Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 143

Калашникови і вперти приклади у плечі. Чотири проти чотирьох (якщо не брати до уваги Джейсона, який так сильно натиснув стволом на скошений лоб пігмея, що піддулом сформувався блідо-рожевий відбиток). Двоє інших перуанців шщ реминалисьз ноги на ногу, не ризикуючи витягувати АКМи з-за спин.,

—Джейсоне, *— Кіспе опанував себе і розвів руки, показуючи, що не збирається різко рухатись, — давай не будемо вчиняти дурниць... давай будемо домовлятись... як ми робили завжди.

Левко переводив погляд з охоронців на стрільців. Першій пони¬клі, бліді й налякані — пітніють, переступають з ноги на ногу, трима¬ють голови піднятими, не думаючи про те, щоб цілитись. Другі зо-і середжені й упевнені в собі, справжні професіонали, які не вперше діють під дулами кількох автоматів Калашникова^.стримлять мерт-, во (голови притиснуті до прикладів, очі сфокусовані на мушках), го-| тові по сигналу відкрити прицільний вогонь.

Хлопці Амаро не мали ані найменшого бажання вв’язуватись у стрі*| лянину. їм начхати на низькорослого Кіспе. Водночас вони були як ні* коли настроєні серйозно. їм остогиднуло скніти в Паїтіті, вони давно втямили, що зможуть покинути чужий і цілковито незрозумілий їм «проект» просто у вигляді скалічених мертвяків на плотах, що сунуть за течією Такуатіману. Вони дбали не про карлика, вони захищали са¬мих себе.

У голівудських фільмах такі моменти зазвичай завершуються ре¬тельно прописаними діалогами, в результаті яких напруження згасає і конфліктні сторони зачохляють стволи. Але то в кіно. В реальному житті все інакше, навіть тоді, коли жодна зі сторін по-справжньому не рветься затіяти стрільбу.

—Давай без дурниць, босе... — прошепотів коротун, відхиляючись підтиском руки сивочолого. — Ми домовимося, правда?

Амаро, — спокійно сказав Джейсон, — найбільшу дурницю у своєму житті ти вже зробив!Эгг І смикнув за гашетку «Сіоск’а».*^!

Бах! З такої відстані 9-міліметрова куля пробила голову Амаро на¬скрізь, вирвавшись з потилиці хмарою крові й мізків. Кіспе закинув макітру назад (немов від ляпасу, з тим самим відстороненням поду¬мав Левко) і повалився на траву мертвий.

Перуанці (либонь, від етраху) зреагували першими. Троє з тих, хто тримали автомати Калашникова напоготові, пустили короткі черги по стрільцях. Без толку. Свинець прошив повітря; кулі застукотіли яо грані малої піраміди, дві чи три вп’ялись у металеву поверхню генера¬тора.

Наступний хід за стрільцями. Двома одиничними пострілами з М16 Роджер Зорн і Боб Марґоліс «прибрали» двох перуанців. Охоронці повалились на землю (один упав на Сатомі) з дірками в лобах. Жертв

було б троє, якби не халепа, що сталася з Лу Данковичем: у стрільця заклинило штурмову гвинтівку. Луїс був найбільш неохайним і безвід-повідальним з людей Джейсона, часто «забуваючи» розбирати й чис¬тити зброю. Як наслідок, напрочуд точна МІ 6, яка секунду назаддозво- лила напарникам Луїса зі снайперською точністю «зняти» перуанців, відмовила. Лу Данкович оскаженіло втискав гашетку, чув клацання ударного механізму, але не чув головного — пострілу. Вартовий, що перебував найближче до бараків і якого, власне, й мав ліквідувати Лу¬їс, миттю усвідомив, як йому пощастило. Він не дав стрільцю часу, щоб оговтатись і придумати, як викрутитись: довжелезна черга з АКМ вці¬лила в Лу, струсонувши його і поцяткувавши майку багряними пляма¬ми. Продовжуючи з безсилою злістю натискати курок, Луїс Данкович осів на траву. Через кілька секунд передня частина його сірої футбол¬ки стала цілковито чорною від крові.

Crap!1 — скрикнув Віктор Шако (він не стріляв, побоюючися зачепити Джейсона). — Вони підстрелили Лу! Чорт забирай, мавпи встрелили Луїса! — Атоді, глянувши вперед: — Лягай, Джейсоне! — Сивочолий.стояв, грізно вигнувши брови (спина ідеально рівна), над мертвим коротуном, але дивився не на Амаро, а на Сьому, що лежав неподалік. — ЛЯГАЙ!!!

