Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій - Страница 9

Батьки остаточно втрачають дар мови. Сват спокійно допиває самовар і нарешті розкриває головну таємницю:

- Щоб ви знали - граф Потоцький не просто старий, а ще й дуже хворий. І от йому було видіння: якщо він за всі свої великі гріхи, котрі наробив за все життя, візьме за дружину нещасну, бідну, некрасиву та ще й каліку єврейку і прийме нашу віру, то всі гріхи йому простяться, він зцілиться і буде жити з вашою дочкою так довго, доки їм не набридне.

Батьки радісно погоджуються. Шатхен витирає рясний піт з лоба і каже:

- Ну і слава Богу! Залишилося ще умовити на це діло графа Потоцького.

Містечковий шадхен на світанку вламується до хати заможного єврея з радісним криком:

- Абрамович! От ви спите, а у мене для вас така наречена є - пальчики оближете! Самий цимес! Юна вдова рідкісної краси, дуже розумна, вихована, а головне - незаймана!

- Як незаймана? Ви ж тільки що сказали, що вона вдова!

- Я сказав? Ой, ну подумаєш, у неї чоловік так давно помер, що вона вже все забула.

Розділ другий

Хелмські мудрагелі

«За саму мудрість на базарі нічого не купиш».

Єврейська приказка, записана Г. Сафріним

Коли ми укладали цю книгу, то свідомо обмежили кордони уявної країни єврейського гумору адміністративними межами нинішньої Незалежної України. Хоча у зібранні Горація Сафріна, наприклад, є чимало жартів про австрійських, чеських, німецьких і навіть англійських юдеїв…

Проте, один виняток ми все ж таки зробили. Сподіваємося, що влада та громадськість нинішньої Польщі вибачать нам скромну «приватизацію» одного-єдиного населеного пункту на їхній території в антологію українського єврейства. Бо по-перше, Хелм - то Берестейщина, де поляки стали більшістю лише після 1947-го року в результаті горезвісної операції «Вісла». А до того - як мінімум тисячу років цей край населяли українці. А поміж їхніми селами були розкидані маленькі містечка, заселені євреями. Сини Ізраїлеві прийшли сюди у середні віки - і прижилися.

А по-друге, з тим самим Хелмом у 1944-му році ледь не вийшов грандіозний політичний анекдот світового масштабу. Справа в тому, що товаришу Сталіну шалено свербіло якомога швидше проголосити Радянську Польщу. Бо він на цій справі роги обламав ще у 1920-му, коли з ганьбою мусив тікати від польсько-українських легіонів. Отже, пунктик у нього був на цій справі. Тому, коли радянська армія у 44-му пішла на захід, Сталін віддав чітке розпорядження: як тільки звільнять перший же населений пункт на території Польщі, негайно привезти туди заздалегідь сформований прорадянський уряд і проголосити робітничо-селянську соціалістичну республіку з усіма наслідками - включно до ГУЛАГу.

Місто визволили, сталінських маріонеток притарабанили. Аудиторію підготували. І тут хтось із обізнаних консультантів, вчитавшись у назву першої тимчасової столиці соціалістичної Польщі, не просто схопився за голову, а й наважився доповісти вождю, що:

- всі поляки добре знають, що в Хелмі споконвіку жили самі тільки євреї.

- відтак, проголошувати соціалістичну Польщу в Хелмі - це все одно, що зробити Бердичів столицею Росії.

- і нарешті: згідно з польською та єврейською фольклорними традиціями у Хелмі жили найдурніші, найзарозуміліші і найтупіші іудеї, а тому майбутній прорадянський уряд ризикує перебрати на себе всі ці характеристики.

Треба віддати належне вождю всіх народів і великому другові радянських фізкультурників. Соціалістична Польща була-таки проголошена, але не в Хелмі, а в Любліні, про який у єврейському гуморі ви не знайдете жодної згадки.

А тепер, товариство, вйо, бо дощ. Погнали до Хелма!

