Коханка - Вишневский Януш Леон - Страница 17

У неї ще було трохи часу. Вона зняла мешти й лягла на канапі, накритій пледом, який поплямили діти.

Взагалі замість того, щоб лежати, вона повинна була б сісти зараз за столик біля рукомийника і писати свій щоденник. Але вона не має сил писати. Хоча й повинна. А крім того, завтра за сніданком Йозеф не запитає її, як питає вже багато років:

— Ти описала вчорашній день?

Ні. Завтра таке запитання не прозвучить. Завтра вони просто не снідатимуть разом.

Тому сьогодні не має жодного значення те, що Йозеф звелів їй описувати своє життя, а вона цього не зробить. Увечері він завжди повторював дітям:

— Ваш батько ніколи не лягає спати, поки не запише в історію день, що минув.

Йозеф вірив, що творить історію. Їй часом ставало цікаво, які саме історії, бо ж не Історію він творив щодня у тому своєму міністерстві пропаганди. Дуже цікаво.

Цікаво, чи записав він пікантну історійку з тією дрібненькою зарозумілою «акторкою» з Праги, нещасною артисточкою, Лідою Бааровою. Вона саме була вагітна їхньою четвертою дитиною, Гольдою, а він запрошував Баарову до міністерства пропаганди і розважався з нею на мармуровому чи дубовому столі свого кабінету в будівлі, схожій на палац Нерона. Коли його секретар, Карл Ганке, який потай був у неї закоханий, сказав їй про це, Йозеф намагався розчулити її, розповідаючи кітчову історію, як «смертельно і необачно закохався у цього янгола», і запевняючи, що він дуже шанує дружину і вони могли б «якось влаштуватися утрьох». Але кохання до янгола минуло миттєво і безслідно, щойно ця новина дійшла до фюрера. Коли Гітлер отримав підтверджене СС повідомлення про те, що його міністр пропаганди збирається розлучитися з вагітною матір’ю трьох зразкових арійських дітей, то страшенно розізлився. По-справжньому, по-нацистськи. З піною на губах він бігав по канцелярії і погрожував, що «той кульгавий Ґеббельс закінчить свої дні жменькою пороху в Бухенвальді, який ми вже будуємо». Гітлер розлютився так сильно ще й тому, що саме планував анексію Чехії, нікому в Європі не потрібної батьківщини Баарової, а преса і так уже насміхалася з нього через те, що він толерує свого міністра збройних сил, фельдмаршала Бломберґа, який закохався й одружився з найвідомішою берлінською повією. Бо у 1936 році в Німеччині все ще була свобода слова і можна було писати про фельдмаршалів. А тим більше про повій.

Це було так давно…

Вона ніяк не могла позбутися думок про Гельґу. Дівчинка її дуже розчарувала! І саме Гельґа, якою вона завжди так пишалася. І Йозеф також. Але вона була найстарша і, можливо, помітила, що зараз, а точніше, з часу весілля «дядька Адольфа» з «цією пані Браун», усе змінилося.

«Ця пані Браун».

Так називали її всі, кому хоч раз довелося побувати у канцелярії Рейху або в Оберзальцберзі, де мешкав Гітлер. «Ця пані Браун» з наголосом на «ця». Бо офіційно фюрер — саме Йозеф найчастіше викрикував на мітигнах цю дурницю — «не має приватного життя, а день і ніч служить німецькому народові». Народ, ясна річ, не вірив. І правильно робив. Бо як мінімум раз, а інколи двічі на місяць фюрер спершу лише вдень, а потім і вночі служив доньці мюнхенської кравчині, «цій» Єві Браун, покійній Гітлер. Так було на початку, ще в Мюнхені, в помешканні Гітлера на Принцрегентенплац, у тридцять другому, коли двадцятидворічна Браун бувала на «дивані Вовка», і так було до самого кінця у спальнях фюрера в резиденції Оберзальцберґ, починаючи від тридцять шостого. Вона добре знає про це від найкращої подруги сестри Браун, Ґретль. Подруга Ґретль Браун дуже любила «бувати у приємному товаристві», тож Маґда регулярно запрошувала її до їхнього берлінського помешкання, ясна річ, коли там не було Йозефа. Вона хотіла мати найсвіжішу інформацію про те, «наскільки далеко зайшли справи» між цією Браун і Вовком. Справи «заходили далеко», але дуже нечасто, бо Вовк рідко знаходив час і бажання бувати на дивані з ким-небудь.

