Коханка - Вишневский Януш Леон - Страница 5

Мій Якоб.

Anorexia nervosa

Вперше вона побачила його на Різдво. Він сидів на бетонній плиті біля їхнього смітника і плакав.

Батько от-от повернеться з чергування у лікарні, бо нині Святвечір і вони мають сісти до вечері. Ада не може дочекатися батька. На пательні шкварчить короп, поширюючи по всій квартирі чудові апетитні запахи, колядки, ялинка біля столу під білим обрусом. Тут так тепло, безпечно і по-родинному затишно. Хіба світ колись буває кращий, ніж на Різдво?

Саме через це, аби не зруйнувати ідилію різдвяного настрою та «злагоди й гармонії в родині», вона не заперечила, коли мати попросила її винести сміття. У маминому плані святкування Різдва є ялинка, смажений короп і відвідини перукаря вранці, але там не може бути сміття, яке чекатиме аж до наступного дня!

А тим більше зараз — адже надворі вже стемніло! Ада ненавиділа цей спільний для кількох будинків смітник, який нагадував смердючі й огидні в’язничні сходи. Але для її матері Різдво ніколи не було приводом хоч трохи порушити складений раз і назавжди графік. «Кожен день треба розпланувати», — повторювала мати за будь-якої нагоди. Різдво має інший план, ніж будні дні, а крім того, воно позначене червоним у маминому записнику. Ісус, надія, різдвяна служба Божа — все це не має значення. Жодного значення. Різдво, 11.30, перукар, — прочитала вона колись випадково у материному календарі за 18 жовтня. У середині жовтня мати вже домовилася з перукарем на Різдво! На таке не здатні навіть баварські німці! Цей її дурнуватий записник схожий на перелік вироків, які мати виносить кожному дню, — часом думала Ада.

Колись вони з мамою розмовляли про Різдво. Це було ще тоді, коли вони час від часу спілкувалися на теми, важливіші за список закупів у найближчому магазині. Це було перед самими випускними іспитами.

Саме тоді Ада захопилася релігією. Зрештою, як і половина класу в її жіночій гімназії. Вони ходили на лекції до Теологічної Академії — деякі, безумовно, тільки тому, що були закохані у вродливих хлопців у сутанах, — учили молитви і брали участь у богослужіннях. Вона відчувала, що цей контакт із релігією робить її кращою, спокійнішою, збагачує духовно.

Саме тоді, коли вони одного дня стояли з матір’ю так близько одна від одної, що аж торкалися ліктями, і мили вікна перед святами, вона запитала, чи мама теж відчуває «містичне» очікування Різдва. Зараз вона розуміє, що то був невдалий момент для такого запитання. Під час прибирання мати завжди дратувалася, вона вважала це заняття безглуздим витрачанням цінного часу і ніколи не розуміла, як домогосподарки не впадають у депресію вже після першого ж тижня такого життя. Ада пригадує, як мати поклала ганчірку на підвіконня, відступила на крок назад, щоб подивитися доньці просто в очі, і сказала тоном, яким зверталася до студентів:

— Містичне очікування?! Ні. Ніколи. Доню, Різдво не має в собі жодного містичного очікування.

Вона пам’ятає, що навіть у тому «доню» не відчувалося анітрохи тепла. Зрештою, вона сама це знала. Переважно, коли мати починала речення словом «доню», то після крапки Ада йшла до себе в кімнату, зачинялася там і плакала.

— Різдво і Святвечір — це насамперед елементи маркетингу і реклами. Бо як по-іншому син теслі із забутої Богом Галілеї зміг би стати ідолом, не менш популярним, ніж твої Мадонна і Майкл Джексон. Увесь його рекламний відділ, ті дванадцять апостолів разом із найбільш медіальним Іудою, — це була одна з перших чудово організованих кампаній, яка розкрутила справжню зірку. Чудеса, табуни жінок, які сунули за своїм кумиром від міста до міста і були готові знімати труси, якщо він накаже, масова істерія, воскресіння і вознесення на небеса. Якби Ісус жив сьогодні, у нього був би свій агент, адвокат, електронна пошта і веб-сторінка.

Ці розумування додали їй ентузіазму, і вона енергійно продовжувала:

— У них була своя стратегія, і Біблія описує її до найменших дрібниць. Без хорошої реклами неможливо зворохобити ціле царство і започаткувати нову релігію.

