Коханка - Вишневский Януш Леон - Страница 12

Мені потемніло в очах. Я підійшла до вікна і, не зважаючи на протести інших хворих, відчинила його навстіж та почала глибоко вдихати повітря. Хтось побіг по медсестру. За мить від свіжого повітря мені стало краще. Я зачинила вікно і вийшла. Його донька перелякано дивилася на мене і не розуміла, що відбувається.

Мені вже не потрібні були антибіотики. Дорогою я висипала до вуличного смітника помаранчі й цитрини з торбинки. А до наступного викинула аспірин. Раптом я відчула, що дуже хочу похворіти. Спочатку бути смертельно хворою, а потім заритися кудись. Так, щоб мене ніхто ніколи не знайшов. Обійняти свого дитячого плюшевого лося, притулитися до нього і зникнути десь на безлюдді заміських дач.

Коли я дійшла до свого будинку, то не мала сили піднятися на п’ятий поверх. На кожному сходовому майданчику я зупинялася і відпочивала. П’ятнадцять хвилин, а часом і довше. Раптом я відчула себе страшенно хворою. Як мені й хотілося. Заснула вбрана на дивані вітальні. У мене не вистачило сили навіть на те, щоб роздягнутися і перейти до спальні. Мені снилося, що його донька зі страху переді мною заховалася у шафі і бавиться моїм плюшевим лосем, видлубує виделкою його чорні пластмасові очі.

Я прокинулася аж через вісімнадцять годин. Устала, витягла свій квиток до Брюсселя і спалила його над рукомийником. Потім витягла з розетки телефон. А перед тим викликала слюсаря і поміняла замки у дверях. Щоб він більше ніколи не міг зайти сюди. Коли слюсар пішов, я зачинила двері на новий ключ і заховала його під подушку. Того ж дня прийняла рішення, що коли вилікуюся від ангіни, відразу ж знайду собі іншого чоловіка. І відразу ж завагітнію від нього. І це буде значно надійніше, ніж міняти замки в дверях.

Спершу я тільки плакала і спала. Потім літак до Брюсселя відлетів без мене. Того ж дня кашель став легшим і випав ніж із плечей. А коли понизилася температура, я усвідомила, що він напевно не знає, чому не працює мій телефон і чому мене не було в тому літаку. І чому мене немає на роботі. Я була переконана, що ті дзвінки і стукання в двері, які я чула, але ігнорувала протягом останніх кількох днів, то напевно був хтось із його друзів або й він сам.

Минали мої дні й ночі з тих семи і восьми у Брюсселі, а я потроху переходила зі стану «як він міг зробити мені таку прикрість» до стану «а яку, власне, прикрість він мені зробив?». Що я собі думала? Що він повертається до ліжка дружини і вони там грають у шахи чи цілі ночі роздивляються альбоми з фотографіями юності? Тим більше, що його дружина не була «баберою, яка важить два центнери», а я «90-60-90 коханкою на десять вулиць далі». Його дружина була гарна, а не товста й занедбана. Зрештою, я ніколи не думала про неї так. Але не чекала і того, що вона настільки гарна, якою була там, під кабінетом лікаря, перед самими пологами, тому це так сильно мені й заболіло.

І її живіт, коли вона протискалася повз мене у вузькому коридорі. Коли торкалася до мого живота своїм, у якому була його дитина, тоді я відчувала себе так, ніби хтось випалював мені над пупком розплавленим залізом цей напис Йоганна 30.01.1978. Таке тавро ставлять на вівцях або коровах.

Бо у мене в голові була зовсім інша психологічна схема, напевно, вичитана з книжок і створена за власним бажанням, схема, згідно з якою його дружина — це майже його мати. Асексуальна. Конкурентка, то правда, але така, якою завжди залишається, наприклад, теща. Таку абсурдну модель я собі створила — Фройд міг би тішитися мною.

Я ніколи не питала його, чи спить він із дружиною. Ніколи не питала і про те, чи хоче мати з нею ще дітей. Просто якось так несвідомо вирішила, що, оскільки він залишає в мені свою сперму, то непорядно було б залишати її ще і в іншій жінці. Особливо такій святій та асексуальній, як його дружина.

Для мене вона була частково оточена ореолом святості. Грішницею мусила бути тільки я. Вона мала право на його повагу і щоденні молебні, зате я повинна була мати ексклюзивне право на його чуттєвість і тіло. Я переплутала те, що психоаналітик назвав би неврозом, із життєвою моделлю, яка з тріском розвалилася на дрібні уламки в коридорі клініки, коли живіт його вагітної дружини торкнувся мого. І насправді я мала б бути зла на себе за те, що створюю собі утопічні моделі. Але я була зла на нього. За те, що замість молитися на неї, він кохався з нею. А її величезний живіт зробив це таким очевидним.