Усвідомивши, що опинився між молотом і ковадлом, Левко припав до трави. Мабуть, якби не Джейсон, що стояв навпроти, його б давно підстрелили. Вже з лежачого положення хлопець помітив, як ушива¬ється під захист вертольота рудий.

Двоє охоронців, що до цього часу стояли з автоматами за спинами, усвідомивши, як усе обертається, схопились за зброю і, відступаючи до входу в підземелля, відкрили безладну пальбу. Одна з куль вдари¬ла Джейсону в плече, поваливши його на землю. Чоловік заричав. Схоже, пострілом зачепило артерію, бо кров хлистала немов з поли¬вального шлангу.

—Джейсоне! ^ з розпачем вигукнув Віктор і заходився полива¬ти свинцем перуанців.

Роджер Зорн кинувся під захист крайнього барака, на ходу спробу¬вавши підстрелити вартового, що вбив Луїса, але промахнувся. Боб Марґоліс, чортихаючись крізь стиснуті зуби, відступив до генератора «ЛСВ» і заліг за дерев’яною тумбою з піском та вогнегасниками.

Четверо вцілілих перуанців, відстрілюючись, забігли в заглиблен¬ня, що підводило до надр Твердині; стрілянина на якийсь час стихла.

1 Лай но! (англ.)

Подивись, як Лу – наказав Віктор Бобу Марґолicy, а сам підскочив до Джейсона. — Як ти, босе?..

Лівий бік Х’юз-Коулмана став червоним. Чоловік морщив лоба і скрипів зубами.

—Тримайся! — Пілот повернувся до стрільців: — Приведіть Ір«? ландця!

—Ірландець там. — Роджер показав рукою в підземелля, де що¬йно зникли хлопці, що лишились від ватаги Амаро.

—То підіть і витягніть мені його! — гаркнув Віктор, пальцями пе-ретискаючи артерію над плечем, ближче до шиї Джейсона.

Боб і Роджер перезирнулись.

— Лу мертвий, — констатував Марґоліс.

Зорн дістав нову обойму і перезарядив МІ6:

—Пішли,. ?*- прохрипів він.

Приставивши приклади до плечей, стрільці задріботіли до входу в підземелля.

CLXXVI

Левко з Ґремом відтягували Сатомі під навіси з апаратурою, що розташувалися справа від місця перестрілки. Українець, крім того, воло¬чив за собою АКМ, відібраний у мертвого1 перуанця.

На півдорозі, голосно зойкнувши, Сатокі опритомніла. Левко при¬крив її рот долонею, втім, їх і так ніхто не почув.

—Що тепер? — спитав мулат.

Українець подивився на американця. Голова лишалась навдивовижу ясною, ніби й не було цих смертей, і кулі не свистіли, наповнюючи повітря шепотом смерті.

Японка тремтіла всім тілом і припадала до Ґрема. іШІ Посидь із нею тут. — Хлопець розвернувся, не відпускаючи ав¬томат, навприсядки підібрався до північного краю тераси і зісковзнув униз — на шостий рівень.

Через дві хвилини Левко видряпався назад, тягнучи за собою мотузку, по якій лазив за бруґмансією.

—Треба тікати.

— Аякже він? — Ґрем кивком показав на Віктора, який намагався власною сорочкою перев’язати плече Джейсона і спинити кровотечу.

Українець став на коліно і підняв АКМ. Три сухі постріли (амери¬канець здригнувся), і Віктор Шако, стогнучи, валиться у траву біля свого боса. Пілот спробував повзти, але скоро затих.

Ніяк, — відрубав Левко.

Хлопці допомогли японці підвестись, і Левко повів їх через терасу до південного краю Паїтіті.

—Куди ти? — шарпнувся мулат.

—По північному боці ми не спустимось, не вистачить довжини мо-тузки.

—А там? — Грем показав на південь.

Левко згадав, як намагався втекти по південному схилу інший пе¬руанець, котрого він спершу скинув на пристінок четвертого рівня під пальмовим гаєм, а потім застрелив на виступі третього біля піраміди.

—- Там буде видно.

Трійця швидко перетнула відкритий простір (Левко схопив ще один АКМ) і укрилась за бараками. Потрібно було поквапитись: якщо стріль¬ці повернуться і знайдуть тіло Віктора, Левку і К° стане непереливки.

За бараком українець віддав один автомат американцю і попросив:

—Допоможи,— потому присів і вперся рукою об землю, вигина¬ючи кулак так, щоби браслет з синьою мигалкою нависав над зем¬лею. — Пристав ствол сюди.

—Що?

Левко взяв АКМ за ствол і впер дульний отвір у браслет.

,— Стріляй.

- Ти здурів! Тобі відірве кисть...

—Стріляй, кому кажу!