— Мамо, про що ти говориш, яка стратегія, — перервала вона з благанням у голосі, — який рекламний відділ? Він же був для них Сином Божим, Месією…

— Справді?! Деякі з тих панночок, які простоюють ночі під готелем Джексона, також думають, що Джексон — Ісус. Ісус, доню, це просто ідол поп-культури. А те, про що ти говориш, — звичайнісінькі легенди. Такі самі, як історія про немовля у яслах, пастухів зі сльозами на очах, вола і віслюка. Бо історична правда цілком інша. Насправді не було ніколи перепису населення, який буцімто змусив Марію та Йосипа вирушити до Віфлеєма.

Про це знають навіть ті, хто не має богословської освіти.

Вона запалила цигарку, глибоко затягнулася і продовжила:

— А навіть якби він був, то в даних перепису не враховували таких злидарів, як тесля з Назарета. Щоб потрапити до списків, потрібно було мати або землю, або невільників. А крім того, перепис мав відбуватися у Єрусалимі. Тоді існувала тільки одна дорога, яка вела з Єрусалима до Назарета через долину Йордану. У грудні долина Йордану вкрита болотом по шию високого чоловіка. А Марія була зовсім не велетнем, а до того ж ще й вагітна Ісусом, як ти пригадуєш, — закінчила мати з легкою глумливою посмішкою на вустах.

Вона не могла в таке повірити. Навіть якщо все це правда — а, мабуть, так воно і є, бо її мати, як відомо, завжди говорила правду, особливо коли йшлося про науку, і тому захистила докторську ще у тридцять чотири — то чи потрібно було говорити їй це за два дні до Різдва, знаючи, що вона так сильно цим переймається і так вірить у це? І так чекає цього дня…

Вона пам’ятає.

Саме тоді, біля вікна, вона прийняла рішення, що вже ніколи більше не слухатиме нічого з того, що говоритиме її мати після «доню». Коли через кілька років вона розповіла про все своїй найближчій подрузі, Марта прокоментувала це з властивою тільки їй злістю:

— Бо твоя мати схожа на сучасну гетеру. У Стародавній Греції так називали освічених і начитаних жінок. Переважно вони були самотні, бо жоден чоловік їх не хотів. А твоя мати до всього ще й гетера, яка бореться за право пояснювати світ по-своєму. Але насправді у цьому немає жодної її самостійності. Якщо чоловік часто займається цим сам із собою, це не означає, що він самостійний. Твоя мати схожа на такого чоловіка.

І хоча це було дуже давно, Ада завжди згадує про той епізод на Різдво. І про батька. Іноді, особливо останнім часом, вона горнеться до батька зовсім не з ніжності й не з туги, не через бажання бути поруч. Вона горнеться до нього, щоб винагородити його за крижану байдужість його дружини, їй здається, що таким чином вона зможе прив’язати його до себе і до дому. Якби вона була чоловіком своєї матері, то покинула б її багато років тому. Не витримала б такої байдужості. Її мати вміла бути холодною, як рідкий азот. А він усе це терпить і залишається тут. Вона знала, що він робить це тільки задля неї.

Сьогодні вона знову так учинить. Притулиться до нього й обійме. Він, як завжди, здивується, покладе голову їй на плече, міцно обійме, поцілує в шию, прошепоче «доню», а коли вона відійде від нього, у нього будуть червоні очі й він так смішно вдаватиме, ніби щось потрапило йому до ока. І це його «доню» таке гарне. Таке сповнене ніжності. Таке, як і має бути на Різдво.

Але сьогодні вона зробить це від себе. Бо сьогодні вона по-різдвяному сентиментальна. А крім того, вона не знає жодного чоловіка, який був би хоча б трохи схожий на її батька. Таких чоловіків більше немає.

Саме тому, і щоб була злагода та гармонія в домі, а також щоб було виконано цей дурнуватий різдвяний план із записника її матері, вона винесе сміття. Винесе негайно. І навіть удаватиме, ніби робить це з приємністю.

Вона вийшла надвір із двома повними відрами. Було вітряно і падав дощ зі снігом. Вона роздивлялася вікна, які миготіли блиском ялинкових гірлянд, і відчиняла ключем смітник. Відіпхнула ногою металеву браму й побачила його. Він сидів по-турецьки на шматку картону біля великого смітника, відразу навпроти входу, й затуляв руками від вітру свічку на ялинковій гілці. Полум’я свічки відбивалося в його очах і сльозах, які з них капали.