Поза тим я однозначно переоцінювала роль сексу у своїх стосунках із ним. Це так тривіально. Саме так. Тривіально й банально. Сексуальність — це найтривіальніший, найпримітивнішний і найпростіший спосіб гарантувати собі чиїсь почуття. І тому так легко її переоцінити. І, мабуть, саме через це стільки чоловіків повертаються додому на обід, але за почуттями ідуть до повій.

Я також переоцінила сексуальність. І зі мною сталося те саме. Зі мною, постійною клієнткою психотерапевтів. Бо мені було дуже потрібне чиєсь почуття. І коли я вилікувала свою брюссельську ангіну, то вирушила на полювання.

Самотня інтелігентна жінка на порозі тридцятиліття, яка з нетерпінням прагне знайти почуття у цих джунглях, які оточують нас за порогом нашого дому, рідко вполює щось пристойне. Радше вполюють її. І найчастіше це буде мисливець, який або стріляє наосліп, або плутає спортивну стрільбу зі справжнім полюванням, а до жінки ставиться як до пластмасової гвоздики або маргаритки, в яку влучив із пневматичної рушниці в тирі.

Жінка на порозі тридцятиліття переважно дуже цікава для п’ятдесятилітніх і старших, а одночасно і для вісімнадцятилітніх і молодших. Це факт, про який я читала спершу в «Космополітені», а потім у «Психології сьогодні», і який відчула на власній шкурі, до того ж у різних її місцях.

Бо більшість із тих чоловіків цікавила насправді саме моя шкура, тобто шкіра. Тільки одного, як мені здавалося, цікавила моя душа. Принаймні так він говорив і зовсім не квапився роздягати мене, коли я запросила його до себе після другої спільної вечері. Я дала йому достатньо часу. Він спромігся навіть перервати монолог про себе і дозволив мені розповісти трохи про мій світ. Десь через два тижні після концерту в філармонії ми приїхали на таксі до мене.

Нарешті настав інтимний момент. Бо ми слухали Брамса, а я вважаю Брамса дуже сексуальним і він завжди діє на мої рецептори. Але знову нічого не вийшло. Того вечора я зловила його в лазничці, коли він витягав з кошика для брудної білизни мої трусики і нюхав їх. І тоді зрозуміла, що навіть якщо його і цікавить душа, то напевно не моя.

Через якийсь час я змирилася з фактом, що потрібно добре виглядати, бути худорлявою, свіжовикупаною, приємно пахнути і якнайшвидше дозволити принаймні петинг, аби хоча б на якийсь час «припаркувати» чоловіка біля себе. Це принцип такого собі новітнього польського, дуже варшавського сексуального капіталізму з великою пропозицією і дуже обмеженим попитом. Цікаво те, що тільки одружені чоловіки змогли змиритися з фактом, що для мене інтимність не належить до речей, які замовляються кур’єрською поштою на суботній вечір. Але одружені чоловіки мають своїх мадонн із домашніми обідами, і я не для того витратила велику суму на слюсаря, щоб відразу ж знову міняти замки.

Старші, вже неодружені, найчастіше після відповідного судового рішення, і молодші, неодружені за визначенням, ясна річ, не всі, але більшість, мали одну спільну рису: якщо в них не було проблем з ерекцією, то обов’язково була ерекція з проблемами.

Молодші — переважно гармоніки. Так я їх називала. Вони складалися тільки з тестостерону й адреналіну. Не дуже добре розуміли, що саме роблять, але робили це цілу ніч. Проблеми з їхньою ерекцією полягали в тому, що вона у них відновлювалася через п’ятнадцять хвилин, і хоча на мене це не справляло особливого враження, самі вони були переконані, що заслужили за це медаль. Уранці йшли додому, горді собою, мов гладіатори, а моє обличчя було подряпане їхньою дводенною щетиною, а піхва боліла від їхнього адреналіну.

Мої однолітки спершу цілий вечір розповідали, ким вони уже стали або ким стануть незабаром і відразу після цього у них траплялася нормальна поміркована ерекція, але вони були занадто начитані. Начиталися інструкцій з обслуговування клітора та зони G, знали абсолютно все про вступні любовні ігри та окситоцин, поводилися зі мною як із домашнім кінотеатром. Увімкни тут, підкрути там, натисни дві кнопки разом і тримай як мінімум п’ять секунд, тоді отримаєш найкращу якість зображення і звуку. Але так воно не працює. Жінки — це не шафи з меблевого магазину ІКЕА, які можна самому змонтувати за інструкцією.