Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди - Солдатенко Валерій Федорович - Страница 61

Якщо в ЦК КП(б)У переважали праві, то в Тимчасовому Робітничо-Селянському уряді і Реввійськраді військ Курського напряму, утворених в нових умовах, перевагу одержали «ліві». Останнє пояснюється тим, що всі тогочасні керівні органи більшовицької влади в Україні створювалися за участі, при сприянні ЦК РКП(б), і останній досить спритно з того користався. ЦК РКП — згадував В. П. Затонський, «коли обстановка була не досить визначена, коли треба було вичікувати й бути надто обережними, спирався на правих. А коли слід було швидко й енергійно вдарити, використавши при цьому спалахнуле селянське повстання, ЦК закликав «лівих»481.

Призначення головою Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України «лівого» Г. Пятакова дуже не сподобалось Ф. Сергєєву (Артему), Е. Квірінгу та іншим правим, які переважали в ЦК КП(б)У та мали значний вплив в уряді. Майже зразу ж виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині уряду, які, зрештою, призвели до кризи уряду.

У виникненні цієї конфліктної ситуації радянські історики звинувачували здебільшого Г. Пятакова. Проте факти свідчать, що не меншу, якщо не більшу, роль грала претенційна, почасти знову регіоналістська політика правих, зокрема, Ф. Сергєєва. Останній по суті не приступив до виконання обов’язків члена уряду — завідуючого його військовим відділом, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового РобітничоСелянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергєєв (Артем) вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети482. Вважаючи утворення уряду Радянської України передчасним, праві у ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК РКП(б), обмежували діяльність виконавчої влади, сковували її ініціативу, зобов’язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Вони нерідко посилалися, здебільшого безпідставно, на підтримку їх дій Центром, тобто ЦК РКП(б) і Раднаркомом. Все це вело до дезорганізації роботи і викликало протест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. 7 грудня 1918 р. Г. П’ятаков телеграфував наркому Й. Сталіну: «Артем всіляко перешкоджає роботі. Напевне невірно розуміє прагнення центру… Якщо вважаєте наше (уряду. — В. С.) існування зайвим, скажіть, так і вчинимо, але допустити, щоб Артем робив посвоєму, спираючись на авторитет центру, не можемо»483.

«По-своєму» Ф. Сергєєв (Артем) прагнув реорганізувати управління Українською армією, усунути від командування нею В. Антонова-Овсієнка. До останнього була неприязнь ще з 1 січня 1918 р., коли той, всупереч лідеру харківських більшовиків, заарештував групу місцевих капіталістів і змусив їх виплатити зарплату робітникам. У тому конфлікті В. Ленін взяв сторону В. Антонова-Овсієнка, Ф. Сергеєву (Артему) висловив докір484. Тепер Ф. Сергєєв (Артем) не погоджувався і з розпочатою В. Антоновим-Овсієнком підготовкою активних дій військ у напрямі Харкова, звинуватив його в авантюрі, і щоб змінити склад Реввійськради і головнокомандуючого І Української армії, виїхав до Москви. Там інтрига Ф. Сергєєва (Артема) одержала підтримку. Водночас він викликав до Курська і Харкова, де перебував уряд, групу своїх однодумців правих (К. Ворошилова, Б. Магідова, В. Межлаука, М. Рухимовича), які були введені до складу Тимчасового Робітничо-Селянського уряду, що дало правим невелику перевагу. Власне, в уряді відбувся «тихий переворот» — більшість, хоч і незначну, одержали праві485.

Після повернення Ф. Сергєєва (Артема) до Харкова 8 січня 1919 р. відбулось засідання уряду. Посилаючись на переговори з В. Леніним по прямому проводу (запис вперше опублікований повністю у збірнику «В. И. Ленин. Неизвестные документы» в 1999 р.), в ході яких Голова РНК РРФСР давав згоду на призначення замість В. Антонова-Овсієнка будь-кого, крім К. Ворошилова486, праві домоглися відкликання попереднього складу Реввійськради і призначення до неї М. Рухимовича, К. Ворошилова і В. Межлаука, прийняття рішення про усунення В. Антонова-Овсієнка з посади головнокомандуючого Українською армією і затвердження на цій посаді М. Рухимовича487.

Однак це рішення було негайно оскаржене Г. Пятаковим, В. Затонським перед В. Леніним і відмінене488. В свою чергу, Ф. Сергєєв (Артем) протестував проти залишення попереднього складу Реввійськради, але його протест не був задоволений.

Після цього Ф. Сергєєв (Артем) та інші праві вирішили домогтися зняття Г. Пятакова з посади голови Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. 16 січня 1919 р. скликано засідання уряду, на обговорення якого поставили питання «Про урядову кризу». На пропозицію секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга засідання звільнило Г. Пятакова з посади Голови Тимчасового РобітничоСелянського уряду України (голосами 4 за, проти 2, при 2, що утримались). На цю посаду був обраний Ф. Сергєєв (Артем), за якого було подано 3 голоси, 1 — проти і 3 — утрималося. Обурений Г. Пятаков при цьому заявив, що він був рекомендований на посаду голови уряду ЦК РКП(б) і передасть її Артему тільки після відповідного рішення ЦК партії489.

Наступного дня Г. Пятаков інформував В. Леніна про останні події в уряді. 18 січня про це ж В. Леніна повідомили Ф. Сергєєв (Артем) і його соратники490. Керівник більшовиків переконався, що для нормалізації роботи Радянського уряду Україні на посаді голови уряду потрібна людина, яка була б нейтральною щодо учасників конфлікту. Він також зважив на те, що обидві сторони вважали такою «нейтральною» особистістю Х. Раковського і прямо просили, у разі можливості, направити його в Україну. І справді, з приїздом Х. Раковського ситуація відразу розрядилася. 24 січня 1919 р. без будь-яких ускладнень він був одностайно обраний Головою Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. Ф. Сергєєв (Артем) був призначений заступником голови уряду491, а сам виконавчий орган влади з 29 січня став іменуватись Радою Народних Комісарів.

Однак у складі РНК Радянської України Ф. Сергєєв (Артем) перебував лише до III Всеукраїнського з’їзду Рад (6–10 березня 1919 р.), після якого був призначений головою Донецького губвиконкому Рад. Той факт, що він не ввійшов до РНК після з їзду, а посаду наркома радянської пропаганди, яку він раніше обіймав, замістив Г. Пятаков, дозволяє висловити припущення, що обраний на з’їзді ЦВК Рад не вельми схвально оцінив його поведінку в Радянському уряді України в кінці 1918 — на початку 1919 рр.

З документів видно, що Ф. Сергєєв (Артем) і Г. Пятаков взаємно звинувачували один одного в сепаратизмі. Перший вбачав сепаратизм у прагненні Г. Пятакова до організації Радянської влади в Україні в цілому і встановленні федеративних зв’язків між Українською і Російською Радянськими Республіками. Що ж до сепаратизму самого Ф. Сергєєва (Артема), то він виявився у прагненні до відновлення Донецько-Криворізької Республіки.

«Фактично роботою в українському масштабі керувало ліве наше крило, — згадував В. Затонський. — В правих під впливом принципових суперечок про термін, коли має спалахнути на Україні революція, знову воскресла тенденція відокремитися й проводити свою Донецько-Криворізьку роботу самостійно»492.