Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повний місяць - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 43
— У разі… чого?
— Прямо кажи: віриш, що це — велетенський вовк чи навіть отой вовкулака з тутешніх казок усіх гризе?
Левченко вкотре після побаченого в лісі згадав розмову з лікарем Нещеретом та знайдену на узліссі вовчу шерсть недалеко від людських слідів.
— Не вірю в казки, товаришу капітан, — відповів, ніби рапортуючи. — В забобони теж.
— Молодець. А у що віриш? — і, не давши вставити слово, продовжив: — У те ж саме, що я. Бутафорія, старлею. Залякування. Ворог у тилу не спить. Активізувався. Мало вбити людину, він, бач, під вовчиська працює. Грає, так би мовити, на людських страхах, забобонах. Ну, й на шкідливому впливу релігії.
— До чого тут релігія?
— Левченко, ти ж не місцевий, вірно? Я теж не звідси. Але за час служби такі маленькі містечка чи селища, як хочеш, так і називай, — словом, бачив я всяке. Чим далі від великих міст, де давно й упевнено ствердилася радянська влада й нема попів, тим складніша обстановка. Віками, старлею, ві–ка–ми церковники промивали мозок людям. Особливо тут. Чим ближче на захід, до буржуазної колись Польщі, тим народ затюканіший. Вірять, товаришу старший лейтенант, у все на світі. Буржуазні націоналісти це використовують і проти нас, і проти них.
— Проти кого?
— Населення, старлею. Тутешнього населення. Люди пережили страшну окупацію. Фашисти стріляли, ґвалтували, палили, різали. Потім Червона Армія під мудрим керівництвом товариша Сталіна пішла в переможний наступ. Що лишається робити агентам фашизму та німецьким посіпакам, котрі втекли від справедливої кари? Правильно, починати тут партизанську боротьбу. А щоб законна влада в таких ось невеличких населених пунктах не могла цілковито покладатися на людей, їх треба деморалізувати. Ось це й відбувається, старлею!
Цікаво, він сам собі вірить, подумав Левченко. Відповів тут же — так точно, вірить. У жодному разі не блазнює. Сомова несло, але навряд чи від випитого. скільки там тієї горілки для загартованого офіцерського організму. Ні, питання в іншому — якою мірою начальник відділу УНКВС правий у своїх дещо фантастичних припущеннях.
Звідси — наскільки він, начальник міліції, зі своїми знаннями, розділеними лише з Антоном Савичем Нещеретом, готовий підіграти Сомову. Підтримуючи саме цю версію.
— Нехай так, — мовив обережно, відчуваючи, як випите починає тихенько шуміти в голові. — Тоді в мене сумнів, товаришу капітан. І то — серйозний.
Господар кабінету, глянувши на залишки горілки в пляшці, кивнув сам собі та розлив по склянках рештки.
— Ну–ну.
— Чому націоналісти чи хто там у нас ховається в лісі, напали на трійцю бандитів? І взагалі, скільки їх могло бути? Діяв не один, а щонайменше двоє. Чи ми можемо говорити про ще одну озброєну групу в цих краях?
— Згоден. Саме такого ходу думок, старлею, я від тебе й чекав. Кричати на вас доводиться, аби вчилися думати.
Андрій вирішив за правильне пропустити це повз увагу, продовжив:
— Якщо вбиті — бандити, й ті, хто вбив — теж бандити, вони навряд чи ворогуватимуть. Виходить, убили своїх. Значить, свідомо чи мимоволі зіграли на руку нам. Щось тут не так, вам не здається?
Сомов наморщив лоба, ніби щойно про це подумав. Тоді взяв склянку, гойднув заклично:
— Сам підняв питання. Ініціатива карається. Відповіси мені на нього, старлею, в найкоротший термін. Хер його знає, що у них там між собою вийшло та закрутилося. Може, вони спільники. Раптом планували напад на склади разом. І лісові хлопці, побачивши, що кримінальники вляпалися, до того ж серед них один поранений, взяли та й порішили зайвих свідків одним махом. Заодно людей налякати. Але ж ти, я сподіваюсь, суворо попередив усіх, щоб тримали язики за зубами, аби зайвої паніки не сіяти?
— Так точно. Інструктаж проведений.
— Все одно нагадай: хто почне ляпати чи просто заведе про вовкулаку — грає на боці ворога. А отже, сам ворог народу, бо поширює пропаганду. Зараз воєнний час. Треба пояснювати, що я маю право наказати розстрілювати на місці за подібні провокації?