Маленьке пояснення: з кінця вісімнадцятого і до початку двадцятого століття Хелм, як і вся Східна Польща, входив до складу Росії, звідси російські реалії в більшості анекдотів про це достославне місто.

Хелмський шамес у якихось справах мусить їхати до Любліна поїздом. Він гукає візника-росіянина і запитує:

- Я вибачаюсь, але скільки буде доїхати до станції?

- Ну, за полтину довезу.

- А як дешевше?

- Тоді за сорок копійок.

- А як добре поторгуватися?

- Плати тридцять і сідай.

- Спасибі. Я, знаєте, пішечки, пішечки…

- Так якого… твою… і в…моєї тещі, і взагалі - на… ти морочиш… у мого жеребця?

- Розумієте, мені просто цікаво, скільки я зекономлю.

Оскільки Хелм був навіть не містечком, а десь трішечки містом, то крім синагоги, лазні, хедера і лазарету євреї мали своїх приватних лікарів. Хелмські ескулапи теж увійшли в легенду.

- Що у вас болить, шановний?

- Лікарю, я страшенно кашляю.

- Так… а скільки вам років?

- Сімдесят.

- А коли вам, шановний, було сорок, ви кашляли?

- Ні, не кашляв.

- А в п’ятдесят років?

- Жодного разу.

- А коли ви розміняли шістдесят, то ви кашляли?

- Ні, ні, і ні!

- А тепер, поклавши руку на серце, скажіть чесно: коли ж вам кашляти, як не зараз?

До того ж самого лікаря приходить інший пацієнт.

- Так, і що у вас болить?

- Лікарю, дай Боже, щоб я помилявся, але, здається, я збожеволів.

Хелмський лікар, звичайно ж, універсал. Йому що кашель лікувати, що божевілля, результат один:

- Заспокойтеся, шановний, і скажіть, чому ви так вважаєте?

- Бо я сам до себе пишу листи.

- Цікаво-цікаво, і коли це було востаннє?

- Сьогодні зранку.

- І що ж ви собі в цьому листі написали?

- Е, лікарю, я не такий дурний, як ви вважаєте. Звідки я знаю, що в тому листі, як я його ще не одержав? От завтра Ізя-листоноша принесе - то я прочитаю і дізнаюся.

А ця історія трапилася десь між двома російськими революціями. Наполоханий єврейськими погромами молодий хелмський меламед наважується емігрувати. На ті часи, як не дивно, це не було проблемою. У Варшаві існував навіть спеціальний еміграційний центр для євреїв. От наш бідолаха туди і вибрався.

Пропонують йому там одну країну для постійного місця проживання, другу, третю, все докладно пояснюють. Кандидат в емігранти, в свою чергу, теж допитується, де, що і як… а головне - почім. І та держава його не влаштовує, і ця не підходить. Врешті-решт, співробітник центру, що характерно, теж єврей, але не з Хелму, не витримує:

- Отам у нас у кутку, бачите, на підставці - великий такий глобус. Я вас дуже прошу - покрутіть його і виберіть собі, врешті-решт, якусь країну.

Хелмський мудрагель стояв-стояв, крутив-крутив, роздивлявся… а потім подав голос:

- Я вибачаюсь, а інших глобусів у вас немає?

Про лікаря ми розповіли, про хелмського меламеда теж…(До речі, прізвище в усіх хелмських меламедів було одне і те ж - Зайнвел). А тепер пора згадати про рабина. Бо то, вважайте, головна персона всього містечкового епосу.

До хелмського рабина вривається місцевий багатий єврей і репетує з порогу без усяких там «шолом алейхем»:

- Ребе, мушу негайно розвестися з дружиною!

- Не махайте руками, сідайте і кажіть, чого раптом?

- Вона мене обкрадає!

- О, то серйозне звинувачення. А докази?

- У мене зник новий, дуже дорогий хронометр. І де ви думаєте, я його знайшов? Абсолютно випадково - у неї за пазухою.