Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій - Страница 6

- От вас, ребе, скрізь шанують, а мене ганяють, як того пса.

- Ну і що ти хочеш? Вивчитися на рабина?

- Та ні, от якби у мене був такий лапсердак, як ваш, і шовкова ярмулка, і сидів би я не під самими конячими дупами, а трохи далі, отак, як ви…

- Про що мова? Як ти вважаєш, що вся справа в лапсердаку і ярмулці, то давай поміняємося.

Як вирішили - так і зробили. Балагула в рабиновому одязі ззаду примостився, а ребе в його лахах узяв до рук батога та й сів на передку.

Приїхали до Липовця. Зупинилися на заїжджому дворі. І таки правду балагула казав - його попід руки водять і в очі заглядають, а на ребе нуль уваги. Іцика - на перину, а рабина - на солому в стайні.

Не встигли заснути, аж тут до псевдо-пастиря припхалися двоє учнів з єшиботу (юдейської семінарії).

- Ребе, шановний, звиняйте, що потривожили, але отут-от в Талмуді є одне місце, котрого ми ніяк не допетраємо. Ви ж у нас відомий мудрець, може, розтлумачите нам, темним, неосвіченим?

Взагалі балагула не те що Талмуд тлумачити - жодної літери не знав. Проте, не розгубився. Розреготався і каже:

- От уже точно - темні. І тупі, як російський валянок. У нас у Спичинцях вам це місце будь-який дурень розтлумачить. Гей, балагула, годі там у хліві вилежуватися. Біжи сюди, поясниш оцим-от недовченим їхній Талмуд, а я спати буду.

А тепер пригадайте, шановні старші і не зовсім старі читачі: яка у повоєнному вашому дитинстві, у тихому повітовому містечку була найбільша розвага? Вона, рідненька, агіткультбригада з обласної філармонії. Підстаркувата співачка з акордеоністом, фокусник і товариш керівник, він же читець-декламатор. Вражень вистачало, як мінімум, на півроку. А що ви хочете? Телебачення ще не впровадили, кіно привозили раз на тиждень, у вихідні, радіо грало з шостої до пів на одинадцяту і трохи ввечері. От вам уся культура і духовність.

У єврейських містечках до Першої Світової війни найяскравішою подією був приїзд магіда, мандрівного проповідника. Куди тобі твоєму фокуснику, декламатору і фригідній співачці з лисим акомпаніатором. Деякі з магідів були настільки популярні і по цей, і по той бік російсько-австрійського кордону, що, природно, ввійшли в єврейський фольклор.

Магід із Дубна якось напередодні якогось свята вирішив звернутися зі спеціальною промовою до жіноцтва:

- Як я вже такий проповідник і оратор красномовний, що всі мене знають, то мушу на одному місці не стирчати, а перебираюся від містечка до містечка. І з повіту до повіту. А то й навіть до губернського міста запрошують поважані євреї, аби мене послухати. Так ото, колись мандрував я з Житомира до Луцька і в маленькому такому містечку застав цілу купу дівчат на виданні.

Що я вам скажу? Скромні дівчата, цнотливі дівчата, роботящі дівчата, побожні дівчата. Самий цимес. Ці дівчата ходять до лазні, ці дівчата вміють пекти халу, ці дівчата не забувають підстригти собі нігті і благословити святу суботу! Дівчата, дівчата, дівчата… Одне слово - ДІВЧАТА!

А потім приїхав я до сусіднього містечка… та що там до містечка! Я вам скажу, що це було Рівне! І там дізнався про одну пекельну грішницю, Боже нас борони! Грішницю, яка не ходила до лазні, Боже нас борони. Грішницю, яка не вміла пекти халу. Грішницю, яка не стригла собі нігті, Боже нас борони! Грішницю, яка не благословляла суботніх свічок… Грішницю, грішницю, грішницю… одне слово - ГРІШНИЦЮ!

І от так зійшлося, що ця грішна панянка померла, навіть природної цноти не позбувшись.

Коли її ховали на цвинтарі, то земля не захотіла грішницю прийняти! Коли її вирішили спалити на вогні, то полум’я не хотіло до неї доторкнутися. Тоді налякані євреї кинули її псам на поживу - і що ви собі думаєте? Навіть вони не захотіли її з’їсти.

