Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 110
Коли шум і біль ущухли, Ерагон насилу звівся на ноги. Він спантеличено озирнувся назад. Тільки тепер Вершник зрозумів, що його відкинуло не штурханом, а потужною вибуховою хвилею, коли розірвався магічний ліхтар. Майже десять футів тунелю були вкриті кіптявою, а в гарячому, ніби в кузні, повітрі кружляв попіл. Гном, що намагався поцілити своїм кинджалом Ерагонові в груди, звивався на землі в передсмертних конвульсіях, із голови до ніг вкритий жахливими опіками. За мить він здригнувся востаннє, і його серце перестало битись. Троє охоронців Вершника лежали без пам'яті в іншому кінці тунелю. Коли Ерагон помітив їх, вони саме почали сяк-так зводитись на ноги. Із їхніх вух жебоніла кров, а самі вони мовчки хапали ротом повітря, ніби риби, яких викинуло на берег. Бороди в бідолах були обгорілі й обскубані. Деякі частини їхніх обладунків ще й досі були розпеченими, проте шкіряні сорочки врятували гномів від опіків.
Вершник зробив крок уперед, та вмить зупинився й застогнав від раптового спалаху болю десь поміж лопатками. Він хотів був дістатись туди рукою, проте біль був настільки сильний, що він ледь не втратив свідомість, змушений притулитися до стіни. Прийшовши до тями, юнак знову зиркнув на гномів. «Певно, у мене на спині жахливі опіки», — подумав він.
Вершник спробував опанувати себе й вимовив два закляття, що, за словами Брома, мали зцілювати опіки. За якийсь час юнак полегшено зітхнув, відчуваючи, як біль швидко зникає, так, ніби на його спину хлюпнули крижаної джерельної води.
— Ви поранені? — гукнув він до гномів, коли охоронці зашкутильгали в його бік.
Гном, який узяв на себе командування після смерті ватажка, спохмурнів, поплескав себе долонею по правому вусі й похитав головою.
Ерагон пробурмотів іще одне закляття й тільки тоді помітив, що не чує власного голосу. Укотре видобувши зі свого нутра запаси енергії, юнак вимовив нове закляття й відновив собі слух, відчуваючи, як усередині вух щось засвербіло.
— Ви поранені? — перепитав він іще раз.
Гном, який стояв праворуч від нього, кремезний парубок із кудлатою бородою, закашлявся, виплюнув на долівку грудку крові й лиш тоді загорлав:
— З нами не сталось нічого такого, чого б не вилікував час. А що з тобою, Убивце Тіні?
— Усе гаразд… Житиму…
Простукуючи підлогу ногою, перш ніж зробити новий крок, Ерагон підійшов і схилився над Квесторком. Він сподівався, що того ще можна видряпати з пазурів смерті. Та вдруге глянувши на страшну рану гнома, юнак скрушно похитав головою й лиш розвів руками, мовляв, тут уже нічого не вдієш.
Як після кожного бою, Вершник відчував у роті гіркоту.
— А чому вибухнув ліхтар? — нарешті спитав він.
— Ці ліхтарі наповнені жаром і світлом, Арджетламе, — відповів один з охоронців. — Якщо його розбити, то вся енергія вихлюпується назовні, й тоді краще бути подалі від нього.
— А ви знаєте, з якого клану були нападники?
Гном із обскубаною бородою обстежив одяг кількох із них.
— Барзул! — сказав він. — На їхньому одязі немає нічого такого, за чим би можна було розпізнати клан, Арджетламе. Але всі вони мають ось це…
Потому гном підняв із долівки браслет, сплетений із кінського волосся й прикрашений відполірованими аметистами.
— І що це означає?
— Цей різновид аметистів, — мовив гном і постукав по каменю брудним від кіптяви нігтем, — росте тільки в чотирьох місцях Беорських гір… І щонайменше три з них належать Аз Свелдн рак Ангуін.
Ерагон спохмурнів.
— Виходить, цей напад організував Грімстборітхн Вермунд?
— Важко сказати напевно, Арджетламе. Адже ці браслети спокійнісінько міг залишити і якийсь інший клан. Може, вони замітають сліди й хочуть, аби ми думали, що це були саме Аз Свелдн рак Ангуін. Але… я б, не вагаючись, поставив цілий віз золота на те, що це справа рук Аз Свелдн рак Ангуін.
