Рубаї (з іл.) - Хайям Омар - Страница 1

Омар Хайям

Рубаї

«Я залишусь Хайямом...»

Вважається, що Омар Хайям - Гіяс ад-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім Хайям Нішапур - народився 18 травня 1048. Цю дату прийнято вважати в «хайямоведенні» майже достовірною - вона виникла завдяки тому, що індійський вчений Свамі Говінда Тіртха за збереженими фрагментами гороскопу зробив відповідні обчислення. А ще приблизно півстоліття тому дослідники вважали, що Хайям народився в 1017 або 1018. І сумніви не розвіяні повністю - та й чи можливо це в такій далекій ретроспективі, при великій кількості легенд, трактувань і втрату документів? Зокрема, є побоювання, що гороскоп, за спогадами молодшого сучасника Хайяма, Ал-Байхакі (1106-1174), знайдений у паперах поета, що не був його особистим гороскопом, а зберігався Хайямом як професійним астрологом.

Ймовірно, що Хайям помер у 1131 (якщо не брати до уваги легенду, згідно з якою він прожив 104 роки). До такого висновку дійшли на підставі розповіді Нізамі Самарканди про відвідини ним могили Хайяма через чотири роки після його смерті. Проте за іншими розрахунками, зокрема Свамі Говінди Тіртха, він покинув цей світ в 1122 році. На думку Говінди, у Самарканді помилково написано «чотири роки» замість «чотирнадцять років». Могила знаходиться в Нишапурі біля мечеті пам'яті імама Махрук і, як і передбачав Хайям, в такому місці, де «щовесни вітерець обсипає його квітами» - поруч сад грушевих і абрикосових дерев. У 1934 році на кошти, зібрані шанувальниками творчості Хайяма в різних країнах, був споруджений обеліск (автори напису на ньому теж визнавали роком смерті - 1122-й).

Про кінчину Хайяма існує наступна легенда. Поет читав «Про божественне» з «Книги Зцілення» Авіценни. Дійшовши до глави «Єдине і множинне», він вклав між листами золоту зубочистку і сказав своєму свояку, імаму Мохаммеду Багдадському: «Поклич чистих, я зроблю заповіт». Коли однодумці зібралися, він помолився і після цього не їв і не пив. Його останніми словами були: «Боже мій! Ти знаєш, що я пізнав Тебе в міру моєї можливості. Прости мене - моє знання Тебе - це мій шлях до Тебе».

Ще в позаминулому столітті вчені вважали, що було два Хайяма: поет і математик, про що свідчать, наприклад, статті в російському енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона. Хайям писав вірші перською мовою, а наукові роботи - в основному на арабській. У складному імені Хайяма Нішапур означає місце народження - місто Нішапур. Це одне з міст у північно-східній іранській провінції Хорасан,  що в давнину складала ядро ??парфянскої держави. Парфія входила до складу древньоперського царства. А в Хорасані різноманітно поєднувалися парфянська і перська, грецька та римська, арабська і турецька культури. Тому освіта Хайяма абсолютно природньо базувалася на арабських перекладах праць Евкліда, Архімеда, Аристотеля, Птолемея, зроблених ще в IX-X століттях. Також він читав твори вчених з країн Близького і Середнього Сходу, вивчав Коран і короткі енциклопедичні трактати Ібн Сини - «Книгу порятунку» і «Книгу знання».

Середньовічні джерела зазвичай іменують Хайяма «імамом» - духовним вождем, «Ходжею» - учителем і «Доказом істини». За свідченням сучасника, він мав чудову пам'ять: одного разу в Ісфахані уважно прочитав одну книгу сім разів поспіль, а потім, повернувшись в Нишапур, продиктував її, і між оригіналом і новим текстом не знайшли істотних різночитань.

Про молоді роки життя Омара Хайяма і про останні - відомостей мізерно мало. Він народився в сім'ї заможного ремісника, можливо, старійшини цеху ткачів, що виготовляли полотно для шатрів і наметів (Хайма) - звідси й ім'я «Хайям», буквально - «наметовий майстер», від слова «Хайма» походить і староруське «Хамовник», тобто «текстильник». Після навчання в Нишапурі Омар продовжив заняття в Балх і Самарканді. Він вивчав як точні, так і гуманітарні науки, медицину, теорію музики, був добре знайомий з рідною таджицько-перською поезією. Але головним напрямком його наукових занять стає математика: перша самостійна робота Хайяма, можливо, присвячена вилученню кореня будь-якого цілого позитивного ступеня n з цілого позитивного числа N. А «Трактат про докази задач алгебри і алмукабали», написаний в Самарканді в 60-і роки XI сторіччя, приніс Хайямові славу видатного вченого. Він містив майже всю сукупність алгебраїчних пізнань того часу. На жаль, відкриття Хайяма не стали своєчасно відомі в Європі, європейські вчені заново відкривали вже відкрите Хайямом, це можна сказати, зокрема, про «біном Ньютона». У Самарканді Хайям перебував з 1066 по 1070 рік, а потім чотири роки провів в Бухарі. У 1066-1074 роках Хайям працює над математичними трактатами, в їх числі «Труднощі арифметики», «Трактат про докази задач алгебри і алмукабали» і «Ваги мудрості».

