Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 100

Наблизившись до четвертого рівня, Левко став виглядати бругман- сію. Двічі, зазирав униз, але в суцільній темряві нічого не бачив. Упер-шись ногами ш десятисант-и метровий виступ четвертого-‘рівня, він опустив, голову втретє і нарешті помітив дерево. Он воно! До бругман- сії лишалось метрів п’ять. Продовгуваті квітки, згорнувшись, сіріли в потемках.

Підбадьорившись, Левко вирішив прискорити спуск: розслабив но¬ги і став з’їжджати на одних, руках. Ще зовсім трохи, і він зануриться в кущисту крону дерева, де пориви вітру не :^щкуадтимуїь і де мож¬на буде перепочити.

Хлопець надто пізно зрозумів, що означає відсутність тремтіння мо-тузки. Він осягнув це тільки тоді, коли в руках опинився розтріпаний кінець каната.

Левко охнув від несподіванки, а потім видав нечленороздільний на-ляканий крик. До бруґмансії лишалось не менше трьох метрів, а він завис над заповненою вітром порожнечею, відчайдушно чіпляючись за самісінький краєчок каната. Пальці побіліли від напруги, а канат потоншав відтиску. Торбинка теліпалась на шиї.

«Короткий! Закороткий!» — бухкало в голові. Мотузка мала ме¬трів двадцять чотири — двадцять п’ять у довжину, але (враховуючи, що Ґрем тримав її навстоячки та ще й обмотав навкруг пояса) не діс-тавала до бругмансії.

Левко не знав, що робити. Потрібно було перехопити канат вище, втім, відпустивши руку, він зірветься вниз. На одній руці ніяк не втри-матися. Разом з тим, довго висіти на двох він теж не міг — долоні піт-ніли від страху.

Зрештою, дочекавшись моменту, коли черговий порив вітру при-тиснув його до скелі, українець уперся колінами в гладеньку прямо-висну поверхню, підтягнувся на обох руках і... вчепився в канат зуба-ми. Тепер, маючи чотири точки опори (ліву руку, зуби, і коліна, котрі, щоправда, постійно зісковзували), він наважився звільнити праву ру¬ку і перенести її на півметра вище.

Закручені вихори знову відсторонили його від муру. Намертво впнув¬шись зубами й руками, Левко закрутився навколо своєї осі, наче дурну¬ватий пітбуль, що вчепився за шину, підвішену на дереві. Підчас наступ¬ного зіткнення зі стіною хлопцю вдалось перенести ліву руку. Таким чином він зміг піднятись по канату, поки знов не вперся в нього ступнями.

Цілу хвилину Левко висів, скорцюбившись, як ембріон, на кінці ка-нату. Віддихувався. Потім поліз нагору.

—Так швидко? — здивувався мулат, побачивши червону від напру¬ження голову Левка над виступом.

Українець виліз з ногами на терасу, простятся на спині і тільки тоді сказав:

—Довжини не вистачило.

—Скільки?

—Метрів три.

Левко підвівся на ліктях. То йому почулося чи мулат справді зітхнув з полегшенням?

—Що будеш робити? — Ґрем щось відчув і поспішив розвіяти Лев-кові сумніви.

—Заберемо у Сьоми альпіністську, зв’яжемо разом, і ти спустиш мене знову.

—О’кей, — сказав американець.

CXIII

-Пс-с...

Сьома насторожився і повернув голову. Вітер, віддалений грім і більше нічого. Ніби.

—Пс-с! Пс-с!

«Не може бути. Вони не могли повернутись так рано». — І тут він по-бачив, як хтось смикає мотузку, прив’язану до металевої палі намету.

Налігши на костур, Семен підступив до краю платформи. Внизу стояли Грем і Левко.

—Що таке?

—Відв’язуй зелену мотузку, — прошепотів українець. Світла тор-бинка, що висіла у нього на шиї, змахувала на слинявчик.

—Навіщо?

—Канат закороткий. Не вистачило.

—А хто то кричав?

—Я! — В голосі Левка задеренчала нетерплячість: — Відв’язуй давай.

Сьома похитав головою і зашкутильгав до намету-їдальні. За чверть хвилини мотузка звільнилась і зашурхотіла по траві — хлопці, не че-каючи, потягли линву на себе.

Повернувшись до спуску, Сьома побачив, що товариші зникли. Він хотів розповісти про злощасний удар блискавки, бо непокоївся за Са- томі, проте хлопці пішли, не сказавши ні слова. «Мабуть, так кра¬ще», — вирішив Семен.

