Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 42

Решта ельфів, вбраних у короткі сорочки жовтогарячого й зеленого, ніби хвоя, кольору, мали звичайний вигляд і були схожі на Арію. Серед них було шестеро чоловіків і стільки ж жінок. Вони майже всі мали чорне, як смола, волосся, якщо не брати до уваги двох жінок, чиє волосся нагадувало своїм кольором зоряне сяйво. Визначити вік ельфійських чаклунів було дуже важко, оскільки їхні обличчя не мали жодної зморшки. Правду кажучи, це були перші ельфи, яких Насуаді доводилось бачити, крім Арії, тож дівчині дуже кортіло дізнатись, чи її ельфійська подруга була справжньою представницею своєї раси.

Торкнувшись двома пальцями вуст, головний ельф вклонився, так само як і його супутники, а потім приклав праву руку до грудей.

— Мої вітання, Насуадо, донько Аджихада, — мовив він. — Атра естерні оно тхелдуін, — його акцент був більш помітним, ніж в Арії, а слова прадавньої мови, що їх він вимовляв, якимось дивним чином обертались на музику.

— Атра ду еваринія оно варда, — відповіла Насуада, згадуючи уроки Арії.

Ельф задоволено посміхнувся, показавши свої гострі зуби.

— Я Блодхгарм, син Ілдріда Красивого, — перш ніж продовжити, ватажок ельфів назвав решту своїх супутників. — Ми принесли вам гарні новини від королеви Ісланзаді: минулої ночі нашим чаклунам пощастило прорватися крізь ворота Сейнона. Тепер наше військо просувається вулицями до вежі, де забарикадувався лорд Таррант. Дехто ще намагається нам опиратися, але загалом місто здалося, і невдовзі ми будемо повністю контролювати Сейнон.

Охорона Насуади й вардени, які скупчились позаду неї, сповнили повітря радісними вигуками, почувши таку гарну звістку. Насуада спочатку теж зраділа перемозі, проте її тут-таки опанували похмурі думки. Вона уявляла собі, як дужі ельфи вриваються в домівки мирних людей. «Які ж неземні сили я потурбувала?» — думала вона.

— Це справді радісна звістка, — мовила Насуада, — і мені дуже приємно її чути. Якщо Сейнон у нашій владі, тоді ми стали ближчими до Урубейна, а отже, й до Галбаторікса, ми стали ближчими до здійснення нашої мрії. — Знизивши голос, дівчина додала: — І я вірю, що королева Ісланзаді буде доброю до мешканців Сейнона, принаймні до тих, хто не любить Галбаторікса, та водночас не має достатньої відваги, щоб повстати проти Імперії.

— Королева Ісланзаді завжди добра й милосердна до своїх підлеглих, навіть якщо вони опинилися під її владою без великого на те бажання. Але якщо хтось із них наважиться проти нас повстати, ми зметемо їх геть, ніби порив вітру опале листя під час осінньої бурі.

— Я не чекала чогось інакшого від такої старої й могутньої раси, як ваша, — відповіла Насуада. Перемовившись з ельфами ще кількома словами, Насуада вирішила, що час перейти до справи, й наказала юрбі, яка зібралась позаду неї, розійтися.

— Наскільки я зрозуміла, ви прийшли сюди, щоб захищати Ерагона й Сапфіру. Чи не так?

— Ви маєте рацію, Насуадо Світ-коно. І ми знаємо, що Ерагон ще й досі на землях Імперії. Проте незабаром він повернеться.

— Тоді вам напевно відомо, що Арія пішла на його пошуки й зараз вони мандрують разом?

— Авжеж відомо, — повівши вухами, відповів Блодхгарм. — Нам дуже прикро, що вони опинились у такій небезпеці, але ми сподіваємось, що їх не спіткає жодне лихо.

— То що ж ви збираєтесь робити? Знайдете їх і приведете назад до варденів? Чи залишитесь тут і будете сподіватись, що Ерагон та Арія зможуть самі захистити себе від слуг Галбаторікса?

— Ми залишимось вашими гостями, Насуадо, дочко Аджихада. Ерагон і Арія будуть у безпеці, доки їх ніхто не помітить. А якщо ми приєднаємося до них на території Імперії, то це неодмінно приверне до всіх нас небажану увагу. Ми б воліли бути там, де зможемо принести бодай якусь користь. Якщо Галбаторікс надумає піти в наступ, то він нападатиме саме на табір варденів, а це означає, що з ними будуть Торнак і Мертаг, тож Сапфірі вкрай знадобиться наша допомога, аби дати їм відсіч.

