Адюльтер - Коэльо Пауло - Страница 15

Я знову відчула себе ідіоткою, але треба було поставити ще одне запитання.

— Жакоб щасливий?

І тоді я побачила, що добулася до суті. Мадам Кеніг подивилася на мене поблажливо й відповіла, роблячи паузи між словами, ніби була професором і читала мені лекцію:

— Звичайно, він щасливий. Невже ви могли уявити собі, що ні?

Ця жінка заслуговувала, щоб її стратити й четвертувати.

Нас одночасно урвали. До мене звернувся асистент, який хотів відрекомендувати мене переможниці; до Маріанни підійшов хтось, щоб її привітати. Я сказала, що мені було приємно познайомитися з нею. Я хотіла ще додати, що за іншої нагоди хотіла б довідатися більше — без публікації, звичайно, — про її ставлення до сексу з дружиною друга, якби в ньому було кохання, але часу на це вже не було. Я подала їй свою візитівку, адже наша розмова потребувала якогось завершення, але вона мені своєї не дала. Проте, перш ніж я відійшла, вона взяла мене під руку й сказала, звертаючись до асистента переможниці й суб’єкта, який підійшов привітати її з перемогою чоловіка:

— Я щойно розмовляла з нашою подругою, яка обідала з моїм чоловіком. Вона прикро мене здивувала. Вона вдає із себе сильну особу, насправді є дуже слабкою. Прикидається впевненою в собі, марнуючи час на запитання до себе, що думають інші про неї та про її працю. Певно, це особа неймовірно самотня. Як ти знаєш, люба, ми, жінки, наділені надзвичайно гострим шостим чуттям, аби збагнути, хто загрожує нашим взаєминам. Хіба не про це йдеться?

— Може, і так, — відповіла я без жодних емоцій. На обличчі асистента з’явився вираз невдоволення. Переможниця чекала на мене.

— Але вона не має найменшого шансу, — завершила свою промову Маріанна.

І подала мені руку. Я подякувала їй і пішла геть, нічого не намагаючись пояснити.

Протягом усього ранку в понеділок я телефонувала на мобілку Жакоба. Ніхто не відповідав. Певно, мій номер у нього заблокований. Я телефонувала йому кілька разів, але відповіді не було.

Я зателефонувала його асистентам. Вони повідомили мені, що він надзвичайно заклопотаний першого дня після виборів. Я розумію, але мені конче треба поговорити з ним, і я намагатимуся пробитися до нього.

Я застосувала стратегію, до якої вдаюся нерідко: використати мобілку сторонньої особи. Після двох гудків Жакоб відповів.

— Це я. Мені треба терміново з тобою зустрітися.

Жакоб відповів так, як я й сподівалася: сказав, що сьогодні це, мабуть, не вдасться, але він зателефонує мені.

— Це твій новий номер?

— Ні, я позичила цю мобілку. Бо ти не відповідав на мої дзвінки.

Він засміявся, наче розмовляв про щось надзвичайно важливе. Мабуть, перебував в оточенні людей і маскувався.

— Хтось зробив фото у парку й хоче шантажувати мене, — набрехала я.

Я хотіла ще сказати йому, що це його провина, що він затягнув мене в цю історію. Люди, які обрали його, думаючи, що таке сталося з ним лише один раз, будуть глибоко розчаровані. Хоч його й обрали до Державної ради, він може втратити шанс стати міністром.

— З тобою все гаразд?

Відповідаю, що так, і вимикаю телефон, попросивши, щоб він повідомив мене, коли ми зможемо зустрітися завтра.

Зі мною все чудово.

Та й як зі мною може бути не чудово? Адже нарешті я маю щось таке, що може розважити в моєму нудному житті. І мої безсонні ночі вже не наповнюють розпачливі неконтрольовані думки, тепер я знаю, чого хочу. Я маю ворогиню, яку повинна знищити, і маю мету, до якої хочу добутися.

Чоловіка.

Це не кохання — хоч, можливо, до цього йдеться, але поки що я цього не бачу. Моє кохання належить мені. І я вільна запропонувати його тому, кого добре розумію, нехай він навіть на нього не відповість. Звичайно, було б ліпше, якби так сталося, але якщо не станеться, то терпіння. Я не могла опертися, щоб не впасти в той колодязь, у якому перебуваю, бо знаю, що на його дні є вода, жива вода.

Мені стало радісно, коли я подумала те, що подумала: я вільна покохати будь-якого чоловіка на світі. Я можу зробити це, ні в кого не питаючись дозволу. Скільки чоловіків уже закохувалися в мене без відповіді? І навіть тоді вони переслідували мене, упадали коло мене, принижувалися в присутності друзів. І ніколи не гнівалися на мене.