Після навчання Хайям подорожував і викладав. Йому почали протегувати правителі. Спершу бухарський, а потім, у зв'язку зі зміцненням імперії Великих сельджуків - сельджукські володарі Ірану Альп Арслан і його син Мелік-шах, а також їх знаменитий візир, цінитель наук і мистецтв Низам аль-Мульк (1017-1092). На запрошення останнього Хайям в 1074 переселяється в столицю нової держави Ісфахан, де стає придворним ученим. Красива легенда оповідає: навчаючись в хорасанських медресе, Омар і ще два хлопчики, випивши крові один одного, дали взаємну обіцянку, що той, чиє життя складеться успішно, не залишить без допомоги двох інших. Таким чином, у одного, що став візиром, Хайям попросив не влади, а грошової допомоги (за деякими джерелами - податок зі свого рідного села), щоб безперешкодно віддаватися поезії і спогляданню Творця. Адже в ті часи вчений, не будучи людиною заможною, міг регулярно займатися своїм предметом, лише перебуваючи при дворі правителя - на посаді секретаря, астролога, лікаря або поета. Хайям не стався придворним поетом, але 18 років в Исфагані (до 1092 року), де він керував обсерваторією, були найбільш плідними в його житті.

Отже, зібравши при дворі «кращих астрономів століття» і виділив значні кошти на обладнання, султан поставив перед Хайямом завдання - побудувати палацову обсерваторію і розробити новий календар.

І за п'ять років Хайям і його співробітники дійсно створили новий календар, набагато більш точний, ніж застосовувався до того. В Ірані і Середній Азії в той час існували дві календарні системи: сонячний домусульманський зороастрійський календар і місячний, що прийшов разом з арабами і закріпився в процесі ісламізації населення. Хайямовський  календар, який отримав назву «Малікшахово літочислення», грунтувався на 33-літньому періоді, в якому вісім років були високосними: кожен четвертий рік для перших семи і останній - через п'ять років. Цей календар виявився на 7 секунд точніше нинішнього григоріанського, чия річна похибка становить 26 секунд. Крім того, на основі спостережень за небесними тілами під керівництвом Хайяма були складені «Астрономічні таблиці Малик-шаха», які стали широко відомі на середньовічному Сході. Збереглися тільки таблиці нерухомих зірок, 100 найбільш яскравих. Цікаво, що деякі наші назви зірок - спотворення арабських слів. Так, Фомальгаут - фум ал-хут (рот риби), Ахернар - Ахіри ан-Нахр (кінець річки). У Ісфахані Хайям продовжував і заняття математикою: в 1077 році завершив роботу з геометрії - «Коментарі до труднощів у введенні книги Евкліда». А також написав «Трактат про буття і повинність» (1080), а в 1080- 1091 роках - «Відповідь на три питання», «Світло розуму про предмет загальної науки» і «Трактат про існування».

Після загибелі своїх покровителів в 1092 році, за часів переслідувань на релігійному грунті, Хайям, щоб довести прихильність ісламу, здійснив паломництво в Мекку. Обсерваторія закрилася, і його спроби зацікавити нових правителів астрономічними відкриттями виявилися безуспішними. Вважається, що книга «Науруз-наме» (історичний трактат, написаний в 1095-1098 роках про давнє новорічне свято - Наурузе) повинна була зацікавити високопоставлених осіб і спонукати їх до фінансування обсерваторії. У книзі викладається історія сонячного календаря і різних календарних реформ, вона також містить численні розповіді, легенди, медичні поради, повчання і навіть неправдоподібні анекдоти і ненаукові прикмети. Останні компоненти повинні були надати книзі захопливість, традиційно притаманну популярному виданню, а мета її витікає з глави «Про звичаї царів Ірану», де розповідається про кращі якості правителів, насамперед великодушність, справедливості, заступництво над ученими.