Джимом заходився розкручувати зливний шланг] автоцистерни. Вони діяли швидко, але без поспіху, а Гордон Лі в цей час не зводив М16 з кабіни вантажівки. Водії-перуанці сиділи й не во| рушилися, неначе два роботи, в яких після вилучення паспортів ви-І

микається живлення. Віктор і Джим упорались за хвилину — авіацій¬не пальне з автомобільної цистерни потекло в замасковану підземну ємкість

У кузові «китайця» стояло п’ятнадцять менших цистерн діаметром п’ятдесят з половиною сантиметрів і висотою один метр. Кожна єм¬ність вміщала двісті літрів рідини. Придивившись до маркування, Лев¬ко з’ясував, що в них розлите дизельне пальне, певно, для електроге-нератора та інших потреб Твердині — загалом три тисячі літрів.

Стрілець, що перевіряв документи, обійшов навколо вантажівки і двічі махнув рукою Гордону Лі. 2-ий пілот кивнув, підступив до «Мі-17» і розкрив вхідні дверцята.

—Виходьте, ледарі, — кинув у салон.

Левко, а слідом за ним молодий перуанець зіскочили на пісок.

—Туди. Гордон Лі показав дулом штурмової гвинтівки в на¬прямку вантажівки з двохсотлітровими цистернами. Ворушіться.

Ґевал, тримаючи М16 у одній руці (стволом у небо), іншою розкрив замки і відкинув задню кришку кузова. Джим Ломбарді, лишивши Ві¬ктора наглядати за наповненням великої цистерни, підбігдо «Рокт’а», дістав з-поміж цистерн дві дерев’яні дошки, одними кінцями приста¬вив їх до кузова, а іншими впер у пісок. У цей час підоспіли Левко з пе¬руанцем. Джим заскочив у кузов, повалив крайню цистерну на бік і зі¬штовхнув її донизу. Важенна металева ємкість, злегка прокручуючись, зісковзнула по дошках, вдарилась об землю і покотилася під колеса «МАЗа». Левко насилу встиг ухилитися — металева бочка прослиз¬нула за сантиметр від пальців правої ступні.

—Ловіть їх, бовдури! — сплюнувши на землю, гаркнув Джим Ломбарді. Хлопець був приблизно однакового з Левком віку і ко¬мандний тон разюче не пасував йому. Лео пригадав кривоногого коротуна Намчука, полковника з військової кафедри, чий зріст не перевищував метра п’ятдесяти п’яти сантиметрів і який завжди на¬магався страшно горланити під час шикувань, хоча навіть якби він ричав наче лев під час сезону злучок, ефект від того був би ніякий: голосові потуги горе-полковника звучали непереконливо (це ще м’яко сказано) й смішно — курсанти потішались над Намчуком. Хай там як, але українець збагнув, що зараз краще виконувати, що на¬казують, і скорився. — Спиняйте і відкочуйте вбік! У нас сто секунд на розвантаження! Давай! Давай! Не здумайте піднімати, нам їх ще у вертоліт заштовхувати.

Наступне двохсотлітрове барильце вони з перуанцем вправно спі-ймали, розвернули і відкотили вбік.

У сто секунд вони, звісно, не вклалися, та загалом розвантаження двоосного «Foton’a» не зайняло більше віддесяти хвилин.

Коли велика цистерна наповнилась, стрілець всучив паспорти воді-ям і недвозначним жестом показав, що їм слід забиратися геть і то як-найшвидше. Автоцистерна і легкий «Foton OLLIN» розвернулись і, тяг-нучи за собою пухнасті пилові хвости, заторохтіли пустелею.

Протягом наступної години Левко і перуанець вкочували чере.ч розкриту задню рампу розкидані по піску цистерни в багажний від¬сік «Мі-17», де ставили їх сторчма. Котити було легко, найважче було ставити барильця, що важили більше двох центнерів, у вертикальне по-ложення. Після того як остання цистерна стала в вантажному відсіку, Левко ледве стояв на ногах. Віктор Шако дав хлопцеві води й чотири санд¬вічі (які наситили його приблизно так само, як ранкова роса насичує пус¬тельну землю вологою), після чого загін повернувся до байдикування,

Вони чекали Джейсона.

ХСVІ

До сутінків Х’юз-Коулман не з’явився.

Температура швидко падала. О 18:00 вона скотилась до +19°, а чере.і дві з половиною години опустилась ще на 10 °С. Холод відчутно діймав.

Джим і Гордон Лі викопали неглибоку яму, розпалили вогнище і ро-зігріли вечерю. Після трапези перуанець заліз у спальник, підсунувся під днище вертольота і майже зразу захропів. Стрільці, повернувшись від кам’яної гряди, повечеряли і також стали готуватися до сну. 1 Лев-ко раптом збагнув, що сьогодні ніхто на Джейсона не чекав — чолові¬ки знали, що ночуватимуть у пустелі.