Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 167

— Гаразд, — відповів Ерагон. — Тоді ви з Блодхгармом спробуйте прослизнути повз цих людей, а ми із Сапфірою побалакаємо з ними.

Арія кивнула на знак згоди і вже за мить разом із Блодхгармом немов розчинилась у чорнильній темряві, яка огортала будинки позаду Ерагона й Сапфіри.

Ерагон відчував, що Сапфіра готова ось-ось стрибнути на оборонців. Але в нього був інший план. «Зачекай, — сказав Вершник, поклавши руку на лапу дракона. — Дозволь спершу мені…»

«А якщо вони не послухають, тоді я зможу розірвати їх на шматки?» — спитала Сапфіра, ласо облизавши ікла.

«Так, тоді ти зможеш зробити з ними все, що захочеш».

Ерагон поволі рушив назустріч солдатам, міцно стискаючи щит і меч. Один із них пустив у Вершника стрілу, але вона зупинилась у трьох футах від його грудей і впала на землю. На обличчях оборонців з'явився страх.

— Мене звуть Ерагон, Убивця Тіні! — крикнув Вершник. — Може, ви чули про мене, а може, й ні. Та в будь-якому разі, знайте: я Вершник дракона і я поклявся допомогти варденам скинути Галбаторікса з трону. Скажіть, чи хтось із вас присягав на вірність Галбаторіксові або Імперії?..

Той самий вояк, який говорив перед цим і був, мабуть, командиром, сказав:

— Ми не присягнули б на вірність королю навіть тоді, якби він тримав меча біля нашого горла! Ми — піддані леді Лорани. Вона та її рід правили нами багато часу, і вони робили це добре! — Інші солдати схвально загули.

— Тоді приєднуйтесь до нас! — крикнув Ерагон. — Покладіть зброю на землю, і я обіцяю, що ми не заподіємо ані вам, ані вашим родинам жодного зла. Ви не зможете втримати Фейнстер проти об'єднаних сил варденів, Сурди, гномів і ельфів.

— А що буде, коли Мертаг та його червоний дракон знов прилетять сюди? — з острахом спитав один із солдатів.

— Йому не зрівнятись зі мною та ельфами, які б'ються на боці варденів, — відповів на те Ерагон. — Одного разу ми вже зуміли відігнати його. — У цю мить Ерагон побачив, як ліворуч від солдатів Арія й Блодхгарм вискочили з-за кам'яних сходів, які вели на стіни, і тихо-тихо почали пробиратися до лівої сторожової вежі.

— Хоч ми й не присягали королю, — сказав тим часом капітан, — але леді Лорана присягала. І що ж ви зробите з нею? Уб'єте? Кинете до в'язниці? Ні, ми не зрадимо своєї повелительки. Ми не дозволимо пройти ані вам, ані отим чудовиськам, що стоять за нашими стінами. Ви й вардени не дасте нам нічого, крім смерті! — воїн на хвильку замовк, але потім озвався знову: — А чому б тобі не залишити нас у спокої, га, Вершнику дракона? Чому б тобі не сидіти тихо, щоб усі інші могли жити в мирі та злагоді? Що, жага слави й багатства аж така велика? Ти приносиш руїну й горе в наші домівки… І все це тільки заради того, щоб вдовольнити свої амбіції! Я проклинаю тебе, Вершнику дракона! Я проклинаю тебе від усього свого серця! Щоб ти залишив Алагезію й ніколи більше не повернувся!

Мурашки пробігли по спині Ерагона — цей чоловік повторив прокльон, який наклав на нього останній разак у Хелгрінді, а крім того, він добре пам'ятав, що й Анжела провіщала йому саме таке майбутнє.

— Я не хочу вбивати тебе, — похмуро сказав Ерагон, — але вб'ю, якщо буде треба. Покладіть свою зброю!

Тим часом Арія безшумно відчинила двері лівої вежі й прослизнула всередину, а нечутний, ніби кіт на полюванні, Блодхгарм прокрадався за спинами солдатів до іншої вежі. Якби раптом хтось із вояків озирнувся, він неодмінно б побачив його. Але ніхто не озирнувся. Капітан спересердя плюнув на землю.

— Ти навіть не схожий на людину! — крикнув він Ерагонові. — Ти зрадник своєї раси, ось ти хто! — із цими словами він підняв щит, змахнув мечем і повільно рушив до Ерагона. — Убивця Тіні, — презирливо мовив солдат. — Ха! Та я швидше повірю, що мій дванадцятирічний син убив Тінь, а ти, мабуть, його віку.