Але ви, скромні, цнотливі, роботящі, побожні, самий цимес! Як будете ходити до лазні, як будете стригти собі нігті, пекти халу і благословляти святу суботу, то і земля вас прийме, і вогонь вас спалить, і пси з’їдять.

… Як відреагували скромні, цнотливі, роботящі, побожні, одне слово - самий цимес - на світлі перспективи, змальовані магідом з Дубна, історія замовчує. Проте, достеменно відомо, що десь у ті ж часи не меншої слави здобув його колега з Харкова. Славетна проповідь слобожанського магіда, звернена до чоловічої аудиторії, і сьогодні справляє враження набагато крутіше, аніж виступи деяких нардепів у Верховній Раді.

- Послухайте сюди, мої побожні євреї і оті патлаті, котрі там, нагорі насіння лускають. Лускайте далі, бо я буду говорити не для вас. А для прикраси роду людського.

Так ото ж, жив у Богодухові один єврей-кравець на прізвище Рабинович. Молодий, сильний і здоровий, як риба. На додачу, Господь милосердний офірував йому ще й будиночок, працьовиту дружину і семеро дітей. Отаке він мав, як ви бачите, з ласки Божої! І що б ви собі думали? Збочив зі шляху праведного на грішну стежку. Почав курити у суботу, постів не дотримував, у замовників крам підкрадав. І нарешті! Євреї, мені страшно це казати, але він став їсти свинину.

І це тривало би довго, але одного дня він вколовся голкою. В палець… І від такої дрібниці отруїлася йому кров, рука посиніла зовсім і треба було її відрізати. Але нечестивець і з однією рукою грішив далі і переступав через Закон Божий. І що? «Антонів вогонь» перекинувся йому на другу руку і її теж довелося через кілька тижнів відрізати.

Ви думаєте, цей Богодухівський грішник отямився і возніс молитву до неба стосовно прощення? Аякже! Він і без рук продовжував курити, не дотримуватися посту, підкрадати крам у замовників і їсти свинину.

Тоді гангрена перекинулася цьому кравцю на ноги - і їх теж відрізали. Обидві! Та оскільки він і далі гнівив Господа, не розуміючи, до чого це приведе, то спіткало його ще більше нещастя.

Його взяли в солдати і він мусив ще двадцять п’ять років цареві служити.

Задля справедливості слід зазначити, що натхненні проповіді магідів давали часом абсолютно несподіваний результат. Ні, звичайно, траплялось і таке, що, засліплений власним красномовством, проповідник і не помічав, як посеред його кількохгодинного монологу виявляється, що всі євреї навшпиньки повиходили з синагоги. Магід би, чесно кажучи, цього не помітив, якби не шамес, котрий смикав його за полу зі словами: «Ось вам ключ, бо мені теж пора. Як закінчите проповідь, то не забудьте зачинити синагогу».

Одного магіда попросили виголосити в синагозі промову проти тих, хто, порушуючи Закон Мойсея, торгує на базарі в суботу - святий для євреїв день.

Проповідь мала шалений успіх, магіда навіть попросили залишитися в містечку ще на кілька днів. І от у понеділок підходить до нього вбраний по-європейському місцевий молодий крамар і вручає порядну пачку грошей.

Магід із задоволенням ховає пожертву, погладжує свою бороду і цікавиться:

- Отже, моя проповідь вас переконала?

- Мене - не дуже. Я особисто на всі ці старі забобони чхати хотів з високої гори. Зате на інших комерсантів ви справили величезне враження. Жоден із них цієї суботи не відчинив свою крамницю. І дасть Бог - й надалі не відчинить. Тож, принаймні один раз на тиждень я не матиму конкурентів. То це навіть не пожертва, а ваш процент від виторгу.

Автори цього дослідження ще пам’ятають чудернацький вираз, популярний серед покоління їхніх батьків: «Ну, ти, брате, викапаний вчений єврей при київському губернаторі». Що то за один, наші тата з мамами пояснити не могли, посилаючись на те, що чули це від своїх батьків. А ті, в свою чергу, від своїх…і так далі. І лише нещодавно, перечитуючи вищезгаданий роман Шолом-Алейхема «З ярмарки», ми дізналися, що таке чудернацьке прізвисько заробила від своїх сучасників конкретна людина: Герман Маркович Барац. Жив він у Києві десь у середині другої половини дев’ятнадцятого століття і працював присяжним повіреним. По нинішньому - адвокатом.