Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повний місяць - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 20
— Якраз Любина! Дівчина боїться, не знає, як до вас підступитися! Ви вовком дивитесь! Треба ж бути сліпим солдафоном, аби не помічати нічого! Далі носа не бачити! Тьфу на вас, як ви набридли, як замучили!
Нещерет кахикнув, привертаючи до себе увагу.
— Так–так, шановні! Товариші! Громадяни! Як кажуть боксери — брек! Поліно, ви, справді…
— Що — справді?
— Захопилися дуже. Не треба. І моя провина тут є. Андрію, це я Любу привів. Точніше… даруйте, ми домовилися з Поліною Стефанівною. Щось на зразок побачення, звести вас… Вибачте, невдала ідея. Мусив передбачити… Піддався, хотілося зробити щось хороше… Визнаю помилку, визнаю. Більше не повториться.
— До чого тут помилки! — Левченко вже не знаходив сил стримуватися. –Не час! Не ті часи! Тьфу, зовсім заплутався, заговорився! Коротше кажучи, я вас обох дуже прошу — не треба таких зведень! Узагалі нічого не треба! Савичу, тим більше зараз, ви ж розумієте, про що я…
— Андрію, ви праві, — Нещерет говорив твердо, впевнено, і в голосі з'явилися нотки, котрі змусили принишкнути навіть неабияк розгнівану Поліну Стефанівну. — Обставини помінялися. Я цього не знав, ніхто з нас уявити не міг…
Наштовхнувшись на погляд Левченка, він замовк. Все довкола почало змішуватися, ставати з ніг на голову.
— Велике прохання, товариство. Одне, але — величезне. Будь ласка, давайте я сам розберуся зі своїм особистим життям. Віднині й надалі за моєю спиною й без моєї участі ви мене ні з ким не знайомите, не зводите, заочно не жените. Згода?
— Ви грубо говорите, Андрію, — докірливо зауважила Поліна Стефанівна.
— Навпаки, я за своє життя стільки не вибачався, скільки цими днями перед вами, — відрубав він. — Готовий ще раз просити пробачення, аби це допомогло нам погодити раз і назавжди: даєте мені спокій в усьому, що стосується так званих амурних питань. Годиться?
Хазяйка зітхнула й зробила для себе висновок:
— Не любите ви нікого, Андрію Левченко.
— Ви помиляєтесь, та зараз не про те…
— А про що? — раптом літня жінка зрозуміла — таки сталася якась подія, здатна стривожити незворушного, часом іронічного лікаря Нещерета. — Слухайте, я тільки тепер звернула увагу… Антоне Савичу, Андрію, ви чогось не договорюєте.
— Навряд чи вас заспокоїть, якщо я розкажу те, про що вже знає лікар, — мовив Левченко. — Єдине: треба бути обережнішим, поки нема пояснення… гм… деяким явищам природи. Ось чому Любу ви дарма відпустили.
— Я хотіла її втримати. Дівчина сама зірвалася. Може, я не те ляпнула, чи вона мене не так зрозуміла… Сиділи, балакали, вона почала істерити…
— Ми домовилися до цього не повертатися, — нагадав Андрій. — Будьте тут, на двір ні на крок. Савичу, лишайтеся з жінкою. Я Любу дожену, проведу, заодно сам із нею поговорю. Думаю, вона все зрозуміє. Дівчина хороша. Нам просто варто колись поговорити по душах. Ось і нагода.
Надівши кашкета, Левченко вийшов, і просто з ганку не пішов — побіг стежкою, надіючись наздогнати ображену медсестру досить скоро.
Він зрадів такій можливості.
Ось чудовий момент розставити всі крапки над «і» й пояснити Любі: вона тут ні до чого. Без багатого досвіду спілкування з жінками, не маючи права нікого пускати у своє життя надовго, тим більше — назавжди, дбайливо зберігаючи свою таємницю, своє друге й головне «я», Андрій подумки шукав для Люби правильні слова.
Не знаючи, що і як слід говорити, він збирався сказати правду, тільки правду й нічого, крім правди. Те, що вона красива й смілива. Бо не всяка ж дівчина витримає в партизанах, у лісі, вологій землянці, серед брудних чоловіків, яким сам чорт не знає, що стукне в голови, — й збереже себе. Те, що він цінує її увагу й довіру. Те, що вона справді дуже йому подобається, й за інших обставин у них, напевне, все могло б скластися. Та не війна тому причиною. Є речі, про які він не готовий, не має права повідати нікому. А коли так, то найкраще в його ситуації — просто лишитися добрими друзями. Без зайвих надій, без зайвих образ.
