Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Волинь - Самчук Улас Олексійович - Страница 158
Її мову перебив Олег. Він біг від хати довгими кроками й захоплено гукав:
— Володя! Здоров! Скільки зим, скільки літ? Де тебе, друзяко, чорти носили? Коли в гімназію?
Щире, радісне вітання. Ольга встала, вибачилась і відійшла…
— Не міг зайти до тебе, — казав Володько. — Праця, а це їздив до Дерманя. Все надіявся, що буде семінарія.
— Кинь ту семінарію! Вали до нас… В гімназію…
— Добре тобі сказати. Мови, друзяко!.. Французьке, латинь…
— А я тебе давно чекав. Бачив Сергія. Де, питаю, Володя. Не знаю! Дивак той Сергій. Хоче йти в бандити. Каже: куди піду? Ні, ні! Ти його рішуче збаламутив.
— Я? Чому я?
— Рома! Рома! Стой! Прішол Валодя! — гукнув він на свого брата вже по-московському. Той саме вставав. Спить він у куріні. Немитий, розхристаний біг до хати.
— Аа, Валодя! Здраствуй! Ти прішол? Вот ета харашо! Паді ка мнє.
Володько підійшов.
— Ми вчера с Сашей і Мішей Лінкертом здораво клюкнулі, — похвалився одразу Роман.
— Видно по тобі. Зовсім рознесло, — зауважив Володько.
— Валодя! — заметушився Роман. — Ти єщо нє уходіш? Падажді мєня. Алєг! Ти всегда куріш маї папіроси! І теперь мою куріш! — сердиться він.
— Врьош, Рома. Я сваї курю, — відгризнувся Олег.
— Сваї. Чорта старова — сваї. Пастой, Валодя, Абажді. Абажді. Я расскажу тєбє про вчерашнєє. Ех, і вєсєло било. Па бутилкє на каждаво. Ілі… Паслушай. Пайдьом в комнату. Нікаво нєт. Пайдьом.
— Ні, Володю. Зістанься краще тут, — просить Олег.
— Алєг! Ти падлєц. Нєт, Валодя! Нє слушай дурака. Пайдьом в комнату. Я покажу тебе свою новую…
— Сам ти дурак са сваей новой курткой. Зробив якусь нову куртку і всім хвалиться, — перебиває його Олег. Це Рому зриває.
— Мєрзавець! Всю тваю рожу разтварожу! — кричить він хриплим голосом і кидається на Олега.
— Ее, ні! Стій! Якого чорта! Розійдись, бо стріляти буду! — крикнув жартівливо Володько. Олег швидко замахав руками, а Роман застрибав, мов півень. Він розмахнув кулаком і намагався вдарити Олега. Володько рішуче встряває між них, і по часі обидва втихомирюються. Всі йдуть до хати. Входять до кухні. Там пораються з обідом матушка й німа, з червоним, як жар, обличчям служниця.
Побачивши Рому, матушка накидається на нього.
— Подумайте! Вже скоро дванадцять часов, а він тільки встає, — говорить вона мішаною мовою, зчепивши обидві руки.
— Мама! — сердито вибухає Рома. — Ти всегда тичеш нос нє в свайо дєло.
Володько вже звик до таких виступів свого товариша й не дивується. Підходить до матушки й цілує її в руку.
— Дивіться, людоньки! — тошніє вона. — Нє майо дєло! А чиє ж то дєло?
— Ето майо дєло і я уже многа раз гаваріл: нє пазволю вмєшіваться в маї інтереси!
— Боже, Боже! — сумно говорить матушка. — Вже ти йому не маєш права щось сказати. Вже він, бач, пуриц великий. Треба їхати до школи, треба робити екзамени, а він волочиться по ночах, п'є й ані на зубок нічого не робить. Боже, Боже!
Але Роман вже не слухає її. Пішов до передпокою й почав готуватися до миття.
— Дура! — сердито завершує він свою думку. — Єй всегда нада сунуть нос куда нет надобності. Володькові це не зовсім подобається. Тим більше неприємно, бо Роман говорить таким тоном, ніби вірить, що Володько йому співчуває.
Володько переходить до їдальні.
— Закурі, Валодя! — кричить з передпокою Роман. — У мєня прекрасниє папіроси. Сам набівал.
Володько відмовляється курити. Сідає на широкій, твердій канапі й чекає. Перед ним довгий, застелений настільником стіл. Навколо нього шість досить незграбних стільців. Над столом велика висяча лампа. На стіні портрети батюшки й матушки, якийсь креденс зайняв цілий задній кут, а коло нього висить такий самий стінний годинник з широким, мідним вагалком.
Вганяється Олег. До нього знову вернулось його захоплення. Він радий, що може хвильку побути дома, що гарна погода і що несподівано прийшов Володько. Кидається до свого приятеля, обнімає його.
