Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 18
— Хай так!
— Однак раніше ви цікавилися ним.
— Чому ви так думаєте?
— Він завжди вам щось дарував.
— Я воліла б нічого не брати у нього, але тоді… — вона віп’яла очі в дорогу, в торішнє мокре листя, — тоді б я не змогла приймати й ваших подарунків.
І вона злякано замовкла. Дідеріх відчував, що на них обох ліг якийсь тягар, і так само мовчав.
— Ну, про такі дрібниці не варто й говорити, — видушив він із себе. — Кілька квітів. — І з новим обуренням: — Мальман подарував вам навіть браслета.
— Я ніколи не ношу його, — сказала Агнеса.
У нього раптом закалатало серце і з язика зірвалося:
— А якби він був від мене?
Відповіді не було; він затамував подих. Потім вона ледве чутно мовила:
— Тоді носила б.
Після цього вони зразу прискорили крок і не обмінялися більше жодним словом. Вони дійшли до Бранденбурзьких воріт, побачили, що Унтер ден Лінден заповнена грізною юрбою поліціянтів, і поквапливо повернули на Доротеєнштрасе. Тут людей було мало, Дідеріх уповільнив ходу і засміявся.
— Власне, це дуже кумедно. Бо ж усе, що Мальман вам дарував, було куплено на мої гроші. Він відбирав у мене останні пфеніги, я був тоді ще зовсім жовторотим хлопчаком.
Вони зупинилися.
— О! — і вона глянула на нього, її золотисто-карі очі замерехтіли. — Який жах! Ви мені пробачите це?
Він посміхнувся з виглядом переваги.
— Все це давня історія, гріхи молодості.
— Ні, ні, — збентежено повторювала вона.
Тепер головне, сказав він, як їй потрапити додому. Пройти далі було неможливо. Омнібусів також не було видно.
— Мені дуже шкода, але вам доведеться ще трохи понудьгувати в моєму товаристві. Між іншим, я живу тут поряд. Ви могли б зайти до мене, принаймні не мокли б під дощем. Але, звичайно, для панночки це незручно.
У неї все ще був той самий благальний погляд.
— Ви такий добрий, — сказала вона, часто дихаючи, — ви такий благородний. — Вони вже входили до під’їзду. — Адже я можу довіритися вам?
— Я знаю, чого від мене вимагає честь моєї корпорації, — сказав Дідеріх.
Їм довелося пройти повз кухню, але там нікого не було.
— Скиньте, будь ласка, пальто, — лагідно запропонував Дідеріх. Він стояв, не дивлячись на Агнесу, і переступав з ноги на ногу, поки вона знімала з голови капелюшка.
— Я піду скажу хазяйці, щоб вона приготувала чай.
Він уже обернувся був до дверей, та раптом відсахнувся. Агнеса схопила його руку й поцілувала її.
— Що ви, панно Агнесо! — страшенно перелякавшись, пробурмотів він і, ніби втішаючи, обняв її за плечі; тоді вона зронила голову на його плече. Він притис губи до її волосся, досить міцно, вважаючи це за свій обов’язок. Від дотику його губ тіло її затремтіло і забилося, наче під ударами. Крізь тонку блузку відчувалась його теплота і вогкість. Дідеріхові стало жарко, він поцілував Агнесу в шию. І раптом її обличчя наблизилося до нього: спраглі уста, напівзаплющені очі і такий вираз, якого він ніколи не бачив і від якого у нього запаморочилася голова.
— Агнесо! Агнесо, я кохаю тебе, — сказав він, наче щось змушувало його до цього. Вона не відповіла, з її відкритого рота виривалося часте тепле дихання, і він відчув, що вона падає, він поніс її, і йому здавалося, що вона тане у нього в обіймах.
Потім вона сиділа на дивані і плакала.
— Не май на мене зазле, Агнесо, — просив Дідеріх.
Вона звела на нього свої мокрі очі.
— Я ж плачу від щастя, — сказала вона. — Я так довго чекала на тебе.
— Навіщо? — спитала вона, коли він хотів застебнути їй блузку. — Навіщо ти вже закриваєш мене? Хіба я більше не подобаюся тобі?
Він запротестував.
— Я цілком усвідомлюю взяту на себе відповідальність.
— Відповідальність? — сказала Агнеса. — Хто говорить про це? Я три роки кохаю тебе. Ти ж цього не знав. Мабуть, уже так судилося!
Дідеріх, засунувши руки до кишені, подумав: «Така доля легковажних дівчат». Водночас йому хотілося ще раз почути її освідчення.
— Значить, ти насправді кохала мене, тільки мене?
— Я бачила, що ти не віриш у це. Як то було страшно для мене, коли ти перестав приходити до нас, і я зрозуміла, що всьому кінець. Це було так страшно! Я хотіла написати тобі, піти до тебе. Але мені забракло мужності, бо я перестала подобатися тобі. Я була в такому тяжкому стані, що татові довелося вирушити зі мною в подорож.
— Куди? — спитав Дідеріх. Але Агнеса, не відповівши, знову пригорнула його до себе.
— Кохай мене! Я не маю нікого, крім тебе!