Коли вони знову зустрічалися зі мною, я ще була в їхніх очах сяйвом недосягнутої перемоги, до якої вони прагнутимуть протягом усього життя.

Якщо вони так діяли, чому я не можу поводитися так само? Це дуже цікаво — змагатися за кохання, яке ти не маєш шансу здобути.

Це може бути невеселою справою. Може залишити на тобі глибокі й невиправні позначки. Але це цікаво — а надто для особи, яка прожила кілька років зі страхом наразити себе на ризик і не раз відчувала жах перед тим, що вона не зможе контролювати все довкола.

Більше не стримуватимуся. Цей виклик мене врятує.

Півроку тому ми купили нову пральну машину й задля того, щоб вона працювала нормально, мусили змінити місце каналізації. Мусили перенести її на інший поверх і перефарбувати стіну. Зрештою це місце стало кращим, ніж кухня.

Щоб уникнути такого контрасту, ми переобладнали кухню. Тоді побачили, яка стара наша вітальня. Оновили залу, і вона стала кращою, ніж кабінет, який не знав змін протягом років десяти.

Ми взялися за кабінет. Незабаром перебудова поширилася на весь дім.

Сподіваюся, те саме відбувається в моєму житті. Маленькі події призведуть до великих змін.

Я змарнувала досить багато часу, вивчаючи життя Маріанни, що відрекомендувалася мені як пані Кеніг. Народилася вона в багатій родині, якій належала одна з найбільших фармацевтичних компаній світу. На фотографіях в Інтернеті вона завжди елегантна — хоч у соціальному середовищі, хоч на спортивних заходах. Вона ніколи не буває вдягненою гірше або краще, ніж того вимагає нагода. Вона ніколи не поїхала б до Ніона у водонепроникному комбінезоні й не пішла б у сукні від Версаче до нічного клубу, де повно молоді, як зробила я.

Схоже, вона є тією жінкою, якій заздрять уся Женева та її околиці. Хоч вона спадкоємиця великого статку й одружена з одним із найуспішніших політиків, вона має власну кар’єру як асистентка професора філософії.

Написала дві дисертації, одну з яких — «Вразливість і психоз після звільнення зі служби» — захистила як докторську й опублікувала в університетському видавництві Женеви. Дві її праці надруковані в авторитетному журналі «Зустрічі», на сторінках якого можна знайти статті Адорно й Піаже. Вона має власну сторінку у франкомовній версії Вікіпедії, хоч та й оновлюється не часто. Там її описують як «фахівця з агресії, конфліктів і сварок у будинках відпочинку романської Швейцарії».

Вона, либонь, розуміється на агонії та екстазі людських створінь — і це таке глибоке розуміння, що її не зміг шокувати «секс за домовленістю» її чоловіка.

Вона блискучий стратег, бо умовила одну традиційну газету повірити анонімним інформаторам, яких ніколи не слід сприймати серйозно і яких не так багато у Швейцарії. Я сумніваюся, що вона ідентифікує себе як джерело.

Схильна до маніпулювання: зуміла перетворити те, що могло стати руйнівним, на урок толерантності й співучасті між подружжям і на боротьбу проти корупції.

Завбачлива: досить розумна, аби почекати з народженням дітей. Ще є час. А поки що вона може конструювати собі будь-що, не боячись, що її турбуватиме дитячий плач посеред ночі або сусіди наполягатимуть, щоб вона покинула роботу й приділяла більше уваги дітям. (Бо саме це постійно торочать мені наші сусіди.)

Наділена досконалим інстинктом: не бачить у мені загрози. Попри видимість, я не становлю небезпеки ні для кого, крім самої себе.

Ось яку жінку я маю намір знищити — і без найменшої жалості.

Бо це не та бідолашна, яке мусить прокидатися о п’ятій ранку, щоб піти працювати в центрі міста, ніким не побаченою, помираючи від страху, аби одного дня не відкрили, що вона перебуває тут нелегально. Не мегера, одружена з можновладцем з Організації Об’єднаних Націй, що постійно перебуває на святкуваннях, роблячи все можливе, аби показати, що вона багата й щаслива, хоч усім відомо, що її чоловік має коханку, на двадцять років молодшу за неї. Не є вона й коханкою можновладця з Організації Об’єднаних Націй, яка перебуває на організаційній роботі, і хоч працює добре й старається, ніхто ніколи не визнає її заслуг, бо «в неї роман із начальником».