— Не думаю. Вас усі сьогодні чули.
— Повторити не завадить, — вперто повторив Сомов.
Ожив телефонний апарат. Капітан глянув на нього так, ніби вперше бачив, тоді ковтком спорожнив склянку, обійшов стіл, зняв трубку.
— Слухаю, Сомов.
Коли переходив, змусив Андрія ступити вбік, переміститися до протилежного краю столу. Як заведено, жодних зайвих документів на ньому при сторонніх не розкладали. Взагалі під масивним чорнильним прибором, явно трофейним, що лишився від попередніх господарів, виднівся тільки один аркуш паперу.
Ковзнувши по ньому поглядом, Левченко впізнав свій почерк.
— Про перші результати доповім за добу, товаришу підполковник! — обіцяв комусь у ебонітову трубку Сомов, обпершись задом об стіл та стоячи при цьому спиною до Андрія.
Очі за щось зачепилися.
Злодійкувато зиркнувши, чи не збирається капітан повертатися, Левченко підійняв чорнильницю.
Пучками потягнув аркуш до себе.
— Ні, товаришу підполковник! Георгія Теплова, більше відомого, як Жора Теплий, за прикметами серед мертвих не впізнали! — рокотів далі капітан.
Андрій пробіг очима знайомий список. Сам його складав, виконуючи розпорядження Сомова. Той не пояснив, для чого. Лише велів узяти на олівець усіх, хто з'явився в Сатанові від початку вересня.
Нічого особливого. Звичайний збір даних. Органи НКВС для того і є, аби перевіряти такі дані. До того ж заклопотаний Сомов не надто квапив із виконанням. Андрій, теж маючи важливіші справи, дав потрібні вказівки підлеглим. Не першочергове завдання, але зробити треба.
Отримав згодом список із чотирнадцяти осіб.
Тепер дивився на нього.
Прізвище під восьмим номером було підкреслено.
Причому — двічі.
— Так точно, товаришу підполковник!
Відчувши — розмову ось–ось завершать, Левченко прилаштував аркуш, як було.
Коли Сомов поклав трубку на важіль і розвернувся, Андрій саме взяв із нього приклад, допиваючи горілку.
— Можете бути вільним, товаришу старший лейтенант. Куди зараз?
— Відпрацьовувати вашу версію. Наш лікар, мабуть, уже вивчив рани. Хоч не судовий експерт, та щось сказати напевне зможе.
— Хай толкове щось скаже. І давайте, не баріться. Трупи в Кам'янець треба відправити. Ідентифікація, все таке інше. Вказівки від начальства пізніше прийдуть. Поки працюйте в штатному режимі.
Козирнувши, Левченко повернувся й вийшов.
Не міг пояснити собі, чому зачепила невелика деталь.
Прізвище такого собі Волкова Ігоря Петровича особіст підкреслив спершу раз, тоненько. А потім — вдруге, жирно.
Ще й натиснув сильно — грифель розкришив.
Олівець Сомов теж у нього на очах ось тільки переломив, коли нерви раптом здали.
Дуже схожа ситуація.
Чомусь інші прізвища не підкреслені…
Деталі.
Хтось десь говорив про диявола в деталях. Треба в Стефанівни запитати. Чи в Лариси, обидві начитані.
І взагалі, якась особлива увага до Волкова Ігоря Петровича.
Список на робочому столі, перед очима товариша капітана державної безпеки.
Не просто так.
Цікаво.
— Тихо стій! Рипнешся — амба.
Ігор не стільки злякався, скільки здивувався. Хоч заскочений зненацька, не зрозумів — відчув: небезпека є, але не смертельна. Табірний досвід, можливість спілкуватися з блатарями та глибше вивчати їхні звичаї підказували: той, хто хоче вбити, не погрожує з темряви. Нападає стрімко, вирішує все одним влучним ударом. Або стріляє з–за рогу, добре прицілившись, якщо зброя є. Дуло під горлом відчувати неприємно, тож руки піднялися машинально, навіть демонстративно — виставив їх перед собою долонями догори.
— Пішов до хати. Повільно.
Слухняно кивнувши, Вовк позадкував. Щойно зайшли, незнайомець забрав пістолет, перемістився так, аби двері були ближче до Ігоря, виплюнув наказ:
— Зачиняй, як там воно в тебе. Бігом!
— Прямо бігом, — гмикнув Ігор.
— Поговори в мене!
- Предыдущая
- 43/77
- Следующая