Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 49

гімназій, університету для підготовки національної ін-

телігенції, яку називав «сіллю землі».

У празький період життя Пулюй вів величезну про-

світницьку роботу, створивши для цього товариство

«Українська громада», де не раз виступав з політич-

ними доповідями. Для матеріальної підтримки сту-

дентів-українців, які навчалися за межами України,

він заснував «Фонд Пулюя», який проіснував до 1939

року. У створенні товариства і фонду йому допомагав

його друг і земляк, видатний вчений, професор і рек-

тор Карлового університету у Празі Іван Якович Гор-

бачевський (1854-1942).

Як член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка

(Львів), Пулюй видавав українською мовою науково-

популярні книги і статті, розробляв українську термі-

нологію, організовував святкування ювілейних дат ви-

датних діячів української культури.

Його називали «впертим українцем», таким він і

був. Багаторічна невпинна боротьба з австро-угорсь-

кою владою за створення українського університету у

Львові завершилась перемогою Пулюя. Відкриття уні-

266

верситету повинно було відбутися восени 1915 року,

але цього не сталося через початок у 1914 році Першої

світової війни.

Громадсько-політична

діяльність

вченого

була

спрямована на консолідацію національних сил для бо-

ротьби за відродження Української держави. У цій бо-

ротьбі Пулюй був продовжувачем місії гетьмана-емі-

гранта Пилипа Орлика (1672-1742) і віддав їй усі свої

сили й життя. Пулюй, як вчений зі світовим ім'ям,

прагнув привернути увагу Європи до українського пи-

тання, попереджаючи про небезпеку, яка загрожує

їй з боку Росії. З цією метою він пише ряд політичних

праць, що характеризують його як талановитого полі-

тика, який розуміє політичне значення України в су-

часній і майбутній Європі і світі. У 1915 році він видав

німецькою мовою статтю «Україна і її міжнародне по-

літичне значення».

У цій статті Пулюй переконливо довів, що Моско-

вія стала могутньою Російською імперією тільки після

поневолення України. Завдяки багатствам, географіч-

ному положенню території і населенню України Росія

безперервно вела політику загарбання чужих земель

і збагачувалася за рахунок гноблення підкорених на-

родів. Пулюй стверджував, що прагнення Росії до сві-

тового панування створює загрозу для Європи і всього

світу. Тому для користі світової культури і цивіліза-

ції необхідно встановити міцний бар'єр проти руйнів-

ної сили європеїзованого російського монголізму. Для

цього необхідно звільнити духовні сили пригноблених

у Російській імперії народів і прокласти шлях до віль-

ного розвитку їх національного життя, культурної і

267

державної самостійності. Пулюй робить висновок, що

для здійснення цієї великої мети і встановлення три-

валого миру в Європі Україна повинна стати самостій-

ною державою. Незалежна Україна — ключ для миру

в Європі.

За політичні погляди, за бажання бачити українсь-

кий народ вільним і самостійним серед освічених на-

родів Європи ім'я Пулюя було заборонено в Росії, а по-

тім у СРСР. Тепер ім'я вченого зайняло достойне місце

в незалежній Україні.

Помер Іван Павлович Пулюй 31 січня 1918 року у

Празі, де й похований. У пресі повідомлялось, що 5 лю-

того його відспівали о 4-й годині після полудня в капли-

ці Мальвазінка і поховали на Сміховському кладовищі

до того часу, коли будуть умови, які дозволять знайти

йому вічний спокій у рідній землі. Пам'ятні дошки Ве-

ликому Українцю встановлені у Відні і Празі на будин-

ках, де він жив. У селі Гримайлові на Тернопільщині у

1995 році відкрито пам'ятник Пулюю (скульптор Ми-

кола Обезюк). Тернопільському приладобудівному ін-

ституту надано ім'я вченого. 1996 року у видавництві

«Рада» вийшов збірник «Іван Пулюй», куди ввійшли

вибрані праці вченого з фізики і електротехніки, а та-

кож його публіцистичні твори.

268

ВОЛОДИМИР ОРЛОВСЬКИЙ

(1842 — 1914)

український живописець-пейзажист

269

Українсько-французькі

зв'язки

в особах, подіях та легендах

Один із славнозвісних

представників

українсько-

го пейзажного живопису

дру гої половини 19-го сто-

ліття Володимир Донато-

вич Орловський народився

1 лютого 1842 року в родині

поміщика в місті Києві. По-

чаткову художню освіту

здобув у 2-й київській гім-

назії. Його захоплення жи-

вописом помітив

худож-

ник Іван Сошенко119, який

викладав у гімназії малю-

вання.

270

Українсько-французькі

зв'язки

в особах, подіях та легендах

28 жовтня 1860 року директор гімназії Михайло Ча-

лий120 написав листа до Тараса Шевченка, в якому

просив прийняти під свою опіку випускника гімназії

Орловського, який виявив здібності до малювання. До

цього прохання приєднався й Іван Сошенко. З цим ли-

стом Орловський наприкінці 1860 року приїхав до Пе-

тербурґа, де зустрівся з великим українським поетом і

професором Академії художеств.

Строк вступу до Академії вже пройшов, але здіб-

ний молодий земляк сподобався Шевченкові, і він по-

чав давати йому уроки живопису. Тяжко хворий поет

271

за кілька днів до смерті (10 березня 1861 року) реко-

мендував свого учня конференц-секретарю Академії

Ф.Ф. Львову. Переглянувши малюнки Орловського,

Львов без іспитів зарахував його до Академії.

Орловський виправдав надії своїх вчителів. У 1868

році він став художником першого ступеня і отримав

право на подорож за кордон для удосконалювання

майстерності.

У своїй творчості Орловський поєднав академізм із

реалізмом, вніс в умовну академічну схему реалістич-

не зображення природи. Художній метод «нового ре-

алістичного мистецтва» Орловського проявився вже

в його випускній роботі («Вид села Кокоз у Криму»,

«Кримський пейзаж» та інші, 1868), за яку художник

був удостоєний Великої золотої медалі Академії.

У 1869-1871 роках він удосконалював майстерність у

Німеччині, Франції, Швейцарії та Італії. У Парижі його

увагу привернули твори Едуарда Мане (1832-1883),

Альфреда Сіслея (1839-1899), Клода Моне (1840-1926),

Оґюста Ренуара (1841-1919) та інших французьких

художників, які вразили його «рішучою свободою у

фарбах і малюванні». Ці художники виступали проти

офіційного ідеалістичного академізму, протиставляю-

чи йому зображення реальної дійсності. Вони вважа-

ли, що художник повинен змальовувати навколишнє

життя так, як він його бачить та відчуває і утворили

новий напрямок у мистецтві, який дістав назву «ім-

пресіонізм» (від французького impressionnisme — вра-

ження).

Повернувшись з-за кордону до Петербурґа, Ор-

ловський продовжував розвивати свій художній ме-

272

тод, правдиво та поетично передаючи красу рідної

української природи. Він використовував досвід ім-

пресіоністів у правдивому зображенні світлоповітря-

ного середовища, різноманітного стану природи та її

мінливість.

У 1874 році за картини «Перед шквалом», «Болото»,

«У степу», «Вечір», «Сівба», «Зруб лісу», «Піски» Пе-