Украй подивована їхньою відповіддю, Насуада сказала:

— Ерагон говорив, що ви найсильніші чарівники своєї раси, та чи справді у вас стане сил, щоб відігнати цю трикляту парочку? Адже завдяки Галбаторіксу вони мають куди більше сили, ніж звичайні Вершники.

— Разом із Сапфірою ми будемо принаймні не слабші за них, а може, навіть сильніші. Ми добре знаємо, на що були здатні клятвопорушники… Нехай навіть Галбаторікс зробив Торнака з Мертагом значно сильнішими за решту Вершників-зрадників, але вони все одно не зрівняються з ним. Саме цією його слабкістю ми й скористаємось. Адже навіть троє клятвопорушників не встояли проти нас, коли ми були з драконом. Тож ми свято переконані, що зможемо битися проти всіх, окрім самого Галбаторікса.

— Це не може не тішити. Бо після того як Мертаг переміг Ерагона, мені здалося, що нам доведеться відступити й ховатися, аж доки сила нашого Вершника не зросте. Але ваші слова вселяють в мене надію. І хоча в нас ще й досі немає плану, як ми вб'ємо Галбаторікса, нас ніщо не зупинить! Ми розіб'ємо ворота Урубейна або переможемо його на полі бою, коли він вирішить протистояти нам зі своїм Шруйканом. — Трішки помовчавши, Насуада додала: — Я довіряю вам, Блодхгарме, але перш ніж ви зайдете до нашого табору, я все ж таки маю попросити, щоб ви дозволили одній моїй людині перевірити вашу свідомість, щоб пересвідчитись у тому, що ви справжні ельфи, а не замасковані люди, яких сюди прислав Галбаторікс. Мені дуже незручно вас про це прохати, але нас оточують зрадники й шпигуни, і ми нікому не наважуємось вірити на слово. У жодному разі не сприйміть це як образу, але війна навчила нас обачності. І я дуже сподіваюся, що ви мене зрозумієте, адже ви й самі оберігаєте зелене листя Ду Вальденвардена захисними закляттями. Чи не так?

Недобре зблиснувши очима, Блодхгарм заскреготав зубами.

— Дерева Ду Вельденвардена здебільшого мають голки, а не листя, — мовив він. — Ну що ж, перевірте нас, коли це аж так необхідно, але хочу вас попередити… Той, хто буде нас перевіряти, має бути дуже обережним, щоб не зайти в наші думки надто глибоко, інакше йому загрожує божевілля. Адже смертним украй небезпечно блукати поміж наших думок — вони легко можуть загубитись і більше ніколи не повернутися до свого тіла. Та й навряд чи смертному вдасться дістатися наших секретів.

Почувши відповідь Блодхгарма, Насуада збагнула, що ельфи знищать будь-кого, хто посміє зайти на заборонену територію.

— Капітане Гарвене, — мовила дівчина.

Гарвен ступив крок уперед із виразом людини, яка йде назустріч долі, й зупинився навпроти Блодхгарма. Заплющивши очі й насупившись, він пробував проникнути у свідомість Блодхгарма. Насуада спостерігала за всим цим, прикусивши губу. Коли вона була маленькою, одноногий чоловік на ім'я Харгров навчив її ховати свої думки й блокувати напади телепатів. Дівчина вміла добре захищатись, але проникати в чужу свідомість їй ніколи не доводилось. Проте Харгров розповідав їй, яка це важка праця, тож вона щиро співчувала Гарвену, оскільки мандрувати просторами свідомості ельфа було й справді вкрай небезпечно.

За мить до Насуадиного вуха схилилась Анжела й схвильовано зашепотіла:

— Краще б ти доручила це мені. Так було б надійніше.

— Можливо, — кивнула головою Насуада, бо попри те, що знахарка незрідка допомагала і їй, і варденам, вона усе одно не наважувалась доручати їй якихось дуже важливих справ.

Гарвен ще й досі намагався проникнути у свідомість ельфа, проте за мить він широко розплющив очі й зі свистом втягнув у себе повітря. На шиї й обличчі воїна виступили краплинки поту, а його зіниці стали такі широкі, ніби на землю несподівано впала ніч. Блодхгарм тим часом був геть спокійний, і на його вустах блукала ледь помітна посмішка.

— Ну що? — спитала Насуада.

Гарвен якийсь час мовчав, але, зібравшись на силі й перевівши подих, урешті-решт мовив:

— Він не людина, моя пані. Поза всяким сумнівом.

Утішена й водночас неабияк схвильована, дівчина відповіла:

— Дуже добре, продовжуйте, будь ласка.