Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Рубаї (з іл.) - Хайям Омар - Страница 6

Изменить размер шрифта:

* * *

Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,

То як же здійснити мені мої бажання?

Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте,

То, значить, грішні і брудні мої бажання!

* * *

Ті, що освіти та знання надбали,

Що світочем наук для нас палали,

Не здужали із тьми цієї вийти:

Сказали баєчку - і в сон запали.

* * *

Хто землю цю створив, ким небеса підперті,

Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,

О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,

У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!

* * *

Свого майбутнього ніхто не прозирне.

Навіщо й думати про те, що неясне?

I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),

Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.

* * *

Ковтає крапельку розбурхана ріка,

На землю падає пилиночка легка.

А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,

Як та дрібнесенька у вихорі мошка?

* * *

Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,

Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.

З похмілля гинучи, я знову буду пити

Й минати з милою мечеті й синагоги!

* * *

Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід:

Вважай за знахідку скороминущий світ.

Ми завтра кинемо шинок цей і пристанем

До товариства тих, кому сім тисяч літ.

* * *

Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,

Той не шукає втіх і не боїться скрути:

Якщо добро і зло - минущі, то байдуже,

Слабим чи лікарем тобі судилось бути.

* * *

Ти був краплиною, тією, що назовні

Огненні спалахи виштовхують любовні.

День проживеш, а там... розвіє вітер прах твій!

Тож майся весело і випивай уповні!

* * *

У мірочці вина топлю свою досаду,

Побіля келиха, як багатир, засяду.

З умом і вірою розлуку взявши тричі,

Весілля справлю я з дочкою винограду.

* * *

Цей караван життя - предивна річ:

Так мало у ньому щасливих стріч!

Ей, чашнику, про судний день не думай!

Лий, лий вино, бо пропадає ніч!

* * *

Весь вік про гурій пишновидих снитиму,

Щодня вино - лози дарунок - питиму.

Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть...

Хай шле, дарма, а я своє робитиму!

* * *

Вже сонце свій аркан метнуло ввись - і от

У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.

Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання

Коханки голосом зове до насолод!

* * *

Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;

I в п'яних менше в нас у голові химер:

Ми точим кров лози, а він людської прагне -

Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

* * *

Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття...

Доволі, чашнику, недоброго пиття!

Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,

Як решта з келиха, цей залишок життя!

* * *

Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

* * *

Що перед чаркою імперія Ковуса,

Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?

Зітхання вранішнє з грудей коханця краще

За молитви того, кого страшить спокуса.

* * *

Прожити сімдесят - і з думки викинь! Хай

Тобою править хміль - тут тільки п'яним рай!

Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,

Ти глечика з вином із рук не випускай!