— Хай їм чорт, — буркнув Ерагон. — Хто б це не був, усе одно — хай їм чорт. — Потому він міцно стис кулаки, щоб приховати тремтіння рук, й буцнув носком чобота один із ворожих кинджалів. — Цих гномів і їхню зброю охороняли магічні закляття, які вимагають стільки енергії, що я не маю ані найменшого уявлення, хто їх наклав… Накладання заклять — справа складна й небезпечна… — Ерагон пильно глянув на кожного зі своїх охоронців: — Будьте моїми свідками, бо я присягаюсь, що не пробачу цього нападу й покараю того, хто винен у смерті Квесторка. І який би клан не послав цих убивць, усі його члени пошкодують про той день, коли народились на світ… Напавши на мене, вони напали на Дургрімст Інгейтум. Я присягаюсь вам як Вершник дракона і як член клану Дургрімст Інгейтум і прошу, щоб ви закарбували в пам'яті кожне слово моєї обіцянки.
Гноми шанобливо схилили голови перед Ерагоном, а той, що мав обскубану бороду, відповів:
— Ми зробимо так, як ти скажеш, Арджетламе. Твої слова засвідчують неабияку повагу до честі славетного Ротгара.
Потому гноми трохи помовчали.
— Який би це клан не був, — сказав перегодом один із них, — здійснивши напад на тебе, його члени порушили святий закон гостинності, і я б посоромився називати їх навіть щурами, бо це надто велика честь для них… Вони… Вони — менкнурлан. — Гном гнівно сплюнув на підлогу, і решта його братів зробили так само.
Ерагон мимохіть посміхнувся, аж надто завзятими виглядали його охоронці в ту мить, і попрямував туди, де залишились рештки його шаблі. Ставши на коліна, Вершник провів кінчиком пальця по одному зі шматочків металу. «Схоже на те, що енергія мого удару була більшою за ту, яку я вклав у охоронне закляття зброї», — подумав він і ледь чутно прошепотів:
— Мені потрібен меч, справжній меч Вершника.
ПИТАННЯ ПЕРСПЕКТИВИ
Ранковий теплий вітер несподівано змінив напрямок, тож Сапфірі, щоб продовжити свій стрімкий лет над випаленою сонцем долиною, довелося розвернути крила під іншим кутом. На мить вона задоволено заплющила очі, відчуваючи, як її блакитну луску пестять теплі вранішні промені. Вона мерехтіла й переливалася. Сапфіра знала, що всі, хто зараз бачить її із землі, повинні були зачудовано пороззявляти роти. І від однієї лиш думки про це дракон задоволено муркнув, відчуваючи себе найпрекраснішим створінням в усій Алагезії. Адже хто ще, окрім неї, міг похвалитися такою гладесенькою лускою, таким довгим хвостом, такими прозорими крилами, такими гострими пазурами й такими білими іклами? Ані Глаедр зі своєю скаліченою лапою, ані раби Галбаторікса Торнак із Шруйканом не були їй рівнею. До речі, двох останніх Сапфіра взагалі не вважала за драконів, бо який порядний дракон міг жити в неволі й виконувати накази найжахливішого деспота на землі? А крім того, усі троє були самцями, тож їм навіть мріяти не доводилось про ту граційність, з якою Сапфіра розтинала своїми крилами повітряні хвилі. Схоже, вона й справді була найкращим створінням в усій Алагезії, та інакше й бути не могло.
Розмірковуючи так, дракон задоволено вигнувся від кінчика свого носа аж до кінчика хвоста. День починався пречудово. Повітря огортало Сапфіру, ніби тепле гніздо, вона смачно попоїла, а навкруги було чисте й погоже небо. Кружляючи попід хмарами, вона пильнувала, аби десь на обрії не з'явились вороги, готова роздерти їх на дрібнесенькі шматочки й спопелити.
Її радість затьмарювала тільки одна думка — думка про те, що вона дуже давно не бачилась зі своїм Вершником. І чим більше вона про це думала, тим дужче в неї псувався настрій. Сапфірі понад усе хотілося, щоб Ерагон зараз був разом із нею й теж тішився погожою чудовою дниною. Але, розуміючи, що це неможливо, дракон лиш роздратовано загарчав і випустив у повітря цівку синього вогню. «І навіщо я примусила його послухатись Насуадиного наказу й вирушити в ці трикляті гори? — думала Сапфіра. — Чекай тепер, доки він вийде з Тронжхейма на зв'язок і покличе мене до себе».
Потому в її серці виникло якесь дуже неприємне відчуття. «Щось тут не те, — мовила вона сама до себе. — Я відчуваю, що мій малий потрапив у небезпеку… А я нічим не можу йому допомогти…»
- Предыдущая
- 110/177
- Следующая