Дідеріх подумав зніяковіло: «Небагато ж ти маєш». Агнеса багато втратила в його очах, відколи він пересвідчився, що вона кохає його. До того ж, казав він собі, дівчині, здатній на такі вчинки, не можна довіряти.
— А Мальман? — в’їдливо спитав він. — Дещо в тебе все ж таки з ним було. Ну, облишмо його, — сказав Дідеріх, коли вона з жахом випросталася, і постарався загладити свою вихватку. Адже ж і він, мовляв, так само ще не спам’ятався від щастя.
Вона одягалася дуже повільно.
— Між іншим, твій батько, певно, не знатиме, що й подумати, — зауважив Дідеріх.
Вона тільки знизала плечима. Коли вона була готова і він уже відчинив двері, вона ще раз зупинилася і довгим, боязким поглядом обвела кімнату.
— Може статися, — сказала вона, звертаючись до самої себе, — що я більше ніколи сюди не прийду. У мене таке відчуття, наче сьогодні вночі я помру.
— Ну, що ти? — сказав з болем Дідеріх.
Замість відповісти вона знову пригорнулася до нього, притискуючись устами до його уст, грудьми до його грудей, і ніби зрослася з ним від стегон до стіп. Дідеріх терпляче чекав. Нарешті вона відірвалася від нього, розплющила очі й сказала:
— Не думай, що я чогось від тебе вимагаю. Я кохаю тебе, все інше мені байдуже.
Він запропонував найняти візника, але вона захотіла піти пішки. Дорогою він розпитував про її сім’ю і про спільних знайомих. І тільки на майдані Бель-Альянс зненацька захвилювався і трохи хриплим голосом мовив:
— Зрозуміла річ, я й не думаю ухилятися від свого обов’язку перед тобою. Але поки що, ти розумієш, я ще нічого не заробляю, я повинен спочатку закінчити освіту, поїхати додому і ознайомитися із своєю фабрикою…
Агнеса відповіла вдячно і спокійно, ніби їй вділили комплімента:
— Буде чудово, якщо я згодом зможу стати твоєю дружиною.
Коли вони повернули на Блюхерштрасе, він зупинився й нерішуче зауважив, що йому, мабуть, краще повернутися назад. Вона сказала:
— Ти боїшся, що нас можуть побачити? Це нічого не змінить, бо мені все одно доведеться розповісти вдома, що я зустріла тебе і ми разом чекали в кав’ярні, поки не відновиться рух.
«Ну, брехати вона вміє», — подумав Дідеріх. Вона додала:
— В неділю приходь до нас обідати, неодмінної приходь.
Це було вже занадто, він скипів:
— Щоб… я?.. До вас?
Вона всміхнулася ніжно й лукаво:
— Інакше не можна. Якщо нас коли-небудь побачать разом… Хіба ти не хочеш, щоб я знову прийшла?
О, так, цього він хотів! А проте їй довго довелось умовляти його, поки він пообіцяв прийти. Коло під’їзду він манірно вклонився їй, різко відвернувся й подумав: «Неймовірно хитрі ці жінки, з цією я довго водитися не буду». Тим часом він з прикрістю згадав, що час іти до пиварні. Його поривало додому, він сам не знав чому. Замкнувши за собою двері своєї кімнати, він зупинився і втупив очі в темряву. Раптом він простяг руки, підвів лице і з довгим зітханням сказав:
— Агнесо!
Він почував себе оновленим, легким, ніби відірваним від землі. «Я неймовірно щасливий», — думав він. І ще: «Ніколи в житті я вже не матиму такої втіхи!» Він зрозумів, що до цього часу, до цієї хвилини сприймав усе невірно, невірно оцінював усе. Там, у пиварні, вони тепер п’ють і бундючаться. Євреї або безробітні — яке йому до них діло, за віщо йому їх ненавидіти? Дідеріх був навіть готовий любити їх! Невже це він, він сам, збув дня у цій тисняві, серед людей, яких вважав за ворогів? Адже ж вони люди, Агнеса сказала правду! Невже він побив людину за кілька слів, вихвалявся, брехав, по-дурному знесилився і, нарешті, обдертий і ошалілий, гепнувся в грязюку перед якимсь чоловіком на коні, перед кайзером, який поглузував з нього? Він зрозумів, що до того, як прийшла Агнеса, він провадив безпорадне, нікчемне і сіре життя. Прагнення, які тепер здавалися чужими, почуття, яких він тепер соромився, і жодної людини, кого б він кохав, — поки не прийшла Агнеса! «Агнесо! Люба Агнесо, ти не знаєш, як я кохаю тебе!» Але вона дізнається про це. Він відчував, що ніколи не зуміє висловити цього так добре, як цієї хвилини, і написав їй листа. Він написав, що й він сам ці довгі три роки чекав на неї і що не мав ніякої надії, бо вона надто прекрасна для нього, надто гарна й добра; що про Мальмана він навіював усе собі з боягузтва і впертості; що вона свята, і тепер, коли вона спустилася до нього, він лежить коло її ніг. «Підніми мене, Агнесо, я можу бути сильним, я відчуваю це, і я присвячу тобі все своє життя!» Він заплакав, припав лицем до диванної подушки, котра ще зберігала її пахощі, і заснув, схлипуючи, як колись у дитинстві.
- Предыдущая
- 18/100
- Следующая