А крім того, він рідко почувався вовком. Вона пригадує, як розчулено слухала — «присягаюся Богом, усе це правда» — про скарги Єви сестрі, що вона «для А. більше мати, ніж жінка». Гітлер обожнював свою матір. Це знали всі. Її фотографія завжди висіла над його ліжком. Навіть у готельчиках, у яких він зупинявся довше, ніж на три ночі. Але те, що розповідала подруга Ґретль Браун, було ніби з іншого світу. Єва казала сестрі, що Адольф наказував їй бризкати груди парфумами, якими користувалася його мати, потім приходив до ліжка і смоктав її груди, імітуючи плач немовляти та постійно повторюючи: «Клара». Так звали матір Гітлера!!! Вона так перейнялася цією історією, що навіть розповіла її ввечері у спальні Йозефові. І дуже уважно дивилася на нього, щоб побачити його реакцію. Він спокійно запитав її, звідки вона все це знає, і не заперечив ні слова. Вона знала його надто добре. Так він реагував тільки на факти. Але порадив їй нікому про це не казати на випадок, якщо «гестапо незабаром потурбується про те, щоб подруга Ґретль, а може, й сама Ґретль більше не змогли про це розповідати». Згодом вони ще раз повернулися до цієї теми, тільки один-єдиний раз.

Це було того дня, коли стався замах на Гітлера у його резиденції в Кентшині. Бомба, яку потай проніс граф Штауффенберґ, вибухнула невчасно. Гітлер саме пересунувся за конференційним столом і опинився за його бетонною опорою. Це був уже не перший замах. Черговий невдалий замах. Так, ніби фюрерові судилося вижити. Коли вона сказала про це Йозефові, той зовсім не здивувався і у великій таємниці розповів їй неймовірну історію про те, що «фюрер має свого ангела-охоронця і той веде його до перемоги». Їй так і не вдалося домогтися, щоб Йозеф у розмовах із нею уникав пафосного виголошення своїх пропагандистських дурниць.

Адольф Гітлер, канцлер Третього Рейху, який мав тривати вічно, народився у Браунау-на-Інні, на кордоні Австрії з Німеччиною, Великодньої неділі 20 квітня 1889 року, і став четвертою дитиною Клари Гітлер, у дівоцтві Пьольцль. Як виявилося, його ангелом-охоронцем був єврейський робітник з рідного містечка фюрера. Навесні 1891 року майже дворічний Адольф через недогляд матері вийшов із подвір’я їхнього будинку в Браунау, пройшов до річки Інн, яка протікала поряд, упав у воду і почав тонути. Єврейський робітник у цю мить саме вийшов порибалити і, не замислюючись ні секунди, стрибнув у крижану воду і врятував хлопця. Єврей із Браунау того дня змінив історію світу.

Маґда терпіти не могла Єви Браун, покійної Гітлер. Вона відчувала до неї фізичну відразу. Таку, як, наприклад, до кров’янки, після якої колись у дитинстві щоразу доводилося блювати.

Це було ще у Брюсселі. Спершу мати дала їй дивне «щось» на обід, а потім прийшов з роботи коханий вітчим і розповів, як і з чого роблять цю страву. Він завжди все їй розповідав, хоча вона і була ще малою дитиною. Тільки він один завжди знаходив для неї час, тому довгі роки вона згадувала саме про нього, коли їй на думку спадало слово «батько».

Але потім вона довідалася, ким насправді був її вітчим. Йозеф ніколи їй цього не забуде. Хоча її вітчима давно вже немає на світі, вона добре пам’ятає той день, коли Йозеф повернувся страшенно злий з міністерства і просто при дітях влаштував їй скандал. Він сварив її за «огидну жидівську біографію, на яку не має права перша дама Рейху». Так, ніби вона могла вирішувати, з ким тридцять років тому мала би спати її мати.

А мати спала з Ріхардом Фрідлендером, єврейським крамарем, який продавав шкіряні вироби.

Тому Йозеф хотів викреслити прізвище Фрідлендера з історії країни. Він не міг дозволити, щоб світ насміхався з нього, дізнавшись, що єврей Фрідлендер є названим тестем міністра пропаганди доктора Ґеббельса. І хоча вони ніколи про нього не розмовляли, обоє розуміли, що так буде найкраще. Фрідлендер потрапив у першу сотню євреїв, яких вислали з Берліна до Бухенвальда у 1938 році. Йозеф організував це дуже вправно і без зайвого розголосу. Ще менше розголосу було довкола повернення Фрідлендера з Бухенвальда до Берліна менше ніж через рік. В урні. З поштовою оплатою 93 райхсмарки.