Подумки провівши друзів уздовж тераси, Сьома крутнув головою. І по¬мітив, як хтось прямує до нього від пірамід. На коротку мить хлопець зра¬дів, зміркувавши, що з Сатомі все в порядку, але зразу ж похолов і ледь не зойкнув, усвідомивши, що в японки не було з собою ліхтаря.

Ризикуючи видати себе і тим самим занапастити всю операцію, Сьома став спиною до силуету, що наближався, приклав ліхтар до жи¬вота, спрямувавши вічко в тому напрямі, де зараз мали бути хлопці, і один раз блимнув. Він сподівався, що його тулуб хоч трохи сховає промінь від незваного гостя.

Розвернувшися, Сьома ненароком впустив на землю ліхтар. Нахи-лятись не було коли, і хлопець заспішив під захист намету-їдальні.

СХІV

Левко самотужки намагався зв’язати дві мотузки. Виходило недуже; в першу чергу через різну товщину альпіністської мотузки і канату, але головним чином через те, що Лео нічого не тямив у вузлах. ВІН з’єднав линви прямим вузлом (невідь чому подумавши, що він само- затяжний), а вільні кінці вирішив для надійності скрутити між собою,

Грем довго мовчав, та зрештою не витерпів:

—Це прямий вузол, бадді. Він небезпечний.

—Чому?

—Тому що ненадійний. Він має здатність проковзувати і роз-в’язуватись. Ти уявити не можеш, скількох людей він відправив на той світ.

Американець мав рацію: прямий вузол забрав життя не одного аль-пініста. Мулат узяв обидві мотузки в руки і заходився сплітати їх на¬ново.

—Я скручу їх вузлом під назвою ґрейпвайн1. Він самозатяжний, під дією ваги тільки дужче затягується. Так буде краще.

Левко уважно спостерігав за тим, що робить мулат.

Якраз тоді, коли Лео і Ґрем зосередились на в’язанні вузла, Сьома блимнув ліхтарем, сповіщаючи про небезпеку. Домовившись про сиг¬нал, хлопці не врахували одного нюансу: Семенів ліхтар був не надто потужним — щоб зафіксувати спалах, Грему слід було постійно диви¬тись на схід. Що ще гірше: Сьома блимнув коротко, мерщій погасив¬ши світло. Росіянин і так ризикував, знаючи, що з-за спини підходить охоронець. Левко краєм ока помітив, що на мить на терасі посвітлі¬шало, проте сприйняв виблиск за відсвіт далекої блискавки. На той момент він більше переймався негодою і навіть не думав про те, що їх

1 Ґрейпвайн {англ. grapevine), або подвійний рибальський вузол — самозатяжний вузол, що в альпінізмі або підчас рятувальних операцій найчастіше використову-ється для зв’язування двох мотузок. Один з небагатьох, що підходить для з’єднання мотузок різної товщини.

можуть застукати. На всяк випадок українець кинув швидкий погляд

у той бік, де мав би бути Сьома, та росіянин у цей час уже заповзав під Презент намету-їдальні. Сигнал лишився непоміченим.

-Ось, готово, — сказав американець.

Наступивши ногою на канат, він смикав зелену мотузку — переві¬ряй на міцність вузол.

По тому він зіштовхнув канат у прірву, тоншу линву накрутив на іЧ’бе на рівні пліч (ставши схожим на раба-втікача, якого піймали і скрутили за допомогою ласо) і відступив до стіни сьомого рівня.

Левко намацав тонку линву і став спускатися. Мотузка губилась у пітьмі, через що хлопцю здавалось, наче він тримається руками за порожнечу. Він зрадів, коли дістався вузла і поліз далі по канату. Гру¬бий і м’який, канат був уже як рідний. Врахувавши досвід першої спро- Гіи, українець наловчився протистояти вітру, \ за весь спуск його тіль¬ки раз відірвало від стіни і протягнуло над проваллям. Через хвилину нім занурився у крону бруґмансії і взявся хапливо рвати квітки.

Дерево дивно пахло. Запах йшов від квіток і був неприємно масля-ним, гидким, якщо відверто, хоч і терпимим.

По тому, як послабшав натяг мотузки, Ґрем зрозумів, що Лео дістав¬ся дерева. Мулат видихнув (цього разу тримати українця було важче: тон¬ка нейлонова линва боляче врізалась у тіло, аж згинаючи хлопця) і роз-слабився, припавши спиною до муру. Довго байдикувати йому не випало.

()бернувши голову праворуч, Ґрем запримітив, що хтось стоїть на те¬расі — точно на тому місці, де ще п’ять хвилин тому зміїлась альпініст¬ська мотузка, — і нишпорить променем по площадці 6-го рівня.