Ерагон мовчки чекав, доки капітан наблизиться на кілька футів до нього, а тоді так само мовчки ступив крок уперед і увігнав Брізінгр якраз усередину його щита, наскрізь прошивши й самого вояка. Чоловік упав і затих. І саме в цю мить Вершник почув і побачив, як запрацювали механізми та ланцюги, як масивні балки, що запирали міську браму, почали поволі відсуватися.

— Покладіть зброю, або помрете! — іще раз крикнув Ерагон.

У таборі ворога запанувало сум'яття. Зо два десятки солдатів із криком рушили на Вершника, тримаючи мечі напоготові, дехто почав тікати в місто, а ще дехто таки послухався наказу Ерагона й поклав зброю на сіру бруківку вулиці.

Вершник недовго бився з нападниками. Він орудував своїм мечем значно швидше, ніж вони могли зреагувати. Та й Сапфіра допомагала своєму Вершникові, збиваючи нападників з ніг короткими вогняними подихами. Невдовзі останній солдат уже впав на землю після нищівного удару меча.

Арія і Блодхгарм з'явились із веж якраз тоді, коли брама заскреготіла й відчинилася, показавши тупий розтрощений кінець великого тарана варденів. Лучники, які обороняли стіни міста, відступили, їм треба було шукати собі кращої позиції.

Нарешті брама цілком відчинилась, і Ерагон побачив в арці похмурих варденів, чоловіків і гномів, які рушили в місто.

— Убивце Тіні! — закричали вони. — Арджетламе! Сьогодні добре полювання!

— Це мої полонені! — сказав Ерагон, показавши Брізінгром на солдатів, які стояли навколішки на бруківці. — Зв'яжіть їх і поводьтеся з ними як належить. Я дав слово, що ми не заподіємо їм жодного зла.

Шестеро воїнів миттю виконали наказ Вершника.

Тим часом вардени вже рвонули вперед, наповнюючи місто брязкотом зброї, обладунків, стукотом черевиків і криками. Незабаром Ерагон побачив Рорана й Хорста та ще кількох карвахольців. Вершник привітав їх, і Роран підняв свій молот на знак вітання.

За мить вони вже тримали один одного в міцних обіймах. Роран видався Ерагонові якимось постарілим і змореним.

— Ти нагодився якраз вчасно, — сказав Міцний Молот, — бо ми вмирали тут сотнями, штурмуючи оці стіни.

— Ми із Сапфірою не могли прилетіти раніше… Як там Катріна?

— З нею все гаразд.

— Тільки-но закінчиться бій, розкажеш мені про все, що тут сталося відтоді, як я поїхав.

Роран мовчки кивнув.

— Де ти дістав цього меча? — спитав він за якусь мить, показуючи на Брізінгр.

— У ельфів.

— А як ти його назвав?

— Бріз… — Ерагон не встиг договорити, бо одинадцятеро ельфів, яких прислала Ісланзаді, щоб вони охороняли Вершника та дракона, блискавично взяли їх у кільце. За якийсь час до них приєдналися також Блодхгарм і Арія. Ельфійка зосереджено витирала ганчіркою тонке лезо свого меча. А невдовзі в брамі міста з'явився й Джормандер.

— Убивце Тіні! — скрикнув він. — Оце так зустріч! Радий тебе бачити.

Ерагон так само привітав його.

— Що будемо тепер робити? — спитав Вершник.

— Те, що ти вважаєш за потрібне, — відповів Джормандер, стримуючи свого бойового коня. — Але зараз нам треба пробитися до замку. По-моєму, Сапфіра навряд чи пролізе тут між будинками. Мабуть, тобі краще полетіти в обхід і нищити вороже військо там, де зможеш. А якщо вдасться знайти й затримати леді Лорану, то це буде просто прекрасно.

— А де Насуада?

Джормандер кивнув через плече.

— Там, позаду армії. Вона координує наші дії разом із королем Орином. — Джормандер зиркнув на потік воїнів, потім на Ерагона та Рорана. — Міцний Молоте, — сказав він, — твоє місце там, поруч зі своїми людьми. — Він не став більше нічого казати й пришпорив коня, рушаючи вперед темною вулицею й на ходу віддаючи накази варденам.

Роран і Арія хотіли бігти слідом за ним, та Ерагон зупинив їх.

— Що сталось? — не надто люб'язно спитали ті.

«А й справді, що сталося? — повторила Сапфіра. — Ми ж не можемо сидіти тут і теревенити, коли йде бій!»

— Мій батько, — скрикнув Ерагон. — Це був Бром!

Роран завмер від несподіванки:

— Бром?

— Так, Бром!

Арія була не менше здивована:

— Ти впевнений у цьому, Ерагоне?.. Звідки ти знаєш?

— Звісно, впевнений! Потім я все поясню… А зараз… Я просто не міг дочекатись тієї миті, коли скажу вам про це.