Андрій ще ніколи нікому не говорив подібних слів. І боявся: варто наздогнати Любу, як промова відразу розсиплеться. Видушить із себе якісь уривки, чим образить дівчину, котра не заслужила, дійсно не заслужила такого ставлення, ще більше. От же ж — він взагалі не збирався її кривдити, а вийшло — образив.
Чорт забирай!
Сутінки вже перетравлювали все довкола. Ніч обіцяла бути теплою й досить світлою. Перший день осені зовсім не відчувався. Здавалося, серпень триває й ще погріє цього року. Знайома стежка провела крізь кущі, завернула й вивела до старого муру. Звідси шлях тягнувся по відкритій місцевості, через поле, на метрів п'ятсот, і можна було розгледіти попереду людську постать. Андрій наддав, на ходу витягнувши шию й вдивляючись у темряву, намацуючи Любу далеко перед собою. Та дівчини не бачив, хоч іншої дороги тут не було. Ходять ще через ліс, але не пізно ввечері й точно — не для того, аби зрізати шлях. Навпаки, лісом не так зручно, довелося б зробити чималий гак, щоб зайти в селище з протилежного боку. Враховуючи обставини, Люба навряд чи обрала цей, задовгий шлях.
Залишивши мури позаду, Левченко пробіг ще — і враз зупинився. Поставивши ноги ледь ширше плечей, він напружився, нашорошився, наче мисливський пес на полюванні, дослухався до темряви й тиші. Нічого підозрілого не почувши, про всяк випадок примостив руку на кобуру. Пальці машинально розстебнули її. Поки не вповні розуміючи причини раптової тривоги, покладаючись лише на чуйку до небезпеки, прищеплену в підлітковому віці, Андрій завмер, постояв так кілька хвилин, старанно вдивляючись у ніч, тоді гаркнув, не шкодуючи легенів:
— Люба! ЛЮБА! Чекай, Люба!
Якби почула — зупинилася б. Чи принаймні відгукнулася. Але сутінки не відповіли, й Левченко пересвідчився остаточно: дівчини попереду таки не було. Він вискочив за нею не відразу. Проте не такий великий розрив у часі: хвилин десять, більше — навряд. Так скоро, аби зовсім зникнути з очей, медсестра відірватися від нього не могла.
— Люба! ЛЮБА! ЛЮБА!
Зараз відповіли.
Це почулося ззаду, за спиною, від залишків мурованої стіни.
Звук.
Голос.
Рик.
Немов огризалася на незнайомця потривожена звірина. Чужак, до того ж — людина зазіхає з доброго дива на її територію. Тож треба подати голос, вказати стороннім на свою присутність і на те, хто тут насправді хазяїн.
Рука вже рвонула пістолет із кобури. Розвертаючись на гарчання, Левченко одночасно стрибнув убік, збільшуючи сектор обстрілу — на випадок, якщо доведеться стріляти. Нікого не побачив, та вказівний палець ліг на спуск, великий звичним рухом скинув запобіжник. Андрій повів дулом перед собою, чекаючи нападу будь–якої миті.
— ЛЮБО!
Знову гарчання.
Цього разу не здалося.
Звук чіткий, ясний, нелюдський.
— Хто тут?
Левченко ступив уперед.
Крок.
Другий.
Третій.
— ЛЮБО!
Темна постать шаснула з–за муру.
Андрій не розгледів, хто — або що — це. Між ними виявилася досить велика відстань, і якщо це людина, то вона спритно й стрімко рухалася не на двох, а на чотирьох.
— Стій. СТІЙ! СТІЙ, ЗАРАЗА!
Для того, аби перестрибнути мур у місці, де був пролом, істота випросталася. Тепер стояла на двох, ними ж відштовхнулася від землі.
Стрибок.
Постріл.
Нікуди не влучив: той — або те — в кого він цілив, без перешкод подолало мур та помчало в бік лісу, не озираючись. Вилаявшись та знову стрельнувши, тепер уже — перед собою, в ніч немов у копійку, Андрій відчайдушно рвонув за втікачем.
Хоч як не наздогнав би.
Спритність у того була нелюдською.
Чи, може, здалося….
Та не це зупинило. Коли порівнявся зі старою брамою, око зачепилося за щось незвичне, зайве. До останнього сподіваючись — це помилка, такого не буває, нічого страшного не сталося, але й не вірячи в дива, Левченко кинувся туди.
Аби пересвідчитися: таки нога. Жіноча нога, взута в старий стоптаний туфель.
- Предыдущая
- 20/77
- Следующая