— А, це чудово, що ти прийшов! Мусимо укласти собі план на сьогоднішній день. Завтра від'їжджаю знову, роботи поки що нема. Зараз, отже, обід. Ти обідаєш з нами. Ах, коли б куди віднесло Романа. Вічні з ним скандали. Ну, але… Допустимо, що він з нами. Чорт з ним… Має прибути Лінкерт і він буде з ним. Галя, Оля, Саша. Підемо на прохідку, накладемо на зрубі багаття, будем… Ах, коли б прийшла Галя Їжакевич. Ти знаєш її. Чудова! Чудова! Мушу до неї зайти. Вона тепер якраз гостить у Ронів. Хочу й тебе познайомити. Вона, напевне, й тобі сподобається.
— Не знаю, Олегу! Я, мабуть, не піду, — сказав Володько.
— А чому ні? Чому ні? — кричить Олег.
— Что за шум! — відчиняються з дівочої кімнати двері, і звідти виходить старша сестра Олега Галя, а за нею Саша.
— Здрастє, Валодя! Нічево, нічево; сідітє на мєстє. А наш Алєг, как жерєбчік… Крічіт! Ужас! — швидко проговорила Галя. Володько потиснув її руку.
— Майо пачтєніє, — поважно, дивлячись з-під лоба, проговорив Саша.і подав Володькові широку, тверду руку.
Галя пройшла через їдальню і зникла в кухні. За нею вийшов Саша. В той саме час з протилежних дверей, що ведуть до ганку й до вітальні, входить пан Гліб. Це симпатичний, досить високий, поважний, але веселий пан. Він у цьому селі учителює, часто зустрічається з Володьком і часто веде з ним на різні теми дискусії.
При його вході Володько зводиться на ноги.
— Моє поважання, Володю! — ввічливо, з усмішкою вітається пан Гліб. Володько з пошаною стискає його руку й сідає знову. У руках Гліба розтягач для вправ рук. Одягнений у сорочку без краватки, наопашки накинута стара, барви хакі, куртка. Гудзики на ній масивні, позолочені, з московськими двоглавими орлами. Він щойно вправляв перед ганком на сонці, трохи вгрівся і, накинувши від протягів куртку, увійшов, щоб поставити в кухні самовара.
— Що робите, Володя? Читаєте? Маєте що? Читали ви?.. — і він назвав книжку, що недавно згадувала Ольга. Володькові трохи ніяково. Не читав.
— Раджу прочитати, — казав Гліб. — Найдете частинно відповідь на нашу останню розмову. Питання проводу в минулій революції… Ні, ні. Цим не легковажте. Ми ж розбиті. У нас члени одної родини належать до двох націй… Всі; соціялізм, соціялізм… Дайте спокій. Нам вже нудить від нього, а говорити ми ще не навчилися… Зося руская. Маня німецька, Леся австрійська… Ми не народ, а вінегрет. І подають нас, як вінегрет на закуску.
— Це тільки у нас… На Волині, — пробував перечити Володько. — Але ви не заперечите, що національна свідомість…
— Ну, ясно. Безперечно, — перебиває Гліб. — Національна свідомість росте. Ясно. На жаль, поволі. Поволі. Дуже поволі. І не тільки в нас. І там, і там… На всіх землях. Прошу вас. Таж була революція, йшло наше військо, лишились могили, кров, пісні… Що ви хочете. Мене цікавить проблема проводу й характер… І власне, в тій книзі… Ви прочитайте. Обов'язково! Після останньої нашої розмови я довго розважав і прийшов до висновку, що тут у нас на Волині дуже й дуже розложений характер. Не кажу — в селян. В інтелігенції. Жахливо! Просто жахливо. Ми якісь… Ну, я б сказав…
З передпокою висуває голову матушка.
— Ти тут, Глібчику? А йди, дитятко, поможи Галочці.
— Зараз, мамо! — говорить Гліб, перериває мову, зривається, на бігу вибачається і зникає у кухні.
Роман миється довго й уважно. Докладно вимиває руки, груди та спину губкою, а потім витирається шорстким, домашнього виробу, рушником. Вмившись, робить кілька ле дачих рухів руками, що має значити гімнастичні вправи. Після по черзі корчить і напружує то ліву, то праву руку й мацає їх м'язи. Намацавшись, іде без сорочки до їдальні, щоб похвалитись своїми м'язами Володькові.
— Володя! Пащупай! — крекче, напружує м'язи й підходить до Володька. Той мацає, мовчить. Роман, весь червоний і напружений, чекає, що той скаже.
— Да! — резюмує Володько. — Мускули імєєш желєзниє.
— А знаєш, что я кушаю? — з задоволенням питається Роман. — Картошку. Знаєш, астилую с салам. Ета очень вкусна. Сам делаю.
- Предыдущая
- 158/243
- Следующая
