Українські народні казки - Автор неизвестен - Страница 2

Йшли, йшли і найшли їх на дубі. Цап сміливіший - ізліз аж на верх, а баран несміливий - то нижче.

- От лягай,- кажуть вовки ковтунуватому вовкові,- ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.

Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить! Не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап - сміливий, не став роздумувати, як закричить:

- Подай мені ворожбита!

Вовки як схопилися, аж пил по дорозі закурився. А цап та баран пішли в поле, зробили курінь та й живуть там.

ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ

Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.

Каже баба:

- Завези, діду, в ліс.

Дід каже:

- Та лучче б викормили та зарізали б.

- Я не хочу, завези та й годі!

Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:

- Драстуй, голе телятко!

- Драстуй, кабане!

- Куди ти йдеш?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

- Голе телятко і кабан, підождіть!

Підождали.

- Драстуй, голе телятко!

- Драстуй, півнику!

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

- Ну, ходім.

Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:

- Голе телятко і кабан, і півник, підождіть! Підождали.

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

Ну, ходімо разом.

- Ходім.

Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

- Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!

Підождали.

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.

- Кабане, давай будем хатку робить.

- Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать.

Пішло воно. Пішло до півника:

- Драстуй, півнику!

- Драстуй, голе телятко!

- Гайда, будем хатку робить.

- Я не хочу,- каже півник,- я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.

Пішло голе телятко до качура:

- Драстуй, качуре!

- Драстуй, голе телятко!

- Давай будем хатку робить.

- Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.

Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

- Драстуй, шило!

- Драстуй, голе телятко!

- Давай будем хатку робить.

- Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.

Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зро­било хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), бі­жить кабан:

- Голе телятко, одчини!

- А-a-a! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!

- Одчини, бо я тобі хатку розрию!

Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить пів­ник:

- Голе телятко, одчини!

- А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..

- Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!

Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:

- Голе телятко, одчини!

- A-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..

- Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!

Думає голе телятко: «Наробить качур крику, при­біжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. То­плять вони. Ще скаче й шило:

- Голе телятко, одчини!

- А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..

- Одчини, бо я тобі хатку розколю!

Одчинило. Уже вони усі зібрались...

От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:

- Лізь ти.

- Ні, ти йди вперед.

Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило як заженеться у вовка по саму колодочку.

А півень кричить:

- Подай його сюди!

А качур кричить:

- Так! Так! Так!..

Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погри­зений. Ще й півень кричить:

- Подайте його сюди!..

ПІВНИК І ДВОЄ МИШЕНЯТ

Жили собі двоє мишенят - Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята, було, тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвіта встане, всіх піснею збудить та й до роботи береться. Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колосок.

- Круть, Верть,- став гукати півник,- а гляньте-но, що я знайшов!

Поприбігали мишенята та й кажуть:

- Коли б це його обмолотити...

- А хто молотитиме? - питається півник.

- Не я! - одказує одне мишеня.

- Не я! - каже й друге мишеня.

- Я обмолочу,- каже до них півник. І взявся до роботи. А мишенята й далі граються.

От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає:

- Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив!

Поприбігали мишенята.

- Треба,- кажуть,- зерно до млина однести та борошна намолоти.

- А хто понесе? - питає півник.

- Не я! - гукає Круть.

- Не я! - гукає Верть.

- Ну, то я однесу,- каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.

А мишенята собі одно скачуть - у довгої лози граються. Прийшов півник додому, знов кличе мишенят:

- Гей, Круть, гей Верть! Я борошно приніс.

І поприбігали мишенята, пораділи:

- Ой півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.

- Хто ж міситиме? - питає півник. А мишенята й знов своє:

- Не я! - пищить Круть.- Не я! - пищить Верть.

Подумав, подумав півник та й каже:

- Доведеться мені, мабуть.

От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки.

Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.

Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі.

А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба.

- Ох, і голодний я! - каже Круть.

- А я який голодний! - каже Верть.

Та й посідали до столу. А півник і каже:

- Стривайте-но, стривайте! Ви мені перше скажіть, хто найшов колосок.

- Ти,- кажуть мишенята. А хто його обмолотив?

- Ти,- вже тихіше відказують Круть із Вертем.

- А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?

- Ти,- вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.

- А що ж ви робили?

Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?

ЛИСИЦЯ ТА РАК

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивить­ся - рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

- Здоров був, раче! - каже йому лисичка.- З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався і рак та й каже:

- Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому:

- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, роз­казуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признай­ся, що таки правду люди говорять про тебе!

- Може, колись теє й правдою було, та тепер брех­нею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим навви­передки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Бі­жим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

- Як так, то й так,- каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:

- Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб поділитись, де той рак чим­чикує